На перший погляд, спорт у Надвірні у великій пошані. Її вихідці входять до олімпійських збірних країни, ставали переможцями престижних міжнародних і всеукраїнських змагань. Навіть місцеві священики мають свою спортивну команду. Серед учителів, а це переважно жіноча стать, найпопулярнішою є аеробіка. І всі вони, як правило, поліпшують свою фізичну форму в спортивних залах ЗОШ.

Чужа спортбаза — не своя

Шкільні спортзали експлуатуються з ранку до вечора. Ними, до речі, користується і місцева ДЮСШ. Важко повірити, але ця уславлена школа, вихованців якої знають не лише в Україні, не має власної спортивної бази і тулиться в невеличкій кімнатці одноповерхової старої будівлі...

Слабенька матеріальна база і в сільських закладах. Із 54 ЗОШ району — 11 початкові. Жодна з них не має спортзалу, а в деяких відсутні навіть відповідні кімнати. Одна з таких шкіл — Назавизівська. Тут навчаються 15 учнів. Ще шестеро п’ятиліток проходять обов’язкову дошкільну підготовку. Їм і віддали кімнату, в якій проводили уроки фізкультури. Тож тепер діти займаються нею у вузенькому коридорчику. «Махаємо ручками, присідаємо», — розповідають вони. Зі спортивного інвентарю — єдиний м’яч.

На жаль, не всі дев’ятирічки забезпечені приміщеннями. Найбільш катастрофічна ситуація — у Ланчинській. Для майже 400 хлопців і дівчат нема навіть спортивної кімнати... Нещодавно тут відкрили спортивний майданчик, але чи здатен він задовольнити такий контингент?

Найкращі справи у Цуцилівському навчально-виховному комплексі, де під одним дахом школа і дитячий садок. Тут є спортзал, футбольне поле і понад десяток тренажерів, майданчик зі штучним покриттям.

Чимало шкіл не мають футбольних полів. А про басейни можуть лише мріяти. Найближче до цієї мрії наблизилися у Гаврилівці. Тут вирито і вимурувано котлован, який вже більше десяти років стоїть довгобудом.

...У Пасічнянській одинадцятирічці учні надворі здавали нормативи з бігу. До речі, вчителі кажуть, що чиновники перестрахувалися і надто їх занизили.

У спортзалі, буває, одночасно проводять уроки кілька класів (у ЗОШ — понад 600 учнів). Серед спортивного інвентарю — гімнастичні бруси, мати, «кінь». І хоч ці снаряди старі та пошарпані, можна сказати, школі пощастило. Гімнастичне спорядження, пояснили нам, мають переважно ті навчальні заклади, які успадкували його з радянських часів. Нові отримують здебільшого м’ячі, тенісні столи та скакалки. «Однак м’ячі, — зауважує вчителька фізкультури Тетяна Пуканюк, — купують дешеві, вони дуже швидко зношуються. Та й мало їх».

Спортивно-матеріальна база в освітянських закладах району тягне, за оцінками самих освітян, «на слабку четвірку або тверду трійку за п’ятибальною системою». Крім спортзалів та спортмайданчиків, школам вкрай бракує тренажерів, а на закупівлю нового мату, скажімо, потрібно 400—500 гривень. Старі вже доводиться обшивати простирадлами...

Із непростої ситуації в кожній школі виходять по-різному. На щастя, учителі фізкультури працюють за модульною системою і можуть вибирати: хто баскетбол чи волейбол, хто — лижі, дзюдо. Однак багато залежить і від особистості учителя. Якщо він талановитий, то у нього з’являться талановиті учні.

«Чим би діти не бавилися, лише б займалися, рухалися», — переконаний методист райво Іван Угринчук. І слушно зауважує, що не тільки вчитель фізкультури, а всі педагоги мають працювати на здоров’я дітей. «Моя б воля — ввів би уроки фізкультури щодня».

Цей предмет нині отримав несподівану підтримку. Діти масово захопилися танцями. Якщо їм заняття у формі гри, танцю до вподоби, то чому б і ні? Адже це набагато цікавіше і корисніше, ніж монотонна зарядка.

 

Івано-Франківська область.

Фото автора.

У Цуцилівському навчально-виховному комплексі до уроку фізкультури готові.