Про зміни, які відбуваються в Укоопспілці, наш кореспондент розмовляє з головою Правління Центральної спілки споживчих товариств України Владиславом ГОНЧАРЕНКОМ.
Із досьє «Голосу України»
Владислав ГОНЧАРЕНКО із травня 2011 року — голова Правління Центральної спілки споживчих товариств України — Укоопспілки. Народився 25 серпня 1969 року. Першу вищу освіту отримав у Донецькому державному університеті, другу — в Сумському національному аграрному університеті. Згодом пройшов курс навчання у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії при Президентові України.
У системі споживчої кооперації працює з лютого 1999 року, пройшов шлях від міського споживчого товариства до сьогоднішньої посади голови Правління Укоопспілки.
Одружений, виховує двох синів та доньку.
— Нині виникає чимало запитань, зокрема в рядових пайовиків зі стажем: що буде з Укоопспілкою, в чому суть реформування? Бо до них доходять чутки, а що відбуватиметься насправді, вони не знають.
— По-перше, на прес-конференції в «Інтерфаксі» ми проголосили ключову тезу: перетворити пайовика на власника. Якщо врахувати, що наразі пайовиками споживчої кооперації є 500 тисяч громадян України, то фактично питання стосується інтересів кожного дев’яностого мешканця нашої країни. Це велика відповідальність і водночас стимул до того, щоб нарешті розпочати глибинні реформи. Сьогодні діє раніше зупинена програма розмежування власності між пайовиками. Мені здається, що свою функцію — зупинити розпад споживчої кооперації — вона вже виконала. Там була така теза: «Визначити, яке майно подільне, а яке неподільне». Сьогодні так ставити питання некоректно. Усе майно має бути подільне між пайовиками. Нині з областей надсилають великі пачки паперів щодо процедури поділу. Ми маємо перевести майно з неподільного в подільне, після цього вони мають право відшкодовувати вартість майна пайовикам.
Здебільшого це об’єкти, які розвалюються, їх потрібно продавати. Проте за цей час не було жодного переводу з подільного в неподільне. Тільки зменшується частка. Функція, яка була закладена в механізмі збереження цілісності, не діє. А для нас важливо зберегти цілісність системи споживчої кооперації, зробити пайовика не віртуальним, а реальним власником і відновити потужність організації, яка ще двадцять років тому була запорукою продовольчої безпеки всієї держави. Якщо реформування не розпочати, від споживчої кооперації не залишиться нічого — це прості підрахунки, в основі яких наявні темпи занепаду системи.
— А от люди ставлять запитання: коли торгівля була збиткова?
— Нині для нас вона збиткова. У деяких магазинах в маленьких селах товарообіг — 500 гривень на день. А треба сплатити податки, виплатити заробітну плату тощо. Виходячи з того, що таких маленьких магазинів дуже багато, кооперативна торгівля збиткова. Це — об’єктивний факт.
— Але в селах є і приватні магазинчики. І в них є прибуток.
— Приватні магазини є тільки в тих селах, де торгівля не збиткова, а там, де збиткова — найменші села, віддалені, гірські населені пункти, — залишились тільки магазини споживчої кооперації.
— Закон про кооперацію передбачав виплату дивідендів пайовикам.
— Безперечно, але для цього треба мати прибуток. А якщо порахувати наші втрати за двадцять років незалежності... У споживчої кооперації залишилось лише 14 відсотків роздрібної торгівлі, 7,2 — оптових торгівельних баз і 7,3 відсотка виробничих підприємств. Система втратила свою матеріально-технічну базу і колишнє значення.
— А куди вони поділися?
— Істотним випробуванням стала необхідність перейти від планової економіки до роботи в ринкових умовах, яка будується зовсім на інших принципах. У той час, як ринок, споживачі, пропозиції з боку нових компаній швидко змінювалися, в Україну приходили нові потужні компанії, система споживчої кооперації тривалий час продовжувала працювати зі старими, радянськими підходами. Як результат, втрата ринків, застаріле обладнання, застарілі технології. Те, що сьогодні споживча кооперація функціонує, — заслуга винятково тих 50 тисяч працівників, які попри всі негативні чинники продовжували трудитися. Це справді подвиг.
Ми нарешті маємо перейти до відновлення системи. Навіть за всіх тих проблем, про які ми щойно говорили, Укоопспілка продовжує залишатися одним із найбільших роботодавців в Україні, великим платником податків, структурою, яка, зокрема, організовує торговельні місця для вітчизняних виробників і забезпечує виробництво якісної продукції з української сировини.
— А в який спосіб ви хочете перетворити пайовика на власника?
— Сьогодні ми цим процесом займаємося. Уклали договір з авторитетною юридичною фірмою, яка має відповідний досвід у цій частині законотворчості. Ця фірма надасть консультації, а рішення прийматимуть правління, рада, після чого на з’їзді будемо обговорювати, вирішувати, що прийнятно, а що — ні для споживчої кооперації.
— Тобто механізм ще не розроблено?
— Ще ні. Триває накопичення інформації з місць, пройшли етап обговорення, збору пропозицій по своїй системі щодо подальшого реформування. Не вся та інформація, яка в нас є, достатня для розробки концепції розвитку.
Хочу звернути вашу увагу: у невеличких населених пунктах споживча кооперація так і не стала комерційною структурою. Ми продовжуємо виконувати соціальну функцію, адже переконані: кооперація має бути партнером держави в таких маленьких селах. Є населені пункти, де, окрім нашого магазину, ніде придбати найнеобхідніші товари, а до великих міст далеко. Можемо ми в такій ситуації закрити цей магазин? А бізнесмен зможе, адже першочерговим і нормальним для нього є прибуток. Після реформування наша стратегія передбачатиме розвиток, модернізацію таких торговельних точок. Ми обговорюємо можливість розширити його функціональні можливості, створити на базі магазину, зокрема, єдиний центр дозвілля для населення, точку надання додаткових послуг, банківських, інформаційних тощо. Безумовно, завданням такої модернізації має стати не тільки збільшення соціальної ваги наших торговельних точок, а й, урешті, отримання прибутку, адже сьогодні ми діємо в таких само умовах, як і приватний підприємець, і не отримуємо від держави жодної пільги.
Фактично отримання прибутку — запорука подальшого існування наших магазинів у віддалених населених пунктах.
— А як так сталося, що столична область практично вийшла з Укоопспілки?
— Не тільки столична. За часів незалежності вийшли також Донецька і Запорізька області. Не так давно вийшла Харківська область. Водночас наразі нам удалося переломити ситуацію і почати процеси з відновлення цілісності колись потужної системи.
Є перші результати: правління Донецької облспоживспілки вже ухвалило рішення про повернення до лав Укоопспілки. Аналогічні процеси відбуваються в Запорізькій облспоживспілці. Упевнений, що організації, які колись вийшли із системи, почнуть повертатися, знову об’єднуватися після того, як побачать перспективу розвитку кооперації. Задля того, щоб перспективи і вигоди знову стали очевидні, повторюся, реформи мають бути глибинні.
— А які причини спонукали ті обласні споживчі товариства, які ви назвали, покинути Укоопспілку?
— Чому перші виходили, я не можу сказати, це було ще на початку незалежності. А от аргументом для харківських пайовиків стала дуже велика звітність перед центром, яка не має функціонального, дієвого навантаження. Величезна звітність, яка залишилася з радянських часів, ішла з областей, а для чого вона робилася, ніхто не знає. А з центру допомоги, лобіювання, консультацій у тому обсязі, як очікували на місцях, не було. Така ситуація харків’ян не влаштувала.
З літа розпочато перебудову не тільки кооперації, а й центрального апарату. На останній раді ми скасували понад 70 відсотків звітності, це перший крок. Одне із завдань: перебудувати Укоопспілку так, щоб наші департаменти надавали консультації і допомогу обласним організаціям, а обласні, в свою чергу, — повністю відповідали запитам з боку первинних ланок споживчої кооперації.
— Вікіпедія пише, що Укоопспілка була заснована 6 липня 1920 року. Станом на 1971 рік було 16,9 мільйона пайовиків. Нині залишилося, ви озвучили цю цифру, 500 тисяч.
— У 1991 році було 12 мільйонів пайовиків, а через рік залишилося 10,9 мільйона. Я не можу сказати про причини такого порідіння лав пайовиків, бо не при мені відбувалося зменшення чисельності. У 1999 році я став головою райспоживтовариства. Проте і в той період процес зменшення чисельності пайовиків продовжувався.
— Мабуть, за рахунок відділення обласних споживчих товариств.
— Звичайно, але не значною мірою. У більшості випадків відбувалася перереєстрація пайовиків. На мою думку, це був об’єктивний процес. Із власного досвіду знаю активних пайовиків. Зокрема, ветерани приходили, відстоювали свої права. Але дуже багато було пайовиків, які в списках значилися, але вони і не знали про це, а деякі з них пайовиками були декілька разів.
— А як обраховується пайовий внесок будь-якої людини часів ще Радянського Союзу?
— Не хочу забігати наперед, ці ключові тези ми маємо всі разом узгодити на з’їзді, але, на мою думку, під час закріплення власності доцільно враховувати стаж пайовика, стаж роботи в кооперації. Тут є ризик, що фактично сторонні люди, коли почують про закріплення власності, можуть масово ставати «пайовиками». Тому програма реформування має бути ґрунтовною, враховувати всі чинники, які, без перебільшення, є унікальними, і пройти всебічне обговорення на з’їзді.
— А обов’язково враховувати стаж роботи в ко-операції? Адже працівник кооперації фактично був найманим працівником і необов’язково міг бути пайовиком.
— Ураховуючи складний шлях споживчої кооперації і фактичну втрату ресурсів, пайовики більше, ніж будь-хто, зацікавлені у збережені тих людей, які працювали і не полишили своєї роботи за мізерну зарплату.
— Це наша перша розмова. То ми можемо цю тему продовжити, коли вже буде вироблено механізм реорганізації споживчої кооперації?
— Безперечно. Я думаю, до з’їзду і після нього нам треба зробити ці зустрічі регулярними, щоб висвітлювати все, що у нас відбувається. Цього вимагає час, цього вимагають пайовики.
Важливо додати, що в підходах до реформування системи споживчої кооперації ми враховуємо також іноземний досвід, аналізуємо досвід, який є сьогодні у країнах світу, визначаємо придатність до умов України найкращих зразків і практик. У нас є дієві стосунки з кооперативними організаціями у країнах Західної Європи, країнах СНД, тому чимало інформації отримуємо в режимі живого діалогу, консультацій. Очевидно, що ми не поодинокі. Через аналогічні проблеми пройшли організації споживчої кооперації в Латвії, Угорщині, їхній стан наразі свідчить про ефективність різних підходів до розвитку системи.
— Нещодавно в Україні були представники Єврокоопу. Ця модель схожа на ту, що існувала за часів Радянського Союзу? Вона фактично збереглася чи є десь у світі?
— У такому вигляді ні. Але керівники Єврокоопу зрозуміли наші проблеми. Такі країни, як Болгарія, Угорщина, найближчі до нас, які пройшли такі само етапи становлення. Наша зустріч була плідна і в частині переговорів про вступ в Єврокооп, і в питанні обміну досвідом, в обговоренні ефективних моделей споживчої кооперації у 17 країнах, що входять до лав цієї організації.
Окрема тема — це розширення наших можливостей після вступу до Єврокоопу. Представники цього поважного у світі об’єднання мають можливість порушувати питання кооперативних організацій на рівні Європарламенту. І є ціла низка перспективних тем — від подальшої роботи вітчизняних виробників на національних ринках до стандартів маркування продуктів харчування.
— Споживча кооперація і кооперативний рух — трошки різні моделі. Там кооперативний рух іде і на виробництві, і в сільському господарстві.
— Але Єврокооп — це саме споживча кооперація. Це не сільськогосподарська, не кредитна, а саме споживча кооперація. У Міжнародний ко-оперативний альянс, членами якого ми є, входять усі кооперативи: і сільськогосподарські, і споживчі, і кредитні, а от Єврокооп — об’єднання саме в тій площині, в якій працюють організації Укоопспілки.
Для нашого досвіду дуже важливо мати інформацію Єврокоопу. Там теж не все просто, є свої питання, глобалізація створює проблеми і для них. Вони з цим явищем борються шляхом укрупнення кооперативів. Там набагато більші кооперативи порівняно з нашими. Не за кількістю пайовиків, а за фінансовими можливостями, за товарообігом, прибутком тощо. Ми розуміємо, що це дає їм можливість ефективно господарювати шляхом єдиної закупівлі товарів, більш централізовано.
Окрім того, Єврокооп виконує функції лобіювання в євроінституціях проблем споживчої кооперації. Водночас наші колеги розуміють, що одним лобіюванням питання вирішити неможливо. Тільки якщо це буде комерційна потужна структура, можливо вижити в новій світовій системі. Таке розуміння вже давно є на Заході. Схоже розуміння є і серед наших членів споживчої кооперації.
— У них така само система, як і в нас була...
— Вони радикально змінилися, практично стали акціонерним товариством. Водночас треба мати на увазі, що та-таки Латвія — половина Дніпропетровської області за розмірами, за населенням. Україні та модель, яку там використали, не підходить. Наша облспоживспілка і їх Латспоживсоюз більше схожі між собою. А Укрспоживспілка має бути координуючою структурою для таких ланок, як облспоживспілка.
— Тобто можна очікувати, що модель акціонування буде запроваджено і в Україні?
— Не повністю, бо, я гадаю, що це навіть надто радикально. Хоча латвійці, які раніше розпочали ринкові перетворення, прийняли таке рішення. Можливо, вони зробили і правильно. Головне, відповісти на інтереси пайовика, бажання якого — отримувати дивіденди, бути власником, а як він називатиметься — питання другорядне.
— Дякую за цікаві думки.
Розмову вів Володимир КОРОЛЮК.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
