Сьогодні — Міжнародний день прав людини

 

Бліц-інтерв’ю з головою Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Олегом ЗАРУБІНСЬКИМ (на знімку).

— Міжнародний день прав людини в Україні — це свято чи привід замислитися?

— Це взагалі не свято, ані в Україні, ані у світі. Міжнародний день прав людини — скоріше день, коли всі мають подивитися, що зроблено, що ще належить зробити. Свято прав людини має бути щодня, 365 днів на рік. Бо головна цінність — це права і свободи людини.

Однак немає прав людини без її обов’язків. Це як діалектика: без обов’язків немає прав, без прав немає обов’язків. До речі, так само записано в ІІ розділі Конституції України, присвяченому правам і свободам людини, — у ньому йдеться і про обов’язки людини: коли я не виконую свої зобов’язання, зашкоджую чиїмсь правам.

— Як можна охарактеризувати ситуацію із дотриманням прав людини в Україні сьогодні?

— Щоб її охарактеризувати в аналітично-системному плані, треба декілька шпальт газети. Права людини зачіпають фактично всі сфери життя. Скажімо, я виступав з парламентської трибуни щодо можливості жінки мати регулярне диспансерне обстеження стану свого здоров’я — це також право. Права людини — це також щоб обвинувачення людини у якомусь злочині ґрунтувалося не лише на її добровільному зізнанні, а на системі доказів, добутих іншим шляхом, серед яких добровільне зізнання може бути тільки додатком. Щоб людину не могли змусити добровільно зізнатися. Бо коли у правоохоронних органів є можливість будувати своє звинувачення на добровільному зізнанні, трапляються такі випадки, про які всі знають, — коли добровільне зізнання «вибивають». Я подавав відповідний законопроект, але, на жаль, він був повністю вихолощений профільним Комітетом із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності під час підготовки до другого читання.

Права людини також передбачають і права національних меншин та етнічних меншин, їхні права користуватися своєю мовою, релігійною атрибутикою. Права людини торкаються не лише громадян України, а й біженців із інших країн, людей без громадянства. Це також питання освіти, медицини, бюджету. Специфіка теми в тому, що питання прав людини охоплюють діяльність усього парламенту, всіх парламентських комітетів, усе законодавство, а щоб промоніторити стан дотримання прав людини, треба проаналізувати стан функціонування української держави та суспільства загалом.

— Але оскільки саме очолюваний вами парламентський комітет має назву «з питань прав людини», до нього надходить багато звернень щодо порушень. Що найбільше турбує людей?

— Очевидно, наш комітет посідає одне з перших місць за кількістю звернень, скарг, пропозицій, болю, людського горя. Доводиться все це перечитувати, на все реагувати. Найбільше турбують людей питання, пов’язані з діяльністю правоохоронних органів. Дуже багато скарг з приводу невиконання судових рішень: люди, які виграли справу в суді, роками не можуть добитися, щоб уже прийняте судове рішення на їхню користь було реалізоване. Багато скарг щодо утримання в слідчих ізоляторах людей без суду. Був випадок, про який ішлося в одній із скарг, про що я доповідав з трибуни парламенту: людина майже вісім років перебуває у СІЗО, а вироку суду ще немає, її вина ще не доведена. Термін, на який вона обвинувачується, вже сплив більш ніж на половину, а суд досі не виніс свій вирок. Такі випадки, безумовно, поодинокі, але системно проблема є: довгий термін утримування під вартою людей, вина яких не доведена судом.

Скаржаться також на необ’єктивність рішень судів. Багато скарг пов’язано із земельним законодавством — люди вважають, що їхні права ущемлено, як власника земельних паїв, земельної ділянки. Низка скарг стосується діяльності банківської системи, особливий пік звернень був під час невидачі депозитів банками. Багато також звернень стосовно зміни банками в одноосібному порядку умов надання кредитів, збільшення відсотків за кредитом. Це ганебна політика банків, її треба змінювати. Не мають права банки користуватися юридичною необізнаністю громадян, рекламувати видачу кредитів під одні відсотки, а під час оформлення кредиту з’ясовується, що доводиться набагато більше платити. Багато питань пов’язані з порушенням прав людей на надання медичної допомоги, неможливості повноцінно лікуватися. Люди вносять не лише скарги, а й пропозиції в усіх сферах — від медицини, освіти до банківської та правоохоронної системи.

— Як парламентський комітет реагує на ці скарги? Чи вдається допомогти людям, чи приходять лише відписки від чиновників?

— Як голова комітету, за день підписую десятки звернень до Генерального прокурора, судових органів. Інколи проблема перебуває на стику компетенції різних органів державної влади. З багатьох питань виступаю в парламенті. Реакція є, і свідчення того — багато листів з подяками за те чи інше вирішене питання.

— Від чого залежить дотримання прав людини в державі — від законів, політичної ситуації в державі, тих, хто при владі?

— Від кожної людини. Проблема з дотриманням прав громадянина — це проблема суспільства в цілому, проблема ефективності функціонування інститутів усього суспільства, інститутів держави. А здебільшого ця система не змінюється від приходу до влади тих чи інших. Сьогоднішні опозиціонери, котрі говорять про порушення прав людини, порушували їх учора з не меншою ефективністю. Треба змінювати саму філософію ставлення до прав людини, знову-таки — розуміючи, що людина має не лише права, а й обов’язки. Це проблема всіх країн, бо права людини порушуються у всіх країнах, навіть тих, які намагаються когось навчати демократії. Можу назвати багато аргументів і щодо Франції, Італії, Швейцарії та інших країн. Але завдання для кожної держави — мінімізувати проблемні питання в дотриманні прав людини. Повністю вирішити ці проблеми жодна країна не може. Але дуже багато залежить від самої людини, від її готовності обстоювати свої права, юридично вивірено, від юридичної культури людини, її обізнаності в механізмах захисту своїх прав. І, врешті-решт, треба бути небайдужими.

Значною мірою права людини в різних країнах залежать і від ментальності людей. Наші прагнення жити краще, ніж сусід, або задоволення від проблем сусіда з коровою теж не сприяють реалізації прав людини. Недавно прочитав таку фразу: «Він жив довго і щасливо, доки не дізнався, що хтось живе щасливіше». Отакого не повинно бути, бо якщо це залишатиметься в чималої кількості наших людей, важко реалізувати свої права. Повинно бути розуміння, що не можна свої права реалізовувати за рахунок сусіда, порушуючи його права.

Розмовляла Юліана ШЕВЧУК.