У всесвітньо відомому національному біосферному заповіднику Асканія-Нова — небачений спалах розмноження рідкісних тварин. Після важкої зими 2009—2010 років через ожеледь та морози внаслідок природного відбору тут загинули 107 екзотичних копитних (найслабших чи старих), утримуваних у напіввільних умовах на відгородженій ділянці цілинного степу, а цьогоріч поголів’я цих самих копитних стрімкими темпами почало зростати. «Ввімкнувся» природний механізм збереження популяції, внаслідок чого втрати компенсувалися вдвічі!

Відтак «на руках» у зраділих, але й трохи спантеличених «бебі-бумом» науковців їх виявилося значно більше, аніж потребує заповідник. Створився «надлишок» із 12 бізонів, 50 туркменських куланів, 20 благородних оленів, десятків сайгаків та муфлонів. Їх уже почали розкуповувати зоопарки та приватні розплідники України і Росії від Харкова до Санкт-Петербурга, однак, кажучи мовою ділових людей, пропозиція все одно значно перевищує попит — навіть за того, що вартість унікальних тварин більш ніж помірна: того-таки бізона, приміром, можна придбати за 15 тисяч гривень, а «червонокнижного» оленя Давида — за 17 тисяч. Можна було б продавати й дорожче, та купівельна спроможність зо-опарків, на жаль, також значно обмежена.

— Через те, що бюджетне фінансування обмежується переважно компенсацією витрат на заробітну плату та комунальні послуги, в заповіднику утворився дефіцит коштів на медикаменти для лікування тварин, корми, пальне. Тому торгівля рідкісними копитними згідно з державними лімітами сьогодні є своєрідним «рятувальними колом»: нинішнього року виручка від їх реалізації вже становить понад півтора мільйони гривень і дала змогу покрити половину із тримільйонного грошового дефіциту. Закупили на 400 тисяч гривень 230 тонн зернових для зимового підгодовування птахів і копитних, але дірок у господарстві ще задосить. Тому нині ми як той солдат перед генералом, який у відповідь на запитання, чи вистачає йому каші, хвацько виструнчується і відповідає: «Каші досить, ще й залишається!». А коли генерал перепитує, що роблять із залишками каші, то чує: «З’їдаємо, ще й не вистачає!», — сумно пожартував у розмові з автором цих рядків директор національного біосферного заповідника Асканія-Нова, кандидат біологічних наук Віктор Гавриленко.

В Асканії сьогодні налагоджено співробітництво з колегами мало не на всіх континентах Землі.  

Науковий авторитет працівників заповідника, створені тут гідні умови для утримання і розмноження фауни дають змогу постійно отримувати з-за кордону заманливі пропозиції про обмін чи навіть дарування тварин. 

За бажанням, адміністрація резервату могла б протягом доволі короткого часу значно збільшити свою колекцію, поповнюючи її на радість десяткам тисяч відвідувачів, хоч кенгуру чи африканськими слонами та жирафами. Тим паче технічні можливості для цього є: понад 25 гектарів території Асканії-Нови досі перебуває «в резерві». Проблема тільки в тому, що забезпечення комфортних умов для утримання тварин за всіма міжнародними стандартами (а саме їх неухильно дотримується керівництво заповідника) потребує чималих фінансових «вливань» з боку держави: коштів від продажу «надлишків» тварин, хай хоч якими великими вони були, для цього однозначно не вистачить.