Звичайне молоко та молочні продукти в Україні мало того, що дорожчають, так ще мають усі шанси перетворитися на дефіцит. Адже три чверті коров’ячої череди в нашій країні «прописано» в індивідуальних господарствах, і ця череда в останні роки відчутно скоротилася. Господарів тварин не влаштовують занадто низькі, на їхню думку, закупівельні ціни на молоко, які не покривають витрати на утримання корівок, а переробники так само дружно скаржаться на погану якість цієї сировини. Однак те, що взаємовигідний компроміс між тими та іншими можливий, а разом з ним можливі й наповнення по вінця «молочних рік», показує обнадійливий досвід невеликого кооперативу «Марфуша», що об’єднав 55 селянських родин із села Новомиколаївки Скадовського району Херсонщини.

Так складалося донедавна, що на 1250 дворів у Новомиколаївці залишилося лише 250 корів, та й від тих подумували позбуватися: затрат на лікування, годівлю, догляд вони потребували чималих, а оптові ціни на молоко найчастіше навіть витрати не покривали. Все змінилося, коли колишній колгоспний економіст Ганна Куценко взялася об’єднати односельчан у кооператив, ласкаво названий на честь її корівки-годувальниці «Марфушею».

Спочатку в «Марфушу» вступили всього кілька родин, однак ці сім’ї явно витягли «щасливий квиток» у життєвій «лотереї». Молодий неприбутковий кооператив став одним із тих півтора десятків подібних вітчизняних структур, які взяли під свій патронаж благодійна організація «Добробут громад» і компанія «Данон» — світовий лідер з виробництва молочних продуктів. У рамках нового проекту «Марфуша» одержала в подарунок спеціальну ємність-охолоджувач для тимчасового зберігання молока, лабораторне обладнання і автоцистерну для збору надоїв. «Стартовий капітал», безумовно, був до речі, однак і самим кооператорам довелося значно попрацювати. Спільними зусиллями вони відремонтували занедбаний будинок колишнього молокоприймального пункту, провели до нього електроенергію, обладнали в ньому лабораторію для перевірки якості продукції.

Тепер за молоко, охолоджене до потрібної температури, й таке, що відповідає жорстким вимогам якості, переробники не тільки платять «Марфуші» відсотків на п’ятнадцять дорожче, ніж дрібні скупники, а ще й додають «преміальні» за жирність, які можуть становити від 30 до 50 копійок на кожному літрі молока. Цей бонус витрачається на утримання штатних працівників кооперативу (голова, водій, бухгалтер і лаборант), а також на розвиток — члени «Марфуші» збираються ставити лінію для виробництва комбікорму, на пільгових умовах купувати десяток елітних ялівок для відновлення череди. Згодом переваги такого співробітництва остаточно усвідомили всі: у кооператив, як уже казали, вступило 55 родин жителів Новомиколаївки, і ще 96 здають в «Марфушу» молоко від своїх корів — загалом більше тонни в день. Хоча спочатку чого тільки сільські ентузіасти кооперативного руху не наслухалися!

— Скептики кидали нам услід репліки на зразок: «На нас наживатися хочете». А я в вільний від основної роботи час безплатно ремонтував колишній молокоприймальний пункт. У перші тижні односельчани здавали всього по 80—85 літрів свіжого молока в день, і оплати від скупників не вистачало навіть на пальне для автоцистерни — платив зі своїх. Зате тепер про наш кооператив судять з конкретних справ, а не з чужих пліток, — з гордістю каже Микола Куценко — працівник комунального господарства Новомиколаївської сільради та чоловік голови «Марфуші». — Тепер свій зиск багато хто встиг зрозуміти: кого з моїх сусідів не візьми, всі або обзавелися другою коровою, або збираються її купувати найближчим часом.

«Марфуша» і для кооператорів, і навіть для жителів сусідніх сіл стала переконливим прикладом того, що бажання працювати й небагато господарської кмітливості цілком дає змогу прогодувати родину й не ходити «на уклін» до фермерів і великих орендарів, які часом платять за важку працю сущі копійки. У Новомиколаївці останнім часом дійшло вже до того, що наймані робітники таких орендарів одержували на місяць «на руки» по 150—200 гривень, а все інше віднімалося за випечений хліб, отримане натурою зерно тощо. От з’явився кооператив, і селяни з надією прикинули: за здане молоко з однієї корови тепер можна одержати до тисячі гривень на місяць. Обмаль, але якщо завести дві корови, то вони, за винятком «накладних витрат», уже забезпечують чистий прибуток приблизно на таку само суму. Гроші, звичайно, не надто величезні, і клопоти неабиякі. Але зате ти працюєш на себе, а не «на дядька», і тільки від твоїх зусиль і бажання залежить, як твоя родина житиме далі. Заведи, скажімо, не дві, а п’ять корів, і вільного часу не залишиться зовсім, однак готівки в гаманці вистачить на всі насущні потреби. А головне, якщо такі кооперативи з’являться в кожному селі, то разом з ними у селян по всій Україні з’явиться вибір, працювати на себе чи на «того хлопця». А це значить, що умови ринку, які змінилися, просто змусять сільських роботодавців підняти оплату праці — маючи гідний вибір, до них просто ніхто не піде наймитувати за спасибі.

 

Херсонська область.