Махнемо танк за комунальні борги?

Якщо відкинути моральний бік справи (хоча він у цьому разі відіграв чималу роль, але про це дещо пізніше), то економічний є дуже прозаїчним. Місцеве комунальне підприємство з водопостачання назбирало понад 75 тисяч гривень боргів. Частина цих коштів не була сплачена до пенсійного фонду, частина — не виплачена у вигляді заробітної плати тим же комунальникам. А оскільки останнім часом жорстка боротьба із зарплатними неплатежами триває на всіх рівнях, то селищній владі здолати їх треба було хоч кров з носа.

Як? Знайти відповідь на це запитання у маленькому Грицеві, де мешкає дещо більш як чотири тисячі осіб, непросто. Селищний бюджет, хоча б як того хотілось, не в змозі фінансово підтримати комунальників. А тим без підтримки чи підвищення тарифів теж не вийти із боргової ями, незалежно від того, надають вони послуги у мільйонному місті чи в крихітному селищі.

У Грицеві послугами центрального водогону користується трохи більш як півтисячі людей, а каналізацією — взагалі менше сотні. Перекрити борги водопостачального підприємства їм не під силу навіть якщо б тарифи раптом зросли у кілька разів.

Теперішній селищний голова Людмила Тіфенбах не приховує: утворились вони не так через різницю в тарифах та собівартості послуг, як через неефективну організацію роботи на самому підприємстві. Був час, коли тут працювало до сорока чоловік. Зрозуміло, що заробити усім на зарплату не вдавалось. Тепер службу оптимізували, залишили менше десятка працівників, але ж колишні борги треба гасити.

Фінансове джерело з’явилось зовсім несподівано: 80 тисяч гривень запропонувала одна із фірм, котра готова була купити місцевий танк як металобрухт. Спокуса отримати такі кошти виявилась значно сильнішою за пам’ять перед минулим. А щоб не бути відверто цинічними, вирішили оформити все по закону.

Спершу на одній із сесій селищної ради місцеву пам’ятку передали на баланс комунального підприємства. А вже на наступній депутати вирішили дати дозвіл на її списання. Все мало виглядати так, що на продаж пішов не пам’ятник, а металобрухт, бо разом із ним був списаний старий трактор та розібрані верстати.

Тож танк скинули зі звичного місця та відправили на задвірки. І, можливо, його таки вдалося б обміняти за комунальні борги, якби не місцеві активісти, котрі почали бити у всі дзвони. Були переконані, що саме цей пам’ятник нагадував про майже півтисячі грицівчан, які загинули в роки війни. І про тих майже сім сотень бійців, що загинули, визволяючи селище від фашистів.

Цікаво, що з формальної точки зору порушень законодавства начебто і не було. Адже сільська рада, звернувшись до райвідділу культури, отримала відповідь, що танк у державному реєстрі пам’ятників не зареєстрований. А, значить, і продати його — не великий гріх.

Справу довелося навіть розглядати прокуратурі. Але єдине, до чого вдалось докопатись, то це те, що танк — це хоча і не дієва, а все-таки зброя, а її передавати на баланс комунального підприємства неможливо.

Усе зійшлось на тому, що танк має стояти на старому місці. І його після кількох місяців поневірянь та активної боротьби місцевої громади все-таки повернули. 

Та весь цей скандал якось непомітно відсунув проблему з боргами комунальників далеко на задній план. А заплатити їх значно складніше, ніж знову поставити танк на постамент.

Причому не тільки грицівським комунальникам. Фінансові проблеми не дають жити багатьом подібним підприємствам. І підтвердженням тому став ще один бурхливий скандал, що днями відбувся на водопостачальному підприємстві обласного центру. Тут міська влада висловила своє незадоволення роботою директора «Хмельницькводоканалу». Мовляв, саме у цієї служби протягом останніх років виникло найбільше фінансових питань. Але чи тільки директор винен, що борги обчислюються уже не десятками тисяч гривень, як у Грицеві, а десятками мільйонів?

На думку тепер уже відставного керівника, фінансова криза сталась насамперед через різницю між тарифами та собівартістю послуг. Протягом останнього року вона сягнула сорока мільйонів гривень.

Такі перекоси в ціноутворенні були і в минулі роки. Але тривалий час гордістю міської влади було те, що вартість багатьох комунальних послуг, в тому числі і водопостачання, є однією з найнижчих не тільки в області, а й в країні. Втримувати її значною мірою допомагав міський бюджет. Саме він покривав левову частку різниці в тарифах і водопостачальників, котрі для хмельничан були затверджені ще чотири роки тому. Зрозуміло, що відтоді витрати значно зросли. Зате місцеві бюджетні відшкодування стали значно меншими.

Це й не дивно. Казна, а точніше, чимало статей витрат останнім часом стали скромнішими. Заробляти кошти на те, щоб перекривати борги комунальників стає дедалі важче. Та й за нинішнім порядком, місцева влада не може вплинути на формування нових тарифів. Запропоновані урядом нові правила гри формування єдиних для всієї держави комунальних тарифів дають серйозні збої. Єдиний вихід — шукати, як мовиться, внутрішні резерви підприємства. Можливо, в цьому контексті міська влада, що ініціювала зміну керівника, і мала певний раціоналізм: хочеш вижити — змушений шукати нестандартні ходи.

Але до якої межі вони, ці ходи, мають бути нестандартними та винахідливими? 

«Хмельницькводоканал» тепер працюватиме з новим керівником. Але чи означає це, що будуть ліквідовані фінансові борги?

Хоча плата населенням за житлово-комунальні послуги йде з перемінним успіхом, проте у першому півріччі в обласному центрі рівень оплати становив понад 102 відсотки. Такі тенденції спостерігаються і загалом по області. За дев’ять місяців населенням було сплачено понад 543 мільйони гривень. При цьому рівень оплати, включаючи погашення минулорічних боргів, становив 105 відсотків.

Здавалося б, такі позитивні зміни нарешті мають вивести комунальників з прориву. Та не все так просто. В тому ж обласному центрі сума заборгованості все ще становить понад 32 мільйони гривень. Позбавитись від колишніх неплатежів не вдається багатьом містам і селищам так само, як і Грицеві. При цьому суми у кілька тисяч гривень там такі ж непідйомні, як мільйонні для обласного центру.

А вкотре проголошене в країні реформування галузі та системи ціноутворення знову пробуксовує. Знайти золоту середину між зростаючими витратами та гальмуючими тарифами стає дедалі важче. Причому не тільки водопостачальникам.

Зі столиці знову лунають заклики зробити основну ставку на співвласників житлових помешкань. Хоча рецептів того, як окремо взятому будинку протистояти монопольним комунальним службам, не дає ніхто. Напевно, добре було б при цьому кожному мати хоч невеличкий, але ... танк у своєму дворі. Так, про всяк випадок.

Хмельницький.