Зарплатні картки останнім часом набули поширення і популярності. Але для більшості вчителів сільських шкіл прогресивне нововведення додало чимало клопотів. Фінансова «оптимізація», хоч як парадоксально, б’є по кишені.
У Поліській школі працює десять педагогів. Село розташоване за 25 кілометрів від Сосниці.
— Де ви отримуєте зарплату? — запитую у директора Олександра Макаренка.
— Доводиться передавати картки колегам, які їдуть у райцентр. Від Чорнотич до банкомату 18 кілометрів. У ЗОШ — 21 педагог.
— Щоб забрати гроші, треба доїхати до Сосниці за 5 гривень, — каже заступник директора закладу Олена Коропець. — Стільки само заплатити за проїзд додому. Буває, нам кажуть у бухгалтерії, що кошти перераховані. Приїжджаємо, а банк ще не розподілив їх.
Авдіївська ЗОШ І—ІІІ ступенів (26 працівників) розташована за 40 кілометрів від райцентру.
Учителька з Бутівки Марія Богдан розповіла, що після уроків можна доїхати автобусом до райцентру і зняти гроші. Але назад треба добиратися попутками. Отож отримання зарплати перетворюється на кількагодинне поневіряння.
Тим часом, як з’ясувалося, проблема не лише у віддаленості банкоматів. Освітяни скаржилися, що восени почали затримувати виплати зарплат.
Люди у жовтні їздили до Сосниці по кілька разів, а їх чекали нулі на особистих рахунках.
У листопаді борги надійшли на картки. Але...
Як повідомила головний бухгалтер Сосницького районного відділу освіти Тамара Біжовець, раніше установа за отримання готівки в банку сплачувала два відсотки від суми, а тепер нас обслуговують безпроцентно. Економія бюджетних фінансів начебто очевидна. Але вона (увага!) забезпечується... за рахунок сільських педагогів. Бо їхні поїздки по зарплату до райцентру ніхто не компенсує.
Сосницький район
Чернігівської області.
