Що в Червоному ділиться по-чорному

Місця в Червоному, що під Сумами, по-справжньому чарівні, особливо, де тече Псел. За селом річка вибігає на широкі луки — селяни там випасають корів та гусей. Ця місцина по-народному так і називається: Гусинці.

Начальник завжди правий

На початку року Червоним поширилась тривожна чутка: нібито вподобали Гусинці «круті» сумчани для зведення дач. Породило чутку розпорядження голови Сумської райдержадміністрації №78 від 

3 лютого 2011 року з додатком до нього, який складається з 50 прізвищ. Люди, пояснили мешканцям Червоного, написали заяви на виділення по 12 соток землі на березі Псла для ведення там садівництва і городництва, і районна влада не мала підстав відмовити, оскільки кожен громадянин України має право на дачну ділянку.

У цьому — один із найбільш аморальних аспектів українського законодавства, що регулює питання виділення землі. 

Згідно з ним, усі ми можемо претендувати на кілька шматків землі: під гараж, індивідуальне житлове будівництво, дачу й, навіть, до двох гектарів — для організації особистого селянського господарства. Однак «пересічним» громадянам не варто «розкочувати губу». Ділянки в Сумах та в приміських селах, неподалік водойм, лісів та комунікацій, перепадають, як правило, впливовим людям. 

Але повернімося до нашої конкретики. Дізнавшись, що на їхню землю з’явились претенденти, червоносельці провели 27 лютого сходку. В зібранні, що відбулось у сільському клубі, взяло участь 380 людей — більше не помістилось. Під рішенням зборів пізніше поставили підписи 526 осіб, а 380, що були в клубі, проголосували не лише за те, щоби не віддавати городянам свої пасовища й сіножаті, а й висловили недовіру голові Сумської РДА Валерію Коваленку.

— Звісно, висловлення недовіри голові — то незаконний акт. Однак із чогось треба було починати, — каже Іван Каравай.

Червоноселець із діда-прадіда Іван Каравай — кадровий військовий, полковник запасу, ніколи не думав, що на схилі літ знову доведеться воювати. Йому земляки й довірили очолити ініціативну групу. Каравай від імені селян звернувся до голови облдержадміністрації, до органів прокуратури, до Президента, через народного депутата України вийшов на Генеральну прокуратуру. І 31 березня 2011 року прокуратурою Сумського району було опротестоване рішення районної виконавчої влади про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 50 потенційним дачникам. Однак причина, через яку розпорядження голови скасували, була, за великим рахунком, несуттєвою. У списку претендентів на землю знайшли кількох осіб, що не мали українського громадянства. Інших поважних причин, через які сільські пасовища й сіножаті не можна віддавати під дачі, прокурори «не виявили». З двох «стрілочників», які готували документи, одного — звільнили з роботи, іншому — оголосили догану.

З миру по нитці... судді на свитину

Механізм, який застосовують «круті» городяни, забираючи найкращі землі в селян, у принципі, скрізь один і той самий. 

Вивчаючи подібний конфлікт в іншому селі Сумського району — Степанівці, звернули увагу на цікаву картинку. То був план села. Але «намалювали» його так, що центр населеного пункту опинився... за його межами! Відтак і землею, що розташована майже в центрі села, розпорядилась не сільська, а районна влада.

Рішення про виділення землі під дачі в Червоному також прийняла РДА, бо Гусинці ніби знаходяться за межами села. «Ніби», бо пізніше з’ясувалось, не все в цій ситуації так однозначно. Коли мешканці Червоного зрозуміли, що луки та пасовища треба закріпити за громадою юридично, в квітні 2011 року провели ще одні загальні збори села з порядком денним: «Про передачу пасовища та сінокосів у комунальну власність Червоненської сільської ради». А сесія сільської ради прийняла рішення: звернутись до райдержадміністрації з клопотанням передати з державної власності в комунальну 111,2 га земель запасу, з них 87,9 га — пасовищ і 23,3 га — сіножатей.

Та повернімося до «ніби». У вихорі подій хтось із селян пригадав, що ті землі раніше вже приймалися під протекторат сільської ради. Іван Каравай серед безлічі архівних документів таки відшукав потрібний. У папері сказано: оскільки агрофірма «Червоносільська» не використовує сінокоси та пасовища через зменшення в господарстві поголів’я худоби, треба вилучити їх з її користування і «залишити дані площі в землях запасу та резерву сільської ради».

Це рішення датоване 1 жовтня 2001 року, а Земельний кодекс України вступив у дію з 1 січня 2002-го, де чорним по білому написано: хто до набуття кодексом чинності якою землею володів, той нею володітиме й опісля. 

Нові правила стосуються лише земель, які на момент прийняття Земельного кодексу де-юре були безгоспними.

Але процес уже пішов. Доки члени ініціативної групи писали скарги та порпались в архівах, конфлікт вийшов на новий виток. 25 травня 2011 року Сумський окружний адміністративний суд задовольняє позов громадян С. Бережного та В. Гаркуші до Сумської РДА. Позивачі звинуватили районну владу в бездіяльності, відтак, зажадали від неї завершення процесу виділення землі садівникам-городянам: мовляв, ті вже й фінансові витрати понесли на виготовлення проектно-кошторисної документації, а справа досі стоїть. Отож, 17 червня 2011 року голова Сумської райдержадміністрації підписує нове розпорядження — за №540, яким повністю задовольняє вимоги позивачів. Називається документ так: «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність». У додатку до цього розпорядження уже не 50 претендентів на дачі, як раніше, а лише 48.

Чому голова підписав розпорядження №540, проігнорувавши застереження суду? Адже судова постанова зобов’язує районну владу задовольнити вимоги позивачів і «вчинити дії», якщо це «не суперечить закону або не порушує чиї-небудь права, свободи та інтереси». Хіба дві сільські сходки за участі сотень людей, рішення сільської ради, її апеляції до районної влади — то не доказ того, що селяни хотіли іншого результату в цьому конфлікті, бо інакше їхні інтереси серйозно страждають?

За словами члена ініціативної групи Надії Лиманчук, червоносельці утримують на своїх подвір’ях близько 150 корів, тож без пасовищ їм ніяк.

Люди стверджують: їх не повідомили про дату судового засідання, на якому розглядалася ситуація із спірною землею. 

Тож ніхто в суді не сказав про те, що інтереси селян, якщо Гусинці окупують дачники, серйозно постраждають. 

Серед матеріалів, наданих суду, не було документів, які свідчать про неоднозначність ситуації: чи має райдержадміністрація беззастережне право розпоряджатися тією землею, якою упродовж десятиріч користувалися жителі села й стосовно якої до набуття чинності Земельним кодексом сільська рада прийняла рішення? Якщо Гусинці де-юре не належать територіальній громаді села, чому власники корів за використання пасовищ і сіножатей платять гроші не в районну касу, а до каси сільради?

Селянам досі ніхто не показав схему розподілу землі: в якому конкретно місці будуть дачі? Вони нібито розтягнуться тонесенькою смужкою уздовж ріки. Під дачі начебто піде й дорога, якою ми їдемо з депутатом сільської ради Євгеном Гапаєвим на Гусинці. Вдалині видно череду корів, то тут, то там на березі річки пасуться гуси.

Того дня за худобою доглядали Олександр Назаренко та брати Луніки — Микола і Юрій.

— Якщо тут зведуть дачі, корів буде ганяти ніяк, — говорить О. Назаренко. — Доведеться гнати з Мамаївщини, через усе село. Коли вони сюди доберуться і пастися вже не захочуть.

— Та і як ганяти? — доповнює Ю. Луніка. — Там же землі агрофірми! А напитися води худобі як? Тільки тут пологі береги, а скрізь — крутосхили...

Незабаром ситуацію із розподілом землі в Червоному розглядатиме Харківський апеляційний адміністративний суд. Туди ініціативна група спрямувала апеляційну скаргу на постанову Сумського окружного адміністративного суду. Сільський голова Червоного Володимир Дудченко, з усього видно, уже заморився від багатомісячного протистояння.

Голова прогнозує: оті 6—7 гектарів сільських пасовищ — це лише початок.

— Невдовзі обріжуть усе під самісіньку ріпку. Матеріалів на користь села ніби й багато, але розпорядження №540 чомусь досі ніхто відмінив. Тут стільки всього накручено! Одне й те саме в законах усі трактують по-різному...

Прокоментувати конфлікт у Червоному просимо заступника начальника обласного управління земельних ресурсів Сергія Дедерка.

— Чому вони не створили об’єднання власників корів чи щось схоже на те й не взяли землю в оренду? — одразу запитав він.

Інший вихід, вважає С. Дедерко, провести розмежування земель за межами села на масиви державної і комунальної форм власності та забрати Гусинці у власність територіальної громади Червоного. Однак коштуватиме ця справа, за словами фахівця, приблизно 40 тисяч гривень.

На сьогодні в Україні на державну й комунальну власність розмежовано лише кілька відсотків земель. На Сумщині, каже С. Дедерко, розмежування зробили лише три сільради із 438. Цього року передбачено провести розмежування ще в двох сільрадах. Якщо такими темпами рухатись і далі, територіальні громади сіл матимуть юридично узаконену землю, на яку вже ніхто не зазіхатиме, через... 100 років!

Тим часом на території Сумського району заростає бур’яном 3 тисячі гектарів землі, колись виділеної під сади-городи. Мода на них пройшла. Тож червоносельці підозрюють, що земля виділяється не під дачі, а під якісь інші потреби...

Кому земельку? Ставайте в чергу...

Коли матеріал уже було підготовлено до друку, нам удалося зустрітися із головою Сумської райдержадміністрації Валерієм Коваленком.

— Валерію Івановичу, і все-таки: спірна земля в Червоному перебуває під юрисдикцією сільської ради чи нею розпоряджається районна влада?

— Це — державні землі запасу, які знаходяться за межами села.

— На підставі яких документів ви робите такий висновок?

— Так було з самого початку. В землевпорядника Червоненської сільської ради є карта, де визначено ці межі — яка земля знаходиться на території села, а яка за селом.

— Але ж такий розподіл визначив Земельний кодекс. А було ще рішення сільради, прийняте до того, як Земельний кодекс набрав чинності. Цим рішенням пасовища та сіножаті забираються у місцевої агрофірми і переходять у підпорядкування сільради. Ви про це щось знаєте?

— Ні.

— А чому на судовому засідання в Сумському адміністративному суді не було представників територіальної громади села?

— Це запитання до суду. Кого він вважав за потрібне, того й запросив. Представник райдержадміністрації побував там як відповідач. Наскільки я знаю, Червоненська сільська рада спрямувала апеляційну скаргу на рішення сумського суду до Харківського апеляційного адміністративного суду. Тож як у Харкові вирішать, так воно й буде. Я їм пропонував взяти ту землю на баланс і використовувати під сіножаті та пасовища. Чому в інших селах — наприклад, у Стецьківці, Косівщині — це зробили, а в Червоному — ні? Але тут є ще одна проблема. Не можуть на 100 гектарах лук випасатися лише 46 корів. Каравай обіцяв, що в селі буде 3 тисячі корів. Де ті корови?

— Люди стверджують, що утримують близько 150 корів.

— Ні, саме 46 корів. Плюс один кінь.

— Чому земля у зручних місцях перепадає, як правило, впливовим людям?

— У тому списку із 50 осіб, що хочуть мати дачі біля Червоного, — звичайні люди. Будь-хто має право безплатно одержати ділянку, в тому числі, й для ведення особистого селянського господарства. Такий закон. Якщо напишете заяву ви — у нас не буде ніяких законних підстав відмовити й вам. Відмова елементарно оскаржується в суді. Щодня від людей надходять десятки заяв із вимогою виділити землю. Їх уже більше двох тисяч. Скоро землі в районі взагалі не залишиться. Ми намагаємось якось притримати, хоча б найцінніше — ріллю, придумуємо для цього всілякі механізми...

А тепер «освіжимо пам’ять» пану Коваленку щодо «звичайних людей», яким районна влада виділила півсотні «кучерявих» ділянок на березі Псла. Нагадаємо йому, що серед «звичайних садоводів» — начальник однієї з обласних структур, керівник однієї з медичних установ обласного центру та чимало родичів і знайомих «сіромах».

Принагідно зазначити, що попередники нинішнього керманича району також роздавали тутешню земельку, і сільгоспугіддя, і під дачі та забудову, наліво й направо — як свою. Про що, до речі, «Голос України» писав не раз і не два. Після однієї з таких публікацій («Селяни накладають вето на...» від 18.04.2008 року), в якій йшлося про «дерибан» землі районними можновладцями, тодішнє керівництво Сумської райдержадміністрації навіть намагалися влаштувати публічну «екзекуцію», як «лікнеп» для інших журналістів, одному з авторів цієї статті. Задум провалився. А десь за півроку за оборудки з землею один з «екзекуторів» загримів у буцегарню, іншого — відправили на пенсію. Відтоді збігло три роки, однак у районі земля й надалі залишається розмінною монетою.

Сумська область.

P.S.

Утім, можливо, ми не праві, й районна влада справді розкрила обійми для всіх бажаючих отримати земельні ділянки під дачі на березі мальовничих річок. Тож нам, авторам цих рядків, також закортіло обзавестися дачами, тому вирішили й собі написати заяви на ім’я голови Сумської райдержадміністрації Валерія Коваленка на виділення 12 соток. Чим ми гірші за півсотні отих «звичайних людей», які уподобали заплаву Псла? Цікаво: виділить чи не виділить?.. Про це обов’язково повідомимо читачів «Голосу України».