За темпами еміграції Тернопільщина посідає перше місце в Україні. Останніми роками у пошуках роботи звідси виїхало понад сто тисяч осіб. Здебільшого це освічені люди працездатного віку. «Заробітчани Галичини й Волині: їх минуле й сьогодення. Що змінилось?» — дводенний науково-практичний семінар на таку тему відбувся в Тернополі та Кременці. Організувала його Українська всесвітня координаційна рада за участю науковців, громадських організацій Києва, Львова, Тернополя та інших міст, представників трудової міграції.
На думку голови асоціації українців Іспанії Михайла Петруняка, більшість трудових мігрантів, які працюють у цій країні, не збираються повертатися до України. Хоч на чужині їм доводиться нелегко, однак і в нинішній Україні вони не бачать для себе майбутнього. Натомість 90 відсотків українців, які трудяться в Росії, планують повернутися додому. Про це розповів представник об’єднання українців Росії Валентин Пилипчук.
Нині ми є свідками четвертої хвилі еміграції. Якщо раніше наші земляки у пошуках кращої долі виїжджали в Аргентину, Бразилію, Боснію і Герцеговину, Францію, Бельгію, Німеччину, Австралію, Парагвай та Уругвай, то тепер переважають Італія, Іспанія, Португалія, Чехія, Польща, Росія. Причому українці із західних областей традиційно виїжджають до європейських країн, із східних — до Росії. Попередні покоління покидали Україну, коли вона належала до імперій. Що нині змушує людей полишати суверенну державу, за незалежність якої боролись діди-прадіди? На думку професора Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Миколи Бурмака, як і сто років тому, причиною є неможливість реалізувати себе в нинішніх реаліях.
Голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда вважає, що понад 90 відсотків трудових мігрантів, які працюють в європейських країнах, є втраченими для України, вони навряд чи повернуться на рідну землю.
Неповернення освічених людей працездатного віку — серйозна втрата для держави. На їхнє місце приїдуть нелегали з країн третього світу, а це вже загроза нації. Тому, на його думку, влада має подумати над тим, як не допустити виїзду за кордон дітей заробітчан. Чи не запізно? Як на мене, час «ікс» вже настав: чимало трудових мігрантів забирають не лише дітей, а й батьків.
Чи можна повернути хоч частину українців з-за кордону? Якщо створити робочі місця з належною оплатою, то це реально. Але якщо влада й далі так тиснутиме на малий і середній бізнес, то про які нові робочі місця може йтися? Ще одне актуальне питання — невизначеність коштів, які надходять в Україну від заробітчан, а йдеться про мільярди доларів. Якщо раніше вони вкладали їх у будівництво квартир, освіту дітей, то тепер цей потік міліє. Банкам люди не дуже довіряють, тож велика кількість грошей осідає у «панчохах».
— Ми не раз зверталися до державних інституцій з пропозицією на законодавчому рівні визнати ці кошти прямими інвестиціями у державу, — каже Олексій Кайда. — Треба терміново змінювати законодавство, щоб легалізувати їх, але в жодному разі не оподатковувати, оскільки вони вже були оподатковані у країнах, де їх заробили.
Гостро звучала і проблема соціального сирітства. Щоправда, тепер на Тернопільщині створюють базу даних дітей заробітчан, які потребують соціальної підтримки.
За словами голови Української всесвітньої координаційної ради Михайла Ратушного, такі семінари відбудуться у регіонах, де відплив робочої сили найбільший. Напрацьовані рекомендації буде надіслано владним структурам.
Фото Сергія ДЕМСЬКОГО.
На знімку: Іспанія. Пам'ятник мігранту: «Я їду, але моє серце залишається на Батьківщині».
Свого часу з Іспанії теж багато людей вирушало на пошуки кращої долі в інші країни.
