Найголовніше, чого вдалося досягти, це злагодженої роботи органів місцевого самоврядування і виконавчої влади на місцях, створення у радах вертикалі відповідальності — такий лейтмотив виступу голови Житомирської обласної ради Йосипа Запаловського і голови облдержадміністрації Сергія Рижука під час відзначення Дня місцевого самоврядування. Думка про відповідальність перед народом домінувала й у виступі перед учасниками зібрання Голови Верховної Ради України Володимира Литвина. Він наголосив, що самоврядування має бути ключовою ланкою влади в Україні і тоді влада буде відповідальною, а люди розумітимуть значення і призначення влади та відповідально ставитимуться до її формування. Самоврядування має в Україні міцні традиції і, незважаючи на всі труднощі і проблеми, воно розвивається й збагачується.
Однак ця велика депутатська сила, на жаль, часто-густо розтягнута по партійних квартирах. В Україні легалізовано майже 200 політичних партій. Звичайно, на перехідних етапах розвитку держав, України зокрема, сплеск політичної активності завжди об’єктивно обумовлений. На початку XX століття було близько 70 політичних партій. Та процес політичного структурування українського суспільства затягнувся.
Нам потрібні якісні працюючі закони, та в країні, констатував глава парламенту, досі не виконується низка принципів і вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. Час іде, проблеми накопичуються, механізм регіонального розвитку далекий від оптимального. Якби за 20 років незалежності держави наші політики зробили стільки, як про це казали, то ми були б визнані міжнародною спільнотою найдемократичнішою країною з розвиненим і ефективними місцевим самоврядуванням.
З часу ухвалення Закону «Про місцеве самоврядування» до нього понад 50 разів вносили зміни, а його положення шість разів були предметом розгляду Конституційного Суду України. Це, з одного боку, свідчить про те, що в Україні триває боротьба за повноваження, а з другого — що ми ухвалюємо недосконалі рішення.
Для кожного очевидно, зазначив глава парламенту, що в нас надзвичайно складна країна — країна конфліктна і конфліктогенна. Щоб уникнути цього, ми приречені шукати і знаходити компроміс. У майбутньому має бути запит на політиків, які можуть слухати, чути і виробляти ті рішення, які дають змогу кожній стороні зрозуміти, що вона щось втратила, але водночас загальнодержавна лінія дотримується, Україна розвивається в спокої і без потрясінь. Нам треба бодай 10—20 років спокійного результативного життя. На жаль, у нас більшою мірою запитані ті, хто провокує конфлікти та діє за принципом: якщо ти не зі мною, тебе треба обов’язково знищити. До чого це призводить, наочно підтверджує наша історія.
В Україні задекларовано визнання самоврядування як органу народовладдя. Але це діє лише на деяких рівнях. Районні та обласні ради мають особливий статус. Населення району й області громадами не визнається. А тому не має права на здійснення самоврядування. Ці органи утворюють так званий вторинний рівень самоврядування, який умовно можна назвати регіональним і статус якого належним чином не врегульовано.
Цілком зберігається тенденція до концентрації ресурсів на центральному органі управління. Місцеве самоврядування в Україні не має достатньої автономії для виконання своїх функцій та повноважень, а найголовніше — ресурсів для їх виконання. Як наслідок, переважна частина територіальних громад так і не змогла отримати якісні послуги від місцевих органів влади. Особливо потерпають люди на селі. Селяни перебувають завжди в гіршому становищі. Це несправедливо. Якщо найближчим часом не виправити ситуацію в регіональному розвитку, нас чекатиме латиноамериканський варіант: це багаті мегаполіси і бідна країна. Не вдається реалізувати задекларований принцип формування бюджету знизу вверх. Право громади управляти комунальною власністю залишилося законодавчо незабезпеченим.
Навівши такі цифри, В. Литвин зазначив, що левову частку витрат місцевих бюджетів становлять освіта, охорона здоров’я, соціальний захист, тобто те, що є функцією держави. Отож держава свідомо перекладає тягар найскладніших проблем на місцеве самоврядування, зовсім не переймаючись, чи може воно з цим впоратись.
Викладаючи свою позицію з приводу адміністративної реформи, Володимир Литвин наголосив на необхідності врахувати особливості кожного регіону, зважати на наші традиції та звичаї. Механічний підхід, застеріг він, спричинить величезний опір людей. Процес реформування триває. Видно це на прикладі з поштовими відділеннями, військкоматами, податковими інспекціями. Треба дуже обережно підходити до цього, щоб не вийшло, що людина для вирішення своїх питань повинна об’їхати велику територію. У нас поки що діє революційний принцип: зламати, хоч невідомо, як буде працювати щось нове. Адміністративно-територіальна реформа має будуватися на принципах унітарної децентралізації України, зазначив В. Литвин.
Найкращі представники органів місцевого самоврядування отримали державні нагороди та відзнаки Верховної Ради України. Володимиру Литвину вручено недавно запроваджену обласною радою відзнаку «Честь і слава Житомирщини» за номером один. Її отримали також кращий аграрій області Герой України Володимир Дідківський і почесний ректор Національного агроекологічного університету Антон Малиновський.
Житомир.
Голова Житомирської ОДА Сергій Рижук, голова Житомирської облради Йосип Запаловський.
Орден «За заслуги» І ступеня отримує начальник Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства Володимир Ткачук.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
