Львівськими слідами псевдопрофесора Слюсарчука

У Галицький суд Львова звинуваченого в шахрайстві та підробці документів Андрія Слюсарчука привезли з перебинтованою головою. Кажуть, це була витівка керівників слідчого ізолятора. Перестрахувалися, як би «доктор» не загіпнотизував конвоїрів.

У суді затриманий скаржився на пухлину мозку, не зміг згадати, де народився. Скоріше всього, «професорові-нейрохірургу» призначать психіатричну експертизу, яка допоможе відповісти на низку запитань, у тому числі, й про таланти цієї людини-загадки. Як зміг учень школи-інтернату для недорозвинутих дітей, що навчався в профтехучилищах на штукатура та швачку, без будь-яких дипломів отримати звання «професора нейрохірургії»? Більше того, Андрій Слюсарчук мало не став директором Інституту мозку й був названий лауреатом Державної премії в галузі науки.

Шукаючи відповіді на непрості запитання, ми пройшлися львівськими слідами Андрія Слюсарчука.

Жовтень 1989 року. Червоноград — місто шахтарів. У профтехучилищі швачок з’являється дев’ятнадцятирічний учень Андрій Слюсарчук. Новенького перевели з Козятина, де навчався на штукатура-облицювальника. Ось що згадує майстер профтехучилища В’ячеслав Швидкий: 

«Слюсарчук поводився дивно. Ходив коридорами в білому халаті — такої форми в нас не було. Проводив в актовому залі лікувальні сеанси. Багато людей ходили до нього лікуватися гіпнозом, вважали за лікаря. Дехто із Слюсарчука, який чомусь був в училищі на особливому становищі, сміявся».

Чому посеред навчального року Андрія Слюсарчука перевели з Козятина аж у Червоноград, досі залишається загадкою. За логікою, він мав опинитися в якомусь вінницькому училищі, де навчають майбутніх штукатурів, а не в навчальному закладі трикотажного профілю. Слюсарчука чомусь хотіли сховати якнайдалі від Вінницької області та ще в «дівочому» училищі. Що такого натворив гіпнотизер, якого не хотіли навчати з хлопцями-штукатурами?

1993 рік. Новояворівськ — місто хіміків. Афіші запрошують у міський палац культури «Кристал» на зустріч із унікальним доктором Андрієм Слюсарчуком. На сеанси «лікаря» збираються сотні людей. Абонементи на чотири зустрічі розкуповують, як дефіцитний товар.

Ми розшукали кількох очевидців лікувальних сеансів «доктора».

Молода жінка привела в «Кристал» свого трирічного сина. В малюка були судороги, і ще він лихословив, немов вуличний хуліган. Слюсарчук увів хлопчину в стан гіпнозу, а коли той проснувся, запитав:

— Як ти?

— Пішов ти на х..., — по-дорослому випалив малюк.

«Лікування не допомогло», — розповідає жінка. З часом болячки зникли самі. Хлопчина став парубком. Навіть не пригадує, як колись послав дуже далеко таку знаменитість.

У Новояворівську Андрій Слюсарчук наслідував доктора Кашпіровського. Запрошував на сцену кілька десятків осіб, під дією гіпнозу вони звалювались на підлогу. Публіка була в захваті. Далі наступали сеанси лікування. З’являлися листи з розповідями про несподіване зцілення на сеансах Слюсарчука. «Доктор» рекомендував купляти абонементи, бо, мовляв, протягом одного сеансу не вилікуєшся.

Проживав Слюсарчук у гуртожитку №17, що належав виробничому об’єднанню «Сірка». До «Кристалу», який став новим робочим місцем, рукою подати — дві сотні метрів. Нині в приватизованому гуртожитку приймає новий доктор, який лікує травами. Про Слюсарчука пам’ятають, але соромляться згадувати, як, піддавшись якійсь магії, масово ходили лікуватися сеансами гіпнозу.

За версією самого Слюсарчука, до Новояворівська його привело кохання до дівчини Анжели. Працював у районній лікарні, але через конфлікти з колегами змушений був звільнитися. Друге нещастя спіткало в любові. Йшло до одруження, але кохана, коли Слюсарчук навчався в Москві, несподівано помирає.

На «швидкій допомозі» можуть пригадати, як одного разу на вулиці бригада медиків побачила на асфальті людину, що корчилася в конвульсіях, махала руками і кричала російською мовою: «Уйди, уйди»! Цей чолов’яга дуже був схожий на Слюсарчука.

Фани «доктора» тим часом бігали в районну лікарню і вимагали виділити йому кабінет для прийому хворих. Головний лікар попросив Слюсарчука показати диплом лікаря. Гіпнотизер приніс лише копію диплома Вінницькому медінституту. З районної лікарні звернулися до прокурора району з проханням перевірити, чи, бува, не фальшиві документи.

Ще в 1993 році прокуратура Яворівського району отримала підтвердження, що Андрій Слюсарчук ніколи не навчався у Вінницькому медінституті. Після чого «доктора» з Новояворівська немов вітром здуло. Гастролював із сеансами лікування в інших районних центрах Західної України.

2006 рік. Львів. Мода на лікування гіпнозом давно минула. Андрій Слюсарчук робить спроби легалізуватися в офіційній медицині та науці як професор-нейрохірург. У лікарні швидкої допомоги терпить фіаско. Завідувач нейрохірургічного відділення попросив показати оригінал диплома. Після чого колеги пообіцяли Слюсарчуку, якщо з’явиться ще хоч раз у лікарні, спустять східцями.

Згодом «професор» пішов у науку. Влаштувався з фальшивими дипломами на чверть ставки в Національний університет «Львівська політехніка». Почав демонструвати надлюдські властивості із запам’ятовування цифр та книжок. Потрапив до «Книги рекордів України».

Нещодавно у Львові Слюсарчука попросили повторити рекорд за присутності журналістів та незалежних експертів, але він навідріз відмовився.

Усі дипломи псевдопрофесора, окрім ПТУшного, виявилися фальшивими. Нині виникає все те ж питання: як випускник школи-інтернату для недорозвинутих дітей міг викладати в університетах та академіях, очевидно, нарівні спілкуватися з професорами?

Поки що з упевненістю можна сказати, що незаперечним залишається лише факт володіння нашого «героя і генія» гіпнозом.

У бізнес-центрі на вулиці Петрушевича у Львові Андрій Слюсарчук з’явився після того, як установив рекорд із запам’ятовування чисел. Прискіплива журналістка попросила «професора» продемонструвати свої надлюдські можливості: «Я зараз сховаю щось, а ви знайдіть». Слюсарчук погодився.

Ось що нині згадує львів’янка Ольга Бартош: «Я тримала в руках календарик. Слюсарчук сказав мені піти в іншу кімнату. Я запхала його в стос паперів і повернулась. Він взяв мене за руку, і ми разом вийшли в коридор. Весь час повторював, щоб я нічого не думала, тільки про те місце, де сховала календарик. Я хвилювалась і не могла зосередитися. Він теж був схвильований, якийсь переляканий і кіпішний. У тій кімнаті «професор» кидався у різні сторони, тримаючи мене за руку. Після кількох спроб підійшов до столу, на якому лежав схований календарик. У мене очі були заплющені, немов у сні».

Хлопчина, якого мати покинула після народження, майже два десятки років усім доводив, що він доктор. Нав’язлива ідея привела Слюсарчука до того, що взявся за скальпель і почав оперувати. Фантазії псевдопрофесора заходили дуже далеко: «Я в 9 років закінчив школу, в 17 — інститут, в 24 став кандидатом наук, у 27 — доктором наук», — розповідав про себе Андрій Слюсарчук».

Можливо, що саме про таку кар’єру вихованець спецінтернату мріяв ще з дитинства. Тому засідав за книжки й жадібно все запам’ятовував.

Сам ліпив із себе «професора». Співрозмовники часто дивувались, чому в лексиконі доктора так мало наукових термінів. Говорив простою мовою.

Розповіді про великі гонорари та багатство нашого «героя» викликають сумніви. Ніде у Львівській області не знайшли жодної нерухомості, якою володів би Андрій Слюсарчук. У Червонограді, Новояворівську, Львові — всюди проживав у гуртожитках, прописаний у Жидачеві, але там ніколи не з’являвся. Якщо роз’їжджав на дорогих автомашинах, то тільки чужих, позичених разом із водієм у знайомих чи друзів. Умів швидко знаходити спільну мову з представниками будь-яких професій.

Щоб зрозуміти кроки Андрія Слюсарчука, краще послухати його розповідь, яка більш красномовна: « Я виріс сиротою в дитбудинку. Мене всі називали психом і непередбачуваним. Я мріяв бути лікарем у галузі нейрохірургії і психіатрії. Але всі говорили, що з мене вийде тільки санітар та фельдшер. Я не здався і почав вивчати самого себе. Мені відкрилося, що мозок володіє колосальною пам’яттю, тільки ми нею не користуємося. За пам’ять відповідає те ж відділення мозку, що й за нав’язливі ідеї. У цьому вся розгадка. Мій мозок почав неначе фотографувати, сканувати побачене».

Мабуть, про Андрія Слюсарчука і його можливості згодом краще скажуть київські психіатри.

 

Львівська область.