У черкаському музеї «Кобзаря» з успіхом проходить виставка художника Сергія Радька.
Сорокавосьмирічний Сергій живе у старовинному селі Межиріччі біля Канева. До цього мешкав, учився, працював у Києві, Львові, у «столиці» гончарства Опішні. І повернувся на круги своя. До села, до яру, над яким стоїть його хата, і звідки «видно півсвіту».
Називає себе «ортодоксальним маляром-гончарем». У творчості сповідує канони, закладені Кричевським, Бойчуками. Це так званий третій національний стиль, у якому переплелися традиція і новаторство. Робота Радька — як поезія, не потребує пояснень. Вона образна і чуттєва, символічна і самобутня. Свої картини художник не підписує.
Вершин досяг Сергій Радько у художній кераміці та кам’яній скульптурі. Дивовижна пластика, несподівані образи, вірність національній традиції роблять його твори впізнаними і водночас новими. Його «казку у глині» бачили Київ, Львів, Полтава, Слов’янськ та інші міста. Знаменитому Опішнянському музею гончарства Сергій Радько подарував понад тисячу своїх робіт! Твори черкаського митця є також у державних колекціях найбільших музеїв нашої країни, у приватних збірках удома і за кордоном.
Радько добре грає на старосвітській кобзі й знає чимало автентичних українських пісень.
«Для мене найважливіше — працювати у середовищі, де сам простір фокусує увагу на творі. А ще — ми вартові канону. Працюючи на крузі, молимося за Україну й за всіх. Ми впізнали канон, бо без нього не можна. Він засвітив нам вогником з далекого кургану, коли всі маяки погасли. Ми його не вибирали. Ми його бачили, як ще були трипільцями. Бачимо його й коли стали радіаціями...»
Отакий він, Сергій Радько (на знімку), гончар-характерник, митець і філософ.
Черкаська область.
Фото автора.
