Представник Київради поширює досвід столиці на всю країну

31 травня цього року Сергій Баранов-Мохорт склав присягу народного депутата України. Водночас відповідно до закону про місцеве самоврядування та закону про статус депутатів місцевих рад він достроково припинив повноваження депутата Київської міськради. Позатим Київрада висунула його кандидатуру як представника міської ради в парламенті.

Отже, столиця отримала свого офіційного посланця в найвищому законодавчому органі держави. Звичайно, це відкриває нові можливості у відстоюванні інтересів Києва на такому високому рівні. Проте в роботі представника Київради може бути й навпаки. Наприклад, коли певна цікава ініціатива у столиці розповсюджується на всю країну. Про одне з таких починань — розробку столичних стандартів загальноосвітньої школи — Сергій Баранов-Мохорт розповів в інтерв’ю «Голосу України».

— Сергію Миколайовичу, на минулій сесії Київради депутати проголосували за ваше обрання представником міської ради в парламенті. Які повноваження передбачає ця посада?

— Скажу одразу — повноваження представника Київради в парламенті поки що не виписано, депутати ще мають затвердити положення про представника. Проте хто заважає спиратися на свій досвід та на можливості народного депутата? Насамперед я маю серйозні важелі для виконання своїх обов’язків, зокрема — повноцінне право виступати в парламенті від імені громади Києва. Кожен народний обранець — неважливо, з опозиції чи правлячої коаліції — має право, щоб його почула вся країна.

Для мене особисто бути представником Києва в парламенті — свого роду дуже важливе «суспільне навантаження» на додаток до основних обов’язків народного депутата. Якщо коротко охарактеризувати функції представника, то загалом це комунікатор між Київрадою і парламентом. Для депутатів така ситуація неординарна і водночас, в хорошому сенсі цього слова, зручна. Адже з 2008 року я був депутатом Київради, а цьогоріч перейшов до Верховної Ради. Ну і мої колеги скористалися, так би мовити, випадком і запропонували стати своїм представником.

— Які будуть ваші перші кроки в цій якості?

— Коли приходиш на нове місце роботи, є потреба «зорієнтуватися на місцевості», тобто провести аналіз наявних проблем. Така робота входить у мої плани на найближчий місяць, не більше, оскільки «розігріватися» ніколи. По-перше, треба скласти реєстр документів, спрямованих із Київради до Верховної Ради — вони або довго розглядаються через спірність ситуацій, або з якоїсь причини загубилися. Другий етап, який буду реалізовувати одночасно з першим, — перевірка того, чи є в даний момент на розгляді Верховної Ради ініціативи Київради і Києва загалом. Причому доведеться вивчити постанови, схвалені всіма комітетами парламенту. Роботи багато, баритися не можна, тому найближчим часом почну «аудит» цих документів. Крім того, до моїх обов’язків входить участь у засіданнях будь-якого комітету, де зачіпаються інтереси Києва. Це життєво необхідно, щоб донести позицію депутатів міськради, а також щоб рішення приймалися швидше. І, нарешті, третій етап. Він припускає, що я особисто ініціюватиму розгляд законопроектів і постанов, що стосуються столиці.

— Чи, власне, матиме столиця користь від «посла» Києва в парламенті?

— А може, краще поставити питання: «Чи матиме країна користь від представника?» Бо насправді він може працювати не лише на свою громаду, а й, так би мовити, на «реверс». Міркуйте самі. Рішення столичної ради мати, як ви кажете, свого «посла» в парламенті — серйозний крок у зміцненні позицій Києва у великій політиці. Добре відомо, що свого часу народні обранці нехтували інтересами громади міста під час прийняття закону про столицю. А що казати про спроби регіональних лобі утиснути інтереси Києва під час щорічних дебатів про держбюджет? Бо звикли, що столиця — один із найсерйозніших фінансових донорів у країні.

А тепер візьмімо, наприклад, ініціативу голови Київської міськдержадміністрації Олександра Попова «Стандарти загальноосвітньої школи». До речі, розробка будь-яких стандартів — це завжди правильно, тому що батьки, учні, викладачі та директори шкіл повинні знати, за якими правилами розвиватиметься освіта. Маю на увазі, що стандарти встановлюють певні вимоги, планки, до яких усі мають прагнути. Що стосується ініціативи Олександра Павловича, це, звісно, дуже потрібна справа для столиці. За рік профільне міністерство буде вводити стандарти дошкільної освіти по всій Україні, тому ініціатива голови КМДА цілком синхронна з діями міністерства. За цей строк можна розробити стандарти у школах Києва, щоб їх апробувати. Потім профільне міністерство зможе взяти за основу цей досвід і поширити його в масштабах всієї країни. Зрозуміло, що в проект вноситимуть пропозиції, але ж треба з чогось починати. Кому, як не столиці, починати цю роботу, вибудовувати фундамент, навколо якого можна буде вести обговорення. Для того все і робиться, щоб потім проект реалізовувати по всій країні. Київ має стати свого роду фундаментом побудови стандартів освіти для всієї Україні.

— Водночас дехто вважає, що інші регіони країни не повинні копіювати столицю.

— Ну навіщо ж копіювати — треба брати за приклад. У столиці працюють висококваліфіковані кадри, тут зосереджено органи управління, академії, вищі навчальні заклади — Київ просто зобов’язаний бути взірцем. Упевнений, знайдуться і критики, які стверджують, що досвід столиці переймати не варто. Таку ситуацію ми спостерігаємо з обговоренням стратегії розвитку Києва до 2025 року, яку державний орган підготував і виніс на обговорення. Програма в усіх сенсах правильна, але є політики, які із зрозумілих причин безпідставно її критикують. На підтвердження того, що Київ може стати піонером у нових починаннях наведу приклад з проектом «Київський підручник». Ця ініціатива добре відпрацьована, процес запущено. Підручники, підготовлені й розроблені столицею, вже отримали гідну оцінку в європейських країнах. Хіба такий досвід не варто перейняти всій країні?

— Сергію Миколайовичу, ви готові приєднатися до розробки «Стандартів загальноосвітньої школи»?

— Готовий однозначно. По-перше, я приєднаюся не просто як народний депутат, а як член Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти. По-друге, приєднатися до цього проекту — мій обов’язок як представника Київради в парламенті. По-третє, проекти, пов’язані із системою освіти, мені цікаві як фахівцеві — хоча б із цієї причини я хочу або брати участь у них, або бути ініціатором. Скажімо, я за власної ініціативи приєднався до обговорення проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року, організувавши в Солом’янському районі столиці її громадське обговорення, до того ж не тільки в усній формі, а й у письмовій. За моєї ініціативи від жителів Солом’янського району зібрано понад п’ять тисяч пропозицій. Практично всіх їх систематизовано, щоб члени робочої групи могли внести їх до проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року.

Інтерв’ю взяв Тарас ВИГОВСЬКИЙ.