ДОВІДКА «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Дмитро Шпенов, народний депутат шостого скликання від Партії регіонів. Голова підкомітету з питань судоустрою та статусу суддів Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя. Народився 20 грудня 1978 року в Харкові. Має дві вищі освіти: закінчив Національну юридичну академію України імені Я. Мудрого за спеціальністю «правознавство» та Харківський національний університет ім. В. Каразіна за спеціальністю «фінанси».

З 1995 року працював мотористом. З 2000-го — юрисконсультом. У 2004—2007 рр. здійснював приватну підприємницьку діяльність. У 2007 році очолював ТОВ «Інститут стратегічних досліджень». Є почесним президентом Юридичної асоціації «Регіональна правова група», яка об’єднує юридичні фірми у Дніпропетровській, Харківській областях, м. Києві. У 2006—2007 роках був депутатом Криворізької міської ради.

Одружений, виховує трьох доньок.

— Дмитре Юрійовичу, великий резонанс у ЗМІ викликав ваш законопроект щодо відчуження земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, з мотивів суспільної необхідності. У чому ж реально полягає суть проекту?

— Гадаю, справді треба пояснити основні положення проекту закону, оскільки питання дуже сильно демонізується. Дійшло навіть до того, що одна з громадських організацій порівняла мій законопроект з поверненням у 1917 рік. Я жодним чином не зачіпаю наріжні камені чинного закону — наявність суспільної потреби та справедливу компенсацію за викуплену землю. І перше, і друге, як і раніше, визначатиме тільки компетентний орган державної влади.

Сьогодні викуп земельних ділянок, навіть за згодою власника земельної ділянки, практично неможливий. Це пов’язано з тим, що викупити земельну ділянку з метою подальшого перепродажу зацікавленому інвестору має право лише відповідний державний орган і лише за рахунок місцевого бюджету. Водночас у місцевих бюджетах кошти на такі видатки не передбачаються. Законопроект №9308 передбачає, що інвестор та власник земельної ділянки можуть укласти договір купівлі-продажу між собою. Це сприятиме усуненню зайвої бюрократичної тяганини, витрачанню бюджетних коштів та дозволить розгорнути інвестиційні проекти, створити робочі місця, збільшити рівень сплати податків до бюджету. В окремих випадках це врятує цілі міста, як, наприклад, Орджонікідзе. Невже це має якесь відношення до 1917 року? Також проект посилює контроль за використанням викупленої землі — в разі якщо відчужені землі або інше нерухоме майно використовуватимуться з порушенням встановленого порядку, вони повернуться до власності держави або попереднього власника. До того ж безкоштовно. Завдяки цьому ніхто не зможе використати землю для будівництва своєї хатинки чи чергового розважального комплексу. Вона буде використовуватися виключно для цілей, від яких виграє громада населеного пункту.

— Над якими ще законопроектами ви зараз працюєте?

— Хотів би відзначити запропонований мною та прийнятий у першому читанні законопроект «Про всеукраїнський референдум». Пригадайте референдум 2000 року — питання були підтримані громадянами України, але через недосконалість правового регулювання проведення референдуму він так і залишився масштабним загальнодержавним опитуванням громадської думки. Конституційний Суд України у низці рішень вказує на обов’язковість результатів народного волевиявлення та на необхідність реформування правового регулювання референдуму. Основна ідея мого законопроекту — передбачити, що рішення всеукраїнського референдуму є обов’язковим до виконання та не потребує будь-яких затверджень органами державної влади.

— Ви є головою підкомітету з питань судоустрою та статусу суддів Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя. Які напрацювання комітету (підкомітету) ви б відзначили?

— Склалося так, що саме в останні кілька років відбулося комплексне реформування судоустрою. На початку 2010 року Указом Президента України було створено робочу групу з питань судової реформи, до якої увійшли висококваліфіковані спеціалісти, зауважу — представники різних політичних сил.

Робоча група розробила законопроект «Про судоустрій і статус суддів». Як голова підкомітету я фактично супроводжував цей законопроект від його надходження в комітет до прийняття в сесійному залі у другому читанні. Результатом колосальної роботи стало ухвалення закону в липні 2010 року. Ним скорочено строки розгляду справ, усунено зайві процесуальні процедури, ліквідовано «подвійну касацію» та створено суд касаційної інстанції для цивільних та кримінальних справ, деполітизовано питання призначення суддів на адміністративні посади, покращено та зроблено прозорою процедуру добору суддівських кадрів, вдосконалено процедуру дисциплінарного провадження щодо суддів тощо.

Крім цього, до відання підкомітету з питань судоустрою та статусу суддів належать також питання регулювання діяльності третейських судів. Протягом останніх кількох років вдалося прийняти цілу низку законопроектів, дякуючи яким було усунено можливість використання третейських судів у рейдерських схемах, але збережено їх ефективність як інституту позасудового вирішення спорів з можливістю примусового виконання рішень.

— Але вже наприкінці жовтня цього року закон «Про судоустрій» зазнав чергових змін, які стосувалися повноважень Верховного Суду України...

— Цей законопроект став певним компромісом та частково врахував зауваження Венеціанської комісії. Ним порівняно із судовою реформою збільшено кількість суддів ВСУ до 48, відновлено роботу палат у ВСУ, надано йому повноваження приймати рішення по суті справи, а також запроваджено чіткий обов’язок усіх судів при прийнятті рішень, враховувати позицію ВСУ, яка відображена в його рішеннях. Це має вдосконалити діяльність ВСУ та забезпечити єдність у застосуванні правових норм.

— Яких змін потребує сфера судоустрою?

— Передусім змін потребує кримінальний процес. Україна стрімко розвивається, а норми щодо кримінального переслідування у нас на рівні 60-х років, коли приймався радянський Кримінально-процесуальний кодекс, значна частина положень якого не відповідає європейським стандартам у галузі кримінального судочинства, а низка норм визнана неконституційною, як такі, що обмежували конституційні права громадян у кримінальному процесі.

Наразі розроблено проект нового Кримінально-процесуального кодексу, який проходить експертизу Венеціанської комісії. Він містить низку норм, спрямованих на гуманізацію суспільства, спрощення різноманітних процедур та багато інших позитивних моментів. Україна вже не може жити за застарілим кодексом, настав час прогресивних ідей, нових концепцій, необхідно змінювати наш менталітет по відношенню до кримінального процесу.

— Які ще сфери, на ваш погляд, потребують кардинальних змін?

— Я б назвав законодавство про вибори. Його необхідно змінювати так, аби потім не виникало потреби та бажання змінювати його щоразу напередодні виборів. На сьогодні, мабуть, уперше за всю історію України депутати взялися за це раніше, ніж за рік до виборів, відповідно до європейських рекомендацій.

На мою думку, також давно потребує змін антимонопольне законодавство. Фінансові показники роботи підприємств та їх частка на ринку в українському законодавстві, з досягненням яких концентрація потребує згоди Антимонопольного комітету України, у нас дуже низькі, не відповідають світовим стандартам та змушують підприємства майже при кожному об’єднанні, реорганізації звертатися до органів влади по дозвіл. Поняття «ринку товару» також не враховує глобалізаційні процеси.

— Чи вдалося реалізувати ідеї, з якими йшли до Верховної Ради як народний депутат?

— Своїм основним завданням я визначав удосконалення законодавства та постійну сумлінну працю в комітеті, сесійній залі, допомогу виборцям. Саме це я вважаю своїм головним досягненням упродовж цих чотирьох років та збираюся продовжити роботу в цьому напрямі й у подальшому.

Розмовляла Наталя ГЕЛЕТКО.