Ця картина привертає до себе увагу розмірами: полотно закриває майже половину стіни просторого холу адміністративного приміщення шахти «Никанор-Нова». Не можеш позбутися враження, що на стіні «завис» кадр документального фільму: шахтарі відпочивають на лаві під кущем бузку. Гомонять, сміються, кепкують один з одного, як зазвичай буває серед шахтарів. Картина позбавлена звичайного радянського пафосу. Історію цього полотна розповів голова профспілки шахти Леонід Кожедуб.
Картина написана 1968 року. Після ремонту приміщення керівництво шахти вирішило якось облагородити стіни нарядної. Тоді на підприємстві працювала художня майстерня, де виготовляли наочну агітацію, гасла й плакати. Художникам майстерні й доручили написати дві картини. Сюжети погодили з парткомом. Перший витримано у традиційних ідеологічних мотивах, а на другий сюжет, очевидно, не вистачило фантазії, от парторг і дав художникам фотографію, наказав скопіювати. Знімок робили для газети. Фотограф уміло організував кадр: до квітучого куща бузку перенесли лавочку й розсадили всіх, хто в цей час чекав на спуск у шахту. Фотографія вийшла гарна, але чорно-біла, а картину треба було намалювати в кольорі.
Писав її найстарший і найдосвідченіший художник — Кузьмич. Його ім’я сьогодні вже не пам’ятають. Просто Кузьмич. Гірники вийшли досить реальними, без усіляких пафосних штучок. Центральною фігурою картини можна назвати Джафара Джафарова. Він тримає в руках гілку бузку. Джафаров єдиний, хто сьогодні живе в селищі, зрідка приходить на шахту. Вона йому дорога ще й тому, що тут на другій ділянці працює його син Олег. Що стосується інших персонажів картини, то багатьох уже немає на цій землі, інші виїхали із селища.
В 1998 році, коли перший етап першого пускового комплексу здавали в експлуатацію, хтось наказав усі картини зняти. Мовляв, приїде начальство, і йому може не сподобатися, що стіни, як у музеї, завішані полотнами. Віктор Полтавець тоді очолював компанію «Луганськвугілля». Йому Леонід Кожедуб і поскаржився: мовляв, стіни білі, як в операційній, треба їх прикрасити. Полтавець підтримав профспілкового лідера. Обидві картини валялися в теплиці. Їх дістали, реставрували, дещо підправили. Там, де було зображено передову гвардію праці, очолювану комуністом і комсомольцем, на передньому плані була намальована активістка в... парусинових капцях. Їх замінили на сучасні туфлі.
Так з 1998 року картини тут і висять. Якось директор департаменту вугільної промисловості галузевого міністерства довго розглядав сюжет з гірниками, а потім захотів забрати цю роботу, повісити у своєму відомстві, а стіну нарядної прикрасити копією. Але Леонід Кожедуб відповів категоричним «Ні!». Сказав: картина висить тут 45 років — і нехай висить далі. Вона немов сторінка історії шахти.
До речі, фотографію, з якої написали картину, зберегти не вдалося.
Луганськ.
Фоторепродукція Анастасії ШУРКАЄВОЇ.
