«Адекватне реагування». Так називалися широкомасштабні військові навчання, які цієї осені відбулися в Україні. Уперше за двадцять років на практиці вирішили проаналізувати бойову спроможність нашої армії. З’ясувати, що вона реально вміє й може. Підсумки цих досліджень увійдуть до Програми реформування і розвитку ЗС України на 2012—2017 роки. І це вже великий плюс. Однак важко уявити оборонну структуру з голими руками. Щоб захищатися, необхідні сучасна техніка та озброєння. Армійські арсенали давно потребують детального аналізу і ревізії.
Найближчим часом планується розширене засідання Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України, на якому обговорять питання, пов’язані зі станом і перспективами подальшого розвитку оборонно-промислового комплексу країни. А напередодні промисловці, вчені, конструктори, експерти зібралися за «круглим столом» і спробували «знизу» провести громадську експертизу нашої оборонки.
— Нині немає єдиного управління в системі оборонного комплексу, у системі військово-технічного співробітництва. Спроба зосередити в одних руках владу над оборонним комплексом і ВТС, я маю на увазі створення наприкінці минулого року структури «Укроборонпрому», уже очевидно, що не вдалася. До цієї структури не потрапила частина підприємств Мінпромполітики, а також космічні підприємства. Отже, сама ідея нівелювалася, — прокоментував ситуацію «Голосу України» директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.
Необхідність відродження свого ОПК продиктоване часом і тою політикою, яку веде сьогодні уряд України. Декларація позаблоковості має на увазі самозахист. Тому нашій державі слід реанімувати і розбудовувати свій оборонно-промисловий комплекс.
— Відновити той ОПК, який у нас був, гадаю, уже неможливо. Його фактично зруйновано. Однак можна повернути до життя певні технологічні центри і навести лад. І для цього передусім потрібна політична воля й фінансування у вигляді державного оборонного замовлення. Найперспективніші для такої реанімації сфера високоточних засобів ураження, легкої бронетехніки, авіадвигуни, газові турбіни для військових кораблів, — вважає Валентин Бадрак.
«Голос України» поцікавився у екс-керівника Ради національної безпеки і оборони України, члена Президії НАНУ Володимира Горбуліна, як він оцінює науковий потенціал України у відродженні вітчизняного ОПК?
— Гадаю, одна із найбільших бід нашої країни в тому, що фактично не використовується той науково-технічний потенціал, який є ще в багатьох НДІ Академії наук. А він необхідний для того, щоб і ремонтувати, і модернізувати, і створювати нові зразки військової техніки.
Зразки техніки, які є на озброєнні — це вже вчорашній день. Треба думати про заділ, про перспективу. А в цей заділ саме й потрапляють можливості фундаментальних досліджень. І якщо цей сектор ми зуміємо залучити до модернізації військової техніки, це буде великим кроком у розвитку вітчизняного ОПК.
За останні півроку все-таки вдалося багато чого зробити, за окремими проектами знайти спільну точку зору, визначити напрями, за якими інститути Академії наук можуть працювати. Якщо скоординувати дії наших оборонних підприємств, НДІ Академії наук, Міноборони, Національного космічного агентства, то ми ще зможемо побудувати серйозний фундамент для розвитку оборонно-промислового комплексу.
Нам сьогодні бракує чітко побудованої системи управління цією сферою, яка б допомагала, координувала і... притягала до відповідальності. На жаль, ОПК сьогодні практично некерований.
Президент Асоціації «Українські оборонні технології» Володимир Грек серед проблем, які гальмують розвиток вітчизняного оборонно-промислового комплексу, називає вкрай низький рівень фінансування програм озброєння.
— На період 2010—2015 рр. на розвиток озброєнь і військової техніки було затверджено суму 23 млрд. грн. Але в 2010 році за пропозицією Мінфіну на зазначений період було виділено 7,8 млрд. грн. Саме під цю цифру розробляється черговий проект програми розвитку озброєння та військової техніки. Але ці показники не є будівничими для ОПК, — вважає фахівець.
На думку Володимира Грека, відсутність державного оборонного замовлення — катастрофа для оборонки. Він відзначив скорочення проведених конструкторських робіт зі створення озброєнь і військової техніки. Мовляв, за потреби заміни близько 600 наявних в арсеналі зразків озброєння в розробці перебуває 30. З більшості з яких вже більш як два роки роботи припинено. За три роки не розпочато жодного нового проекту.
— Особливо гостро дефіцит фінансування й непослідовність дій виявляються під час виконання контрактів, до яких залучені іноземні компанії, — зазначив у своєму виступі на «круглому столі», присвяченому трансформації вітчизняного ОПК президент Асоціації «Українські оборонні технології» Володимир Грек. — Серед них модернізація вертольота Мі-24, завершення розробки військово-транспортного літака Ан-70 з Російською Федерацією, розробка й будівництво кораблів класу «Корвет» із Францією, Італією та Швейцарією. Досягнуті домовленості з іноземними партнерами про постачання озброєнь для будівництва «Корвета» так і не перейшли у фазу укладання контрактів.
Немає сприятливих умов для виходу наших оборонних підприємств на зовнішні ринки озброєнь. Цього року в Абу-Дабі на стенді компанії «Укрспецекспорт» було представлено 12 підприємств оборонної промисловості із 150, які працюють у цій сфері. До речі, Україна залишилася єдиною країною Східної Європи, яка не проводить свою міжнародну виставку озброєнь.
Розвиток наукового, конструкторського й виробничого потенціалу оборонно-промислового комплексу можливий лише за наявності відповідних державних довгострокових програм розвитку й держзамовлення на оборонну продукцію, переконаний голова підкомітету з питань оборонно-промислового комплексу й військово-технічного співробітництва Верховної Ради України, президент УСПП Анатолій Кінах.
— Промислову громадськість хвилює те, що Україна на 20-му році незалежності так і не має системної стратегії розвитку оборонного сектору й ОПК. Не відпрацьовані ефективні механізми оборонного замовлення, не вдосконалені напрями, які стосуються створення в сфері ОПК умов державно-приватного партнерства, створення вертикально інтегрованих компаній, особливо за тими напрямами, де наша країна поки що займає серйозні позиції у світі. А це насамперед ракетно-космічний комплекс, авіабудування, кораблебудування, виробництво бронетехніки й високоточної зброї, — заявив він.
«Голос України» поцікавився думкою замовника, споживача продукції оборонної промисловості. Що сьогодні передусім необхідно армії?
Начальник Генерального штабу — головнокомандувач ЗС України, генерал-полковник Григорій Педченко:
— Наше головне завдання сьогодні — відновити боєздатність техніки й озброєння. Розібратися, що необхідно залишити в Збройних Силах, і не витрачати фінансів на те, що вже не потрібно, нерезультативно. Ми бачимо перспективу: а це — повітряні сили, війська ППО, радіотехнічні війська. Необхідно створити єдину автоматизовану систему управління військами й зброєю. Перейти на «цифру». У цьому ми вже серйозно відстаємо від передових країн. Великі надії покладаю на Програму реформування й розвитку ЗС України на 2012—2017 рр.
Військовий бюджет наступного року вже не має бути бюджетом проїдання. Закладені гроші на програму «Корвет», Ан-70, ракетний комплекс «Сапсан». До того ж багато зразків техніки, особливо в повітряних силах, які можна модернізувати. Приміром, літаки Су-27.
Звичайно, обнадіює той факт, що на наступний рік передбачено фінансування таких «довгобудів», як національні програми «Сапсан» і «Корвет». Але їх доля залежить від сум, які закладуть до бюджету. Щоб ці проекти зрушити з місця, потрібен супровід перших осіб держави, постійний контроль з їхнього боку, вважають експерти.
А ще без залучення приватних інвестицій оборонний комплекс країни навряд чи вдасться підняти. Тому в цій сфері держава й бізнес повинні стати надійними партнерами. Зробити маємо чимало. Але для початку, мабуть, варто пошити справжнє плаття для короля. Адже національна безпека й оборона досі не мають у своєму гардеробі обов’язкових убрань: не ухвалені Стратегія національної безпеки України, Воєнна оборонна доктрина, програма реформування і розвитку ЗС України.
