Унікальному фермерові з дипломом кандидата наук районні чиновники відмовили в праві володіти землею, на якій він господарює
Херсонщина — воістину край бюрократичних див: тут легше пізнати таємниці вищої математики і здобути вчений ступінь, ніж довести своє право господарювати на землі. Про це вам багато чого може розповісти житель одного із сіл Цюрупинського району області Віктор Поліщук (на знімку) — єдиний в Україні, а може, і у світі чабан... з дипломом кандидата фізико-математичних наук!
До 1990 року Віктор Степанович викладав у Херсонському індустріальному інституті, успішно захистив дисертацію з теорії ймовірностей. Відносини з колегами і студентами у нього склалися непогані, робота подобалася, але здоров’я почало підводити. Математик порадився з дружиною Оленою Анатоліївною, і сімейна рада ухвалила рішення — радикально змінити спосіб життя і переїхати ближче до природи. На старенькому «Запорожці» у пошуках нового пристанища об’їздили мало не весь південь України, однак вибір зупинили на зеленому куточку недалеко від Херсона — у селі Підстепному приміського Цюрупинського району.
Прикипів душею до піщаних дюн
— Тільки-но побачив мальовничі піщані дюни, які поросли зеленню,  одразу прикипів до них душею. Нове місце й дружині сподобалося, до того ж директор тамтешнього винрадгоспу Василь Зубко виявив розуміння і привітність — з ходу запропонував взяти в постійне користування 24 гектари землі в тих самих дюнах. Орати й сіяти на голому піску неможливо, отож ми вирішили розводити худобу. Залишили дочці з сином квартиру в Херсоні, самі створили та зареєстрували фермерське господарство «Зелений ранок», купили для початку сімнадцять овець та кіз, і розпочав я після математики освоювати незвичну чабанську науку. Спочатку жили в землянці, потім перебралися в балаган із зібраних на смітнику залізних листів, і набагато пізніше у нас з’явився капітальний будиночок з кам’яних блоків, — продовжує розповідь Віктор Поліщук.
Завдяки точним розрахункам, елементарній життєвій кмітливості й працьовитості вчорашніх городян їх маленьке фермерське господарство міцно «тримається на ногах», а овеча отара Віктора Степановича вже збільшилася до сотні голів. Тільки нинішнього року за рахунок продажу м’яса і вовни 
63-річний фермер заробив понад тринадцять тисяч гривень — непоганий додаток до пенсії вченого, та й дітям допомога (вони заробляють не так багато). Але вівчарством невгамовний директор «Зеленого ранку» обмежуватися не хоче. Він давно плекає ще одну мрію — посадити на ділянці сад із фруктових дерев, а поруч — молодий ліс, щоб піщані дюни перетворилися на квітучу оазу посередині Олешківської пустелі.
Віктор Степанович та Олена Анатоліївна чудово розуміють, що підняти сад на піску не така проста справа — потрібно забезпечувати полив, закуповувати добрива, оберігати саджанці від шкідників. У свої аж ніяк не юні роки фермер із дружиною все-таки готові віддати сили цьому трудомісткому починанню, і прагнуть лише одного: щоб їхні діти з роками змогли успадкувати сад і продовжити батьківську справу. Щоб «узаконити» своє право розпоряджатися землею, на якій родина господарює ось уже майже два десятки років, подружжя ще 2004 року подали в Цюрупинську райдержадміністрацію заяву про приватизацію ділянки, на якій розташоване фермерське господарство «Зелений ранок». Адміністрація була не проти, санкціонувавши виготовлення проектно-технічної документації, за яку фермерові довелося заплатити зі своїх коштів, і чимало. Але коли документи дійшли до відділу Держкомзему в тому ж Цюрупинському районі, там Віктору Поліщуку відмовили навідріз — мовляв, безплідні землі, на які він претендує, належать до неугідь, а розпаюванню підлягають тільки угіддя — так звані землі сільськогосподарського призначення.
Замість персиків — «урожай» відписок
Директор ФГ «Зелений ранок» оскаржив висновки чиновників у суді, і протягом декількох останніх років встигнув виграти кілька процесів. Зокрема, 23 березня 2011 року Цюрупинський райсуд визнав висновки районних землевпорядників недійсними і зобов’язав їх видати фермерській родині документи, що засвідчують їхнє право власності на землю. Більше того! У суді на боці Віктора та Олени Поліщуків виступив і начальник відділу Головного управління Держкомзему в Херсонській області Олександр Крюков. Він також визнав, що висновки його районних колег «не відповідають чинному законодавству, і підстав для відмови в узгодженні технічної документації він не вбачає» (цитата з постанови згаданого районного суду). Однак віз, як то кажуть, і нині там — Державний акт про власність на землю фермерові вперто не видають — ні судовий вердикт, ні позиція вищих органів цюрупинським бюрократам, як видно, не указ.
Віктор Поліщук визнає — щоб написати й захистити дисертацію кандидата математичних наук, йому знадобилося набагато менше часу, ніж для того, щоб відстояти перед містечковими чиновниками своє право володіти землею, на якій він господарює добру третину свого життя. А, проте, за роки тяганини між піщаних дюн уже можна було б виплекати сад, і він би навіть порадував людей першими плодами. Але замість яблук з абрикосами і персиками в Цюрупинському районі Херсонщини дозрів тільки «урожай» бюрократичних відписок.
Фото з архіву фермерського господарства.