Виробництвом щебеню на Рівненщині займаються близько двох десятків щебеневих заводів. Усі вони розміщені переважно у поліських районах: Рокитнівському, Костопільському, Сарненському і Володимирецькому.

Те, як в області розвивалася добувна галузь, можна відстежити на прикладі селища Томашгород Рокитнівського району, де розміщено одразу п’ять щебзаводів. Половина з них до розпаду Союзу мала господарів у сусідній Білорусі й свою продукцію відправляла на потреби саме цієї республіки. Навіть назва окремих із них, скажімо, Томашгородський щебзавод Білоруської залізниці прямо вказувала на підпорядкування підприємства. Але після розпаду СРСР, коли було порушено економічні зв’язки, з’явились нові правила співжиття колишніх братніх республік, а тепер уже незалежних держав, білоруські господарі махнули рукою на щебзаводи на українському Поліссі: ті почали занепадати, а кар’єри затоплюватись.

Каменярі всіляко намагалися привернути увагу влади до своїх проблем. Навіть вдавались до таких радикальних форм протесту, як блокування залізничних колій та зупинка міжнародних потягів. Ситуація ускладнювалась ще й тим, що паралельно із зупинкою щебзаводів поставала проблема утримання відомчого житлового фонду, зрештою, виживання сімей каменярів. Адже у Томашгороді переважна більшість чоловічого населення працювала на щебеневих заводах. Іншого джерела виживання, крім виробництва, не було. Могли б виживати за рахунок підсобних господарств, як інші поліські села, але в Томашгороді проблема із землею під городи. Навколо усіх щебзаводів є зона, біля якої з огляду на вибухи у кар’єрах, господарювати на клаптику землі небезпечно. Тому сім’ї каменярів у ті складні для галузі роки справді бідували.

— Ми з головою райдержадміністрації Олександром Капітулою розуміли, що людям уривається терпець, — згадує голова Рівненської обласної ради Юрій Кічатий, який у ті роки був головою Рокитнівської районної ради. — Виїжджали до Білорусі, де вели перемовини у високих кабінетах про долю щебзаводів на території нашого району.

З ним погоджується і пенсіонер Василь Іванович Богданець із села Осницьк Рокитнівського району, який сумлінно пропрацював у добувній галузі півстоліття, багато років був директором Томашгородського щебзаводу Білоруської залізниці:

— За невизначеністю і простоями щебзаводів постала інша проблема — збуту продукції, пошуку замовників. Адже країна тоді переживала не кращі часи, мало будувалось, то й попит на продукцію був у дуже незначних обсягах. 

Але згодом ситуація почала змінюватися на краще, майже всі щебзаводи у Томашгороді (хто змінивши власника, хто форму власності — зрештою, не це важливо) запрацювали. Люди знову вийшли на роботу і потихеньку соціальне напруження почало спадати.

Проблеми виникли хіба що із ЗАТ «Ярівський гранкар’єр», що теж розміщений у Томашгороді. Як повідомили у прокуратурі Рівненської області, під час продажу в 2003 році підприємства керівник здійснив цю операцію без належного дотримання процедури проведення загальних зборів та згоди акціонерів товариства. Саме з цієї причини постановою Вищого господарського суду України від 6 жовтня 2010 року ДП «Рівненський облавтодор» позбавлено права власності та безоплатно витребувано комплекс, який було придбано для потреб держави за бюджетні кошти в розмірі майже 7,5 мільйона гривень. Це дало підстави прокуратурі Рівненської області звернутися до суду з позовною заявою в інтересах державного підприємства з вимогою стягнути вказані кошти. Після всіх судів і процедур оскарження ЗАТ зобов’язали відшкодувати збитки державі у повному обсязі.

Взагалі-то про особливий підйом щебеневої галузі говорити передчасно, її стан можна охарактеризувати так: галузь підвелася з колін.

— У 2010 році підприємства добувної промисловості області подолали спад виробництва, який утримувався впродовж 2008—2009 років, — розповідає перший заступник начальника головного управління статистики у Рівненській області Галина Стецюк. — А за січень—вересень нинішнього року індекс промислового виробництва становить 105,9 відсотка, що на 5,9 відсотка більше, ніж за цей період торік. Обсяг видобутку гальки, гравію, щебеню, каменю дробленого зріс на 7,7 відсотка.

— А чи є попит на продукцію щебзаводів? — цікавлюсь у Галини Олексіївни.

— Якщо з початку цього року вони виробили 4 мільйони кубометрів продукції, а залишки на складах — 0,3 мільйона кубометрів, то можна сказати, що продукція має попит, — каже Галина Стецюк.

— Загалом робота добувної галузі дуже прив’язана до будівельної, — каже голова Рівненської ОДА Василь Берташ. — Якщо будівництво «на злеті», то і щебзаводи не в накладі. Нинішній рік на Рівненщині оголошено роком будівництва сільських доріг, яких запланували прокласти 360 кілометрів. Уже збудовано їх більше 80 відсотків. Переважно це білощебеневі дороги, для їх будівництва максимально використовуємо місцеву сировину — щебінь, відсів... Це реальна підтримка для місцевих щебзаводів.

Як повідомили в управлінні промисловості Рівненської ОДА, нинішнього року в Рокитнівському районі розпочало виробничу діяльність ТОВ «Нафтоком-ОІЛ». Воно виготовляє щебінь європейських фракцій, який використовується на будівництві та реконструкції доріг до Євро-2012. А Клесівський кар’єр нерудних копалин «Технобуд», що в Сарненському районі, щебеневу продукцію реалізує не лише в межах України, а й експортує до Польщі, Росії, Литви, Білорусі. Працюють на експорт й інші поліські щебзаводи. Однак останнім часом залізниця недостатньо дає їм залізничних вагонів під навантаження.

— Добувні підприємства не шкодують коштів для модернізації виробництва, — розповідає заступник голови Рівненської ОДА Володимир Новак. — Так, на Вирівському кар’єрі, що в Сарненському районі, встановлена унікальна технологічна лінія з виробництва гранітного щебеню за євростандартами, виробничі процеси на якій комп’ютеризовано. А в цехах створено систему з поглинання пилу із застосуванням найсучаснішої європейської технології очищення. Запроваджено чимало й інших новацій. Загалом торік у це підприємство інвестовано 4,5 мільйона гривень. Майже стільки само коштів у модернізацію виробництва вклав торік і Селищанський гранкар’єр, 8,7 мільйона гривень — Клесівський кар’єр нерудних копалин «Технобуд» (всі розміщені в Сарненському районі. — Авт.).

У Рівненській ОДА прогнозують збільшення кількості підприємств видобувної галузі. Кількома товариствами проводяться підготовчі роботи з отримання дозволів на розробку родовищ та виготовлення проектної документації у селах Будки-Сновидовицькі та Сновидовичі Рокитнівського району. Інша справа, щоб вони працювали ефективно. Зрештою, ринок і попит, конкуренція стимулюють до цього. А хто не встигає йти в ногу з новими реаліями, господарювати ефективно, сходять з дистанції. До речі, як свідчить статистика, протягом 2008—2010 років на підприємствах добувної промисловості області спостерігалась негативна тенденція до збільшення питомої ваги збиткових підприємств у загальній кількості: у 2008-му їх частка становила 32,5 відсотка, у 2009-му — 41,8, а у 2010-му — 52,7 відсотка.

 

Рівненська область.