У далекому 1980-му педагогічна громадськість СРСР взялася за вдосконалення підготовки дітей до школи. Тодішня трирічна початкова освіта була надзвичайно насичена, тому вирішили розвантажити малечу, причепивши їй один рік навчання «знизу». Так з’явилися нульові класи.
Це фактично була підготовча група дитячого садочка, але вона не готувала в повному обсязі дітей до школи. Тому програму першого півріччя першого класу для шестирічок розтягнули на цілий рік. Малеча залишалася у дитсадках. Змінився тільки її ритм життя. У першій половині працювала з ними вчителька сусідньої школи. Діти вивчали алфавіт, вчилися читати і писати, рахувати, розв’язували приклади і нескладні задачі. Потім прогулянка, обід, денний відпочинок, а затим програма дитячого садочка: образотворче мистецтво, музичні заняття, фізичні вправи. Саме тоді почали вводити додатково хореографію і англійську мову. Батьки не мали клопоту з домашнім завданням, не переймалися тим, що дитина чогось не засвоїла. Це була справжня підготовка до школи.
Наступного року це маля вступало до першого класу і йшло за звичайною програмою: до Нового року повторювало або ж опановувало той самий алфавіт, вчилося читати, писати, рахувати.
Загалом експеримент дав гарні результати у першому класі, заклавши міцний фундамент освіти.
Потім переглянули програму початкової школи, розтягнувши її на чотири роки.
На початку 90-х у незалежній Україні згадали про експеримент і знову вирішили полегшити життя дітей — розвантажити їх від обсягу матеріалу, який опановували радянські школярі. Аби показати демократизацію сучасної освіти, паралельно існували трирічна і чотирирічна початкові школи. Правом батьків було вирішувати, у якому віці віддати дитину в науку.
І ось рік тому постановили знову «причепити» нульовий клас, але не як клас, а як обов’язкове дошкільне виховання із підготовкою до школи.
Що змінилося? Тільки вік малечі — із шести років переходимо на п’ять. Все інше — константа!
Куди ж ми рухаємося, панове педагоги? Доведено провідними психологами, що до навчання готові лише семирічки. Ми провокуємо розвиток психічних хвороб у суспільстві завтра. Це і буде результатом наших нововведень?
Мені можуть заперечити, що у країнах Європи діти починають навчання із чотирьох-п’яти років і психологічний клімат у цих суспільствах не погіршується. Але ж там наповнюваність у початкових класах до 12 чоловік, при переведенні до наступного класу не перевіряються у дітей уміння, знання і навички. Головний пріоритет європейських шкіл: розвивати дитину, готувати її до життя, а не закладати в її голову певну суму знань.
Вікторія МИЛОВИДОВА, вчитель-методист із 35-річним стажем.
Київ.
