Святитель Іоанн Максимович писав вірші, «виганяв московських священиків» і займався просвітництвом

У листопаді 1696 р. ігумен Л. Крщонович «покірно» просив І. Мазепу посприяти йому в здобутті вищої духовної посади: «Не зволь відкинути, ваша вельможність, од своєї патронської та добродійної ласки й мене, найнижчого підніжка свого, який безперервно дбає про панську вашої вельможності ласку». Та уповноважені представники гетьмана 24 листопада 1696 р. обрали зверхником єпархії архімандрита Іоанна Максимовича (Васильківського). Симпатії гетьмана до останнього не випадкові. Адже три представники родини майбутнього святого займали впливове становище в Гетьманщині. В універсалі від 1688 р. І. Мазепа називав батька І. Максимовича, Максима Васильківського, «выгодным нам чоловіком і в ділі войсковом около выбранья индукты працуючим». Його син Іван Максимович служив у Гетьманщині охотницьким полковником. Брат останнього Дмитро в Батурині фактично виконував роль скарбника.

Іоанн Максимович на той час уже заявив про себе як здібний церковний діяч. Він народився у 1651 році в Ніжині. Талановитого випускника Києво-Могилянської колегії керівництво навчального закладу запросило викладати спудеям латинську мову. Згодом він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі й кілька років займав у ньому посаду економа, одночасно будучи проповідником колегії.

У 1678 р. ченці духовної обителі обрали його послом у Москву до царя Федора Олексійовича із проханням, щоби останній у разі татарської агресії, якої очікували, відрядив до Києва своє військо та надав прихисток монахам. З 1681 по 1695 рр. І. Максимович був намісником Брянського Свенського монастиря, який цар передав у підпорядкування Києво-Печерського монастиря «для тихаго и безмольнаго пристанища в нужное воинских браней время». Мешканці Брянська, місцеві поміщики скаржились на нього за те, що він вигнав з обителі «священиков московских и дияконов и крылошан», а на їхнє місце набрав українців. У монастирі намісник насаджував київські норми співіснування ченців, відправи релігійних обрядів. У 1695 р. Ф. Углицький за узгодженням із Батурином запросив його очолити Єлецьку обитель.

У вільний від богослужіння час І. Максимович писав вірші, проповіді. У Чернігові завдяки плідній співпраці з І. Мазепою таланти архієрея набули ще більшого розквіту, насамперед це виявилося у книговиданні, створенні в єпархії духовно-освітнього центру. На гроші, виділені гетьманом, і за його благословенням у 1700 р. І. Максимович заснував Чернігівський колегіум. Був збудований навчальний корпус із класами, дзвіницею, трапезною, службами, папірнею для друкарні.

Його друковані поетичні твори-книги («Алфавит рифмами сложенный» — 1705 р., «Богородице діво» — 1707 р., «Отче наш», «Осьм евангельских блаженств» — 1709 р.), а також філософська праця «Феатрон» (1708 р.) призначалися передусім для спудеїв колегіуму й мали ознайомити їх із повчальними легендами, переказами, думками, ідеями. В них він закликав молодь ретельно вивчати надбання предків, батьків, а викладачів колегіуму — виховувати в спудеїв високі почуття, гуманність, любов до ближнього.

Авторитетного в Гетьманщині архієпископа, незважаючи на те, що він старався після поразки Карла ХІІ під Полтавою засвідчити у віршах свою радість від перемоги Петра І, у 1712 р., коли активізувались репресії проти родин мазепинців, було висвячено Тобольським і всього Сибіру митрополитом.

Старого архієрея, брати якого та племінник взяли участь у повстанні І. Мазепи, фактично в такий спосіб усунули з України. Він потрапив у Тобольськ, де перебували на засланні шведи, чимало родин мазепинців. І. Максимович і на новому місці подібно «чернігівським Афінам» зайнявся впорядковуванням, формуванням Тобольської слов’яно-латинської школи, яка дала можливість здобути непогану освіту дітям репресованих старшин. За його ініціативи була відкрита православна духовна місія у Пекіні. Не полишав він і літературних справ. У його перекладі в 1714 р. вийшла теологічна праця «Іліотропіон».

10 червня 1715 р. він помер. Російська православна церква в 1916 р. визнала його святим.

 

Чернігів.