Приводом для розмови з народним депутатом України стала його особиста бібліотека, кількість книжок у якій вже вийшла за межі можливостей його житлової площі...
— Віталію Терентійовичу, після того, як ви вивезли й подарували тисячі книжок бібліотекам Чернігівщини, ваша бібліотека вже, мабуть, увійшла в раціональні рамки?
— Щоразу їдучи на мій виборчий округ, везу повний багажник книжок і дарую моїм землякам-чернігівцям. А щодо упорядкування моєї домашньої бібліотеки, то воно спонукало мене серйозно взятися за вивчення Біблії, книжок з історії релігій, зокрема східних, та їх порівняння з православ’ям.
Не відмовляюся й від сучасних авторів. На одному диханні «проковтнув» Ліну Костенко, потім трохи вдався до зачіпної стилістики Оксани Забужко, але з прочитаного останнім часом найбільше враження справив «Чорний ворон» Василя Шкляра...
Ось я читаю книги про буддизм. Головна ідея цього вчення — вчитися, постійно працювати над самовдосконаленням; спокійно і розумно проживати кожен день, раціонально організовувати життя. І, мабуть, не випадково, що саме індійські корпорації стали провідними в розробці комп’ютерних програм.
— А українські корпорації?
— Нічого не можна створити на рівному місці. Творчість — це прерогатива вільних людей. Двадцять років мандрування по пустелі української «незалежності» ще не звільнило українців від внутрішнього рабства й усвідомлення залежності.
Наших окремих талановитих молодих людей продовжують поглинати світові авторитетні компанії. Днями вилетіла до Каліфорнії зовсім молода сім’я, якій запропоновано дорогий контракт у сфері комп’ютерних технологій на три роки.
Але це винятки. На загал психологія українців продовжує залишатися інфікованою північно-східним вірусом. Немало боягузів і лизоблюдів, які бояться можновладців й водночас обожнюють «сильну руку»: хтось має бути, щоб вирішував проблеми громадян зверху.
Це архаїчний порядок вирішення проблем, який залишився у нас ще із совєцьких часів. Але, як відомо, з самоприниження Нації не може вирости масовий патріотизм і самоповага...
— Чи ці тенденції можна все-таки якось змінити?
— Будь-що змінити може лише потужна воля небайдужого народу. Поки що наш народ спокійно сприймає втрату нашого авторитету в міжнародному співтоваристві. Є загроза втрати нашої газотранспортної системи і навіть нашої землі.
— Здавалося б, ці реальні загрози мали б спонукати до об’єднання політиків на платформі національно-патріотичних переконань?
— Проте, як бачимо, в системі управління державою нині панують не патріотичні, а олігархічні переконання.
Конституцію — втрачено, судочинство — втрачено... Ті, хто мали на меті створити в Україні безлад і розчарування громадян, багато чого вже досягли.
— Але ж БЮТ нещодавно мав можливість багато що змінити на краще...
— На жаль, нашій політичній силі також не вдалося консолідуватись для активного, позитивного впливу на суспільно-політичні процеси. Тим паче, що, ніде правди діти: третина громадян України — це «противсіхи».
Це ті, кому байдуже, що буде далі.
Це ті, хто не хоче розуміти реальності й не хоче брати на себе жодної відповідальності за долю Батьківщини.
Як на мене, кожен громадянин України повинен пам’ятати і чітко дотримуватися настанов Бруно Ясенського, що давно стали афоризмом: «Не бійся ворогів — вони лише можуть тебе вбити, не бійся друзів — вони лише можуть тебе зрадити. Бійся байдужих — вони не вбивають і не зраджують, але лише з їх мовчазної згоди на землі відбуваються вбивства і зради».
— А що, на вашу думку, має бути пріоритетним у піднесенні суспільної активності й ініціативи громадян?
— Практично кожна людина є творчою і здатна творити. Але для творчої самореалізації необхідно створити умови. Впродовж минулих двох десятків років з’явилося зовсім нове покоління, проте досі громадяни України не отримали прав, щоб реалізувати свої ініціативи, підприємництво, ідеї та творчі нахили.
Навпаки, в умовах численних обмежень люди замикаються в собі, зосереджуючи свою увагу на вирішенні проблем власного побуту.
Умови створено лише для тих, чиї статки вже обчислюються мільярдами. Тоді як десятки тисяч дрібних і середніх підприємств припинили свою діяльність в умовах тиску, наїздів, відвертого рекету й хабарництва.
— Щоб піднятися на сучасний рівень розвитку, треба впроваджувати немало новацій...
— Отож-бо: новації беруться зі світлої голови! Але щоб зі світлих голів з’явилися нові відкриття, винаходи та хоч би прості раціоналізаторські пропозиції, треба, щоб в Україні було поставлено певну організаційну систему, яка заохочує і стимулює творче думання.
Натомість у нас навколо повно професорів та академіків, але не дуже є вчених і їх творчої продукції. Відповідно, й освіта, де цих професорів і академіків вистачає, не орієнтована на розвиток творчого мислення.
Бо освіта тоді буде продуктивною, коли ґрунтуватиметься на патріотичному усвідомленні відповідальності громадян за долю України, спиратиметься на досконале фізичне і моральне виховання молоді.
Як на мене, оце лише надає надію — наша молодь, яка вже побачила світ і не хоче жити у царстві брехні.
Розмову записав Євген ҐОЛИБАРД.
