У донецькій лікарні хворим із високою температурою пропонують розкошелитися ще на порозі. А в стаціонарі немає навіть копійчаного новокаїну.
Так сталося, що два роки тому до інфекційного відділення із запаленням легенів потрапив один із моїх родичів. А нещодавно сюди ж доправили ще одну близьку мені людину. Тому можу поділитися новинами із перших вуст про «особливості національного лікування» в медичному закладі, визначеному одним із базових на Євро-2012.
Особистий досвід свідчить: за два роки в лікарні сталися разючі зміни не на краще. У грудні 2009-го пацієнту безплатно надали два види антибіотиків, робили ін’єкції жарознижувальних препаратів, ставили необхідні крапельниці й давали скандальний таміфлю. Прохання принести одноразові шприци пролунало лише на другий чи третій день госпіталізації. Так, за свої гроші ми купували деякі допоміжні медикаменти, але основні ліки були у відділенні в наявності. Курс лікування тривав десять днів і, на моє здивування, виявився порівняно необтяжливим для сімейного бюджету.
Тепер листопадові враження 2011-го. У приймальному відділенні черговий лікар пише перелік медикаментів, які потрібно негайно придбати в аптеці. Антибіотик у флаконах, шприци, жарознижувальне, окремі підтримуючі препарати тощо. За дивним збігом обставин, рекомендований антибіотик є лише в одній-єдиній аптеці, розташованій поруч із відділенням, і відсутній в інших мережах. Поки бігаю в пошуках ліків, медсестра заповнює історію на хворого родича. Змірявши температуру, заносить до картки. Температура — вище 39 градусів. Пацієнт «горить». «А можете здати 20 гривень на потреби санпропускника?» — несподівано звертається до хворого співробітниця. «Делікатність» прийому вражає. До Євро-2012 варто вивчити цю фразу шістьма європейськими мовами. Просити можна у вільно конвертованій валюті.
Але потрапити до відділення із придбаними за гроші родичів ліками — це не означає одразу отримати необхідну допомогу. До палати заходить медсестра і заявляє, що жарознижувальний анальгін без димедролу не вколе, а димедролу у відділенні немає. «У нас хворі самі дають димедрол, і я його колю із анальгіном», — заявила мені телефоном служниця Гіппократа. Здивоване запитання, де можна придбати рецептурний димедрол без рецепта, медсестра проігнорувала. Одне з двох: або співробітниця збрехала, або у лікарні немає ліків першої необхідності.
Тому збивали температуру хворому способом, гідним ХХІ століття: обклавши тіло грілками із льодом і відчинивши вікно в палаті. Черговий лікар змилостивилася і виділила із запасів відділення якусь таблетку. Це була єдина таблетка від нашої безплатної медицини за весь курс лікування. Сусідам мого родича, яких привезла «швидка», також не пощастило в перший же день. «У вас є новокаїн? Немає? І у нас немає», — зловтішно повідомила медсестра. Після того, як бідолахи витримали уколи болючого антибіотика без знеболювального, «делегували» одного з пацієнтів, який на вигляд був здоровіший за інших, щоб придбати в аптеці новокаїн для всіх. Нагадую, йдеться про інфекційне відділення, куди потрапляють люди, яким бажано тимчасово побути в ізольованому приміщенні. Та кого це хвилює?
Загалом медикаменти на десять днів обійшлися у суму близько 800 гривень. Чомусь співробітники відділення вимагають віддавати їм чеки із аптек, написавши на звороті прізвище пацієнта. Це новація Мінохоронздоров’я чи підробіток для персоналу? Що робити тим, у кого немає родичів або хто не може заплатити за ліки, хоча б основні? Як правило, для таких хворих стягають, хто що може, сусіди по відділенню. І ще один епізод: за кілька днів до виписки до палати зайшла сестра-хазяйка і вручила кожному із чотирьох пацієнтів список.
1. Рідке мило 2. Білизна 3. Паперові рушники 4. Лампочки — 2 шт.
«Ось це ви повинні купити. Або давайте по 20 гривень!» — заявила безапеляційно. Тон хазяйки не залишав вибору бідолахам, які волею долі опинилися в лікарняних стінах. Як ви зрозуміли, 20 гривень — стандартна для цього закладу сума «пожертвувань на потреби».
Чому два роки тому інфекційне відділення у всеозброєнні зустрічало спалах сезонних інфекцій, а нині тут немає копійчаного новокаїну та димедролу? Може, всі ресурси, із лампочками та милом включно, стягають до Євро-2012? Тоді чому господарі повинні бути в гірших умовах, ніж гості?
Сьогодні влада області багато говорить про пілотний проект із реформування медицини. Мабуть, на час реформ краще не хворіти: усі так захопилися «пілотуванням», що й бурульки над дверима збити нікому...
Фото автора.
Над входом до інфекційного відділення нависають небезпечні бурульки.
Наш коментар
На жаль, ситуація, описана нашим кореспондентом у Донецькій області, характерна для всіх регіонів України. Та, як бачимо, експеримент із реорганізації системи охорони здоров’я, що проводиться у Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській областях і в Києві, ще раз продемонстрував непридатність старих підходів.
Наша медицина фінансується за старим принципом. У місцевих бюджетів грошей ледве вистачає на виплату зарплат персоналу медзакладів і оплату комунальних рахунків. На харчування пацієнтів у стаціонарах і лікарське забезпечення виділяється 5—7 гривень на день. Змінити ситуацію може тільки реформа. Вона передбачає створення єдиного медпростору, оптимізацію медичної допомоги й коригування механізмів фінансування. Пропонується розмежувати фінансування за видами медичної допомоги: первинна — з районного/міського бюджету, спеціалізована й екстрена — з обласного. А кінцевим етапом усіх нововведень стане страхова медицина. Головне, щоб гроші витрачалися не на лікарню в цілому, а на лікування конкретного пацієнта. Міністр охорони здоров’я України Олександр Аніщенко так прокоментував ситуацію «Голосу України»:
— Вже готовий закон про соціальне медичне страхування. Але щоб увести цей принцип у практику, необхідно підготувати відповідну структуру. У кінцевому підсумку система охорони здоров’я стане економічно доцільною, і головне — діятиме в інтересах пацієнта.
Медики мають працювати в нових економічних умовах, навчитися рахувати — що й скільки коштує. Медзаклади одержать фінансову самостійність і зможуть розпоряджатися грішми виходячи з реальних потреб, а не за вказівкою згори, як це робиться досі.
Чому не виконується 49 стаття Конституції? Бо немає грошей. Ось через це й потрібно розвивати страхову медицину. Без неї не обійтися.
Ольга ВАУЛІНА.
