Просто, вигідно і ... недосяжно: чому без підтримки залишаються ті, хто знайшов оптимальні форми господарювання

Хоча, здається, все: від погодних умов до загального економічного клімату — нинішньої осені виступає проти селян. Керівнику господарства Василю Фурману, в якого за плечима майже півстоліття трудового стажу, є з чим порівнювати:

— Цього року не раз доводилось чути, як влада постаралась, щоб в країні був добрий урожай. Може, й так. Але ми завжди працюємо однаково, а результат буває різним. Тут хіба що Богу подякувати, що в час, коли наливалось зерно, пішли дощі. А не було б їх, то й влада навряд чи допомогла. Здається мені, наступного року буде складніше звітувати про перемоги. Осіння посуха дасться взнаки.

Василь Тимофійович називає роки, коли було щось схоже. Ще у шістдесятих, як сам працював механізатором, осінь була така само сонячна і суха. Але тоді до середини листопада вже випав сніг, котрий пролежав на полях до березня, і це врятувало. Нинішні прогнози агрономів не радують.

В області вже говорять про те, що ледь не половина площ озимих просто не зійшла. І навіть там, де з’явились сходи, вони слабкі, зовсім крихітні, не готові до зими і морозів.

У деяких господарствах вже нанівець зведена осіння посівна, втрачені чималі кошти — чорні порожні поля доведеться вдруге засівати навесні. Посуха не обійшла і Масівець, однак трагічною ситуацію тут не називають. Проблемними будуть хіба що посіви пшениці. Нинішнього року вона дала понад 57 центнерів з гектара, і це був один з найкращих результатів для господарства за останні роки. Однак наступного на такі цифри не сподіваються.

Пшеницю засіяли одразу після того, як зібрали сою та гречку. В переораному грунті ще залишалось трохи вологи, і це врятувало молоді паростки від загибелі, та про сильні перспективні сходи говорити не доводиться. Але пшеницею засіяно лише близько двохсот гектарів, а це — шоста частина від загальної площі, яку обробляє господарство. Якщо ця культура виявиться збитковою, виручатимуть інші.

У господарстві ніколи не робили ставку на одну культуру, хоча б якою вигідною вона видавалась. Від традиції вести комплексне хазяйство, не забувати про сівозміни не відмовляються. Хоча б хто що казав про втрати майбутнього врожаю, у Масівцях підстрахувались іншими посівами. На диво мають добрий ріпак. Ним теж особливо не захоплюються, знають, до чого може призвести мода. Але так підгадали посіяти свої скромні сімдесят гектарів, що тепер це поле у відмінному стані.

Секрети технології прості: після зібраного ячменю поле одразу переорали і засіяли. Щоб не втратити залишки грунтової вологи, лік часу вели не на дні, а просто на години. Хто не зміг скористатись цим моментом, тепер тільки головою похитує над сухим полем, де так і не проріс ріпак.

Так само влучили момент і з посівом озимого ячменю. Щойно наприкінці вересня зібрали цукровий буряк, одразу вийшли на посівну. На той час саме моросив дрібний дощ. Хто чекав, що осінь принесе більше вологи, програв, а у Масівцях тішаться, що все зробили дуже швидко.

Якщо природа й надалі даруватиме сухі та теплі осені, то така оперативність має стати не просто ознакою доброго господарювання, а однією з основних технологічних вимог. У цьому не сумнівається Василь Фурман. Як і в тому, що господарство, незалежно від його масштабів, повинно господарювати комплексно.

Пшениця, кукурудза, ячмінь, ріпак, соя, гречка, буряк — легше перелічити, чого немає на тисячі гектарів у його господарстві. Мало того, паралельно з рослинництвом не забули й про ферми. Щоправда, від м’ясного скотарства довелось відмовитись. Виробництво м’яса виявилось таким збитковим, що його важко було перекривати чимось іншим. А от на молочну ферму не нарікають. Вона невелика — тримають лише дві з половиною сотні корів. Але за теперішніх закупівельних цін на молоко, що перевищили чотири гривні за літр, щодня ферма дає господарству до десяти тисяч гривень. Такого стабільного доходу важко сподіватись від інших галузей.

Але навіть за всієї маневреності господарства і вигадливості керівника втримувати прибутковий баланс важко. Вже, здавалося б, дають непогану ціну за молоко. Але ж і витрати на виробництво за рік зросли так, що знову доводиться балансувати на межі між прибутками та збитками.

Така сама ситуація і з пшеницею. На початку жнив господарству платили за тонну пшениці по 1,7 тисячі гривень, та згодом ціна знизилась до півтори тисячі. На ситуацію вплинули обмеження на вивіз збіжжя за кордон — зернотрейдери одразу скинули ставки. Тепер і обмежень немає, але ж і пшениці залишилось небагато. Невеличке хазяйство не може дозволити собі тримати її ледь не до нового врожаю, очікуючи на найвигідніші цінові пропозиції. Щоб провести швидку посівну, потрібні були такі самі «швидкі» кошти. А де їх взяти, як не продаючи зернові запаси?

Василь Тимофійович із заздрістю переповідає почуті історії про те, як у багатьох сусідніх західних країнах фермерам платять по три сотні євро дотації за гектар поля. Помноживши навіть на свою тисячу гектарів, за голову береться, скільки це грошей можна було пустити у розвиток господарства.

Однак навіть у найсолодших снах таке не насниться Масівцям. Попри те, що господарство виростило добрий урожай, утримувало молочну ферму, розводило свиней, воно не отримало жодної гривні державної підтримки. То як йому виживати фінансово?

Мало того, воно досі виконує низку важливих соціальних функцій. Скажімо, весь час намагається фінансово підтримувати школу та дитячий садок. Усі харчі в їдальні цих закладів СТОВ передає безоплатно. Чи в багатьох селах, навіть там, де працюють грошовиті компанії, можуть похвалитись такою спонсорською підтримкою?

Ще одна важлива деталь: у невеликому товаристві працює близько сотні людей, причому всі вони вчасно отримують зарплату. Нехай тут немає захмарних заробітків, але скільки інвесторів готові надати сотню (!) робочих місць на тисячу гектарів?

Поки нинішні вчені та політики ведуть суперечки щодо того, якими повинні стати оптимальні форми господарювання для українського села, СТОВ імені Калініна своїм існуванням наочно це демонструє.

На жаль, по досвід до Масівців не поспішають. Невелике комплексне господарство із гарантованими робочими місцями для односельців, оптимальна виробнича структура, котра готова зносити не тільки природні катаклізми, а й економічні шторми, опора для сільської громади, що може взяти на себе вирішення соціальних питань, стало винятком із загальних правил. Воно загубилось на тлі велетнів, які десятки тисяч гектарів засівають монокультурами, які не переймаються сільським безробіттям, а тим паче виживанням сільської громади. І доводиться тільки здогадуватись, чи то впертість масівчан, чи їх щира відданість кращим селянським традиціям, а чи, може, харизма і мудрість керівника не дали розчинитись господарству в чужих орендованих полях.

Щоправда, і цим могіканам довелось пристосовуватись до ситуації. Багатьом аграрним колективам відома практика, коли доводилось з кожним роком дедалі менше коштів вкладати в розвиток господарства. У результаті й отримували дедалі менше, аж поки не доходили до банкрутства. Щоб не стати на цей шлях, змушені були шукати свій варіант подальшого розвитку.

Охочі взяти в оренду землю знайшлись одразу. При цьому вони навіть не приховували, що ні ферма, ні майно, ні тим паче теперішні робітники їх не цікавлять. А от партнерів, готових підтримати селян, виявилось небагато. У Масівцях вважають, що їм пощастило, коли у свої співзасновники взяли один із цукрових заводів. Сказати, що для підприємства це стало великим бізнес-проектом, перебільшення. Бо буряк, який вирощує господарство на своїх трьохстах гектарах, не робить для нього погоди. Та й в інші фінансово-господарські плани воно не втручається. Однак грошову підтримку, як аванс за сировину, завод надає постійно. Саме таке кредитування і дає змогу господарству втримуватись на плаву.

Обидві сторони такою співпрацею задоволені. Як складуться їх подальші бізнесові відносини, покаже час. Але хіба така кооперація не стала б у нагоді молочному, консервному, ковбасному, хлібопекарському чи іншому переробному підприємству? 

Ось він, простий і дієвий механізм. Здається, простягни руку, запусти його, і він швидко заповнить наші ринки дешевими продуктами. Все так просто. Але ... так недосяжно. Чому?

Хмельницька область.