Про корови Василь ОнопрІЄнко (на знімку) з села Соболівка Броварського району Київської області розповів між іншим, щоб розмову пожвавити. Бо я запитував його по телефону про інше — про те, як там з Меморіалом пам’яті жертвам голодомору, який він колись спорудив, а потім його демонтували, щоб реставрувати. Ну, Меморіал щез і вже нема, а корови, ось вони в наявності, про них і мова.
— У мене дві з половиною рябих. Ні, збрехав. Уже дві з трьома чвертями. Одна тиждень тому розтелилася. Вигода яка, запитуєш? Скажу. Значить, у цьому році доходу з корови отримав 13301 гривню. Витрат 5044 гривні, разом з платою за ветеринарію. Але у витрати включено й кури, бо обмішку купуємо для корів, а годуємо й курей. І витрати на заготівлю сіна я сюди не включав. У мене, знаєш, саморобний тракторець з причепиком, ще прилаштовую туди кінну косарку. От тільки косити немає чого. Хоча земля, вважай, безгоспна, коси де бачиш, але косить нічого: луг заріс посухостійкими степовими травами й бур’яном, якого худоба не їсть. То я свою працю й ціну солярки вже не рахував. Собі ще лишається молоко для власного споживання, а також гній, він нині дорогий, але я не продаю, усе на свій город іде, міндобрив не використовую.
Як з реалізацією? У нас молоко приймають по 2 грн. 80 коп., але я туди не здаю, бо з того жодної вигоди. Здаю по 20 гривень за трилітрову банку. Знаєш Павла й Славка? То в них на двох три корови. Продають так само по 7—8 гривень, працюють у Києві, їдуть на роботу й забирають молоко з собою, у них там постійний збут. Частково переробляють на сир, іноді й мій забирають, як є замовлення. Міркували, щоб скооперуватись і в людей закуповувати молоко. По чотири-п’ять гривень за літр господарі круторогих навипередки несли б, але швидко хлопці охололи до цього діла. Бо теоретично вигода виходить, а насправді буде б’яка.
Хтось розбавить молоко водою, хтось здасть лейкозне або не свіже, покупці швидко відвернуться, а тоді й свої корови ріж, бо постійних клієнтів утратиш.
Можна на дорозі або на базарі ще продавати, але для цього треба мати час, і погано на дорозі купують. Ось зустрівся з Ларисою, вона після мене вже в школу ходила, то розповідає: їду, повертаю на село, а там Свєта з Тетяною — це ж мої однокласниці — молоко й сметану продають. Я до них, щоб купити свіжого натурального, а вони мене не впізнають і нічого продавати мені не хочуть. А ввечері обидві прибігли в хату, принесли і молока, і сиру, і сметани. Ось, мовляв, тобі свіженького, а на дорозі то було не таке, не могли ми тобі його продати.
Ну й другу корову я тут не рахував, — каже Василь Онопрієнко, — вона тільною ходила, молоко з неї самі споживали, пили, їли, скільки кому хотілось. Телятко — це також прибуток, але я не цікавився, почім зараз телята, поки нехай у мене росте.
Виходить, що корова в нас наче вчителька. Онук Вітько вчиться в якомусь коледжі, за рік 8000 гривень платимо.
Записав Микола ДИВАК.
Фото Віктора КРУКА.
До речі
Нетелі — німецькі, молоко буде наше
На Буковині майже немає великих промислових потужностей, тож в області намагаються орієнтуватися на високотехнологічне сільське господарство і тваринництво. Яскравий приклад — новозбудований молочний комплекс у селі Горішні Шерівці Заставнівського району. Вже зведено ферму з доїльним залом на 200 корів. Сюди з Німеччини завезли 124 племінні нетелі породи симентал.
Вироблятимуть тут і дуже корисне козяче молоко. Вже є невелике поголів’я племінних кіз, а до кінця лютого воно збільшиться до 500.
Сергій СУЛИМА.
Чернівецька область.
Фото Петра ГОНЧАРА.
