Зачарований острів

Ще років сорок тому цей найгарніший куточок дніпровських плавнів почали обживати члени херсонської організації Українського товариства мисливців і рибалок. Методом народного будівництва на острові спорудили човновий причал і кілька цегляних будиночків, що служать міні-готелями, а назвали все це мисливсько-рибальською базою «Краснюкове» — так само, як озерце по сусідству, що рясно заросло ліліями. Відтоді кожен сезон на «Краснюковому» бувають близько тисячі «посвячених», що приїжджають сюди не тільки з усіх кінців України, а й навіть зі США, Болгарії, Німеччини. Побувавши тут один раз, вони прагнуть повернутися на «зачарований» острів знову і знову.

— Іноземці, які опиняються в нас у гостях, спочатку просто не вірять, що у світі ще залишилися такі куточки недоторканної природи із шелестом безкрайнього моря очеретів, неляканими качиними зграями й річками, повними риби. У нашій Нетребці майже зниклі вище по Дніпру лини — не рідкість, — із гордістю розповідає старший єгер бази Семен Вєчний. — А коли на Херсонщині жив наш земляк-космонавт Віталій Жолобов, який перебрався нині до Києва, то він і зовсім на Краснюковому щоліта пропадав — його сюди коропи приваблювали. Пам’ятається, доводилося Віталію Михайловичу витягати в нас рибини по 8—10 кілограмів!

Семен Вєчний — і сам один із тих, кого острів не відпускає. Його батько, Гурій Семенович Вєчний, до самої своєї смерті 42 роки працював єгерем на «Краснюковому» і знав тут кожну протоку. А потім «естафету» перейняли його син і племінник, єгер Андрій Литовченко, які живуть на острові практично з пелюшок. І для повноти картини треба зазначити, що часом це життя вимагає не тільки любові до природи, а й також витривалості й мужності. Із січня, коли закінчується мисливський сезон, а низов’я Дніпра вкриває лід, єгері на острові Гапчинському відрізані від усього світу. Раз на тиждень хтось із них по кризі вибирається за харчами до рідного села Старої Збур’ївки, а такі походи завжди пов’язані з ризиком для життя. Навесні потрібно ставити нерестові гнізда для риби, плавучі гнізда для качок і ганяти браконьєрів, ризикуючи нарватися на кулю.

У розпал осінніх штормів, та й навесні, базу «Краснюкове» захльостує повінь — води Нетребки часом прориваються й у будиночки, і на острові тоді немає жодного сухого куточка. У такі дні притулку ближче до людей шукають навіть п’ятеро благородних оленів, що живуть на Гапчинскому: минулою зимою, приміром, вони днів п’ять перечікували лютий холод і сніжні заметілі... в єгерському курнику.

Зате вже з настанням тепла й до холодів на острові справжній рай для приїжджих. Вдихнувши перший ковток повітря, насиченого запаморочливими ароматами квітів і трав, вони миттю втрачають бажання навіть спати під дахом. А деякі зізнаються, що із задоволенням коротали б ночі і в очеретяних куренях (в майбутньому їх збираються-таки на березі побудувати). І люди особливо цінують те, що цей рай доступний кожному — адже сьогодні дедалі більше мальовничих місць в Україні перекривають високими парканами із табличкою «Приватна власність».

— Приїжджаєш у приватне мисливське хазяйство, а там за відстрілочну картку на качку по 50—75 гривень вимагають. Нічлігу дешевше, ніж за 50 гривень, не знайдеш, а всі «здобутливі» місця вже заздалегідь «розписано» між багатіями з Києва та Одеси, котрі прибувають полювати на розкішних джипах і грошей на свої задоволення не жаліють. У мене таких грошей немає — адже я простий робітник. І тут «Краснюкове» дуже виручає: для членів УТМР нічліг у будиночку на базі коштує якихось 25 гривень, оренда човна — 15 гривень на добу, а єгері завжди допоможуть, підкажуть, де дичину шукати, навіть серед ночі обігріють і нагодують, — ділиться враженнями постійний гість бази, судноскладальник Херсонського суднобудівного заводу Валерій Леванченко.

На жаль, баз, таких як  «Краснюкове», у розпорядженні утеємрівців Херсонщини лише п’ять. До того ж угіддя навколо них чиновники, що спокусилися хабарами, дедалі частіше намагаються «роздерибанити», відбираючи найбагатші на дичину та рибу території для ексклюзивних забав «нових українців». За кілька останніх років дюжині приватних господарств передали понад 50 тисяч гектарів найперспективніших угідь, які виявилися фактично втраченими для простих людей. І це спричиняє справедливе занепокоєння в активістів наймасовішої в країні організації мисливців і рибалок.

— Членами УТМР на Херсонщині є близько 16 тисяч осіб. Це здебільшого люди небагаті — пенсіонери, селяни, робітники, співробітники правоохоронних органів, яким плата за послуги приватних господарств, що плодяться, як гриби після дощу, в колишніх утеємрівських угіддях, просто не по кишені. Коли обласна і районні ради передавали землю «приватникам», у рішеннях обов’язково обумовлювалося, що переважне право користування цими угіддями залишається саме за місцевими жителями. Однак жодних реальних пільг для них нові господарі впроваджувати навіть не думають. А ставки оплати за картки на відстріл дичини, житло, послуги єгерів такі, що за пару днів полювання треба віддати мало не місячну зарплату середньостатистичного херсонця, — порівнює заступник голови Херсонської облради УТМР, полковник міліції у відставці Володимир Маловичко. — А раз люди втратили можливість за доступну ціну легально користуватися тими мисливськими і рибальськими угіддями, які перебувають у них під боком, чекай сплеску «тихого» браконьєрства з використанням петель, силець і безшумної зброї на кшталт арбалетів і луків. Усе це нагадує мені повернення в часи кріпосного права, коли доступ до «панського» лісу для селян було суворо заборонено, і по заростях нишпорили кінні об’їждчики, яки били порушників заборони батогом. Проте браконьєрство не припинялося, тому що іншого виходу в людей просто не було.