Напередодні можливого ухвалення чергового варіанта закону про вибори народних депутатів, згадаймо, як проводилися попередні виборчі кампанії.

1990 рік. Верховна Рада УРСР XІІ скликання (згодом це скликання було перейменовано на перше) обиралася за мажоритарною системою. Під час виборів у 450 округах на 450 депутатських мандатів претендувало 3 840 зареєстрованих кандидатів. Кандидатів у депутати мали право висувати трудові колективи, громадські організації, збори виборців за місцем проживання. Перемогу здобував кандидат, якого підтримали більше половини виборців, що взяли участь у голосуванні. Якщо жоден із кандидатів не здобував перемоги, призначалося повторне голосування, участь у якому брали два претенденти, що отримали найбільшу кількість голосів. Обраним уважався кандидат, котрий набрав більшу кількість голосів.

1994 рік. Перші в умовах незалежності вибори до Верховної Ради також проходили за мажоритарною системою, проте цього разу правом висунення кандидатів були наділені політичні партії. Щоб вибори відбулися, участь у них мали взяти не менше 50% виборців, а для перемоги треба було здобути абсолютну більшість голосів (більше половини). Це призвело до того, що за підсумками першого туру було обрано лише 49 народних депутатів, а на решті округів було призначено повторне голосування за участю двох найрейтинговіших претендентів. З урахуванням другого туру загалом було обрано лише 330 народних депутатів із 450, тож 120 депутатських мандатів ще довго залишалися вакантними. Зрештою, через інертність виборців до завершення каденції Верховної Ради другого скликання у 30 округах народних депутатів так і не було обрано.

1998 рік. Верховна Рада третього скликання вперше обиралася за змішаною системою: 225 народних депутатів у мажоритарних округах та ще 225 — за партійними списками, коли всі висунуті кандидати включаються до єдиного виборчого списку партії (блоку). При цьому кандидати в депутати могли одночасно балотуватися як за партійним списком, так і в мажоритарному окрузі. Оскільки на цей раз із виборчого законодавства було вилучено норму про обов’язковість 50-ти відсоткової підтримки виборців, обраним вважався кандидат, котрий одержав просту більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Такий підхід призвів до того, що деяким із новообраних народних депутатів виявилося достатнім заручитися підтримкою 10—15 відсотків виборців. Стосовно ж виборів за партійними списками (застосовувався 4% виборчий бар’єр), то 24,65% голосів виборців та 84 депутатські мандати здобула Компартія, 32 мандати (9,4% голосів) Народний рух, 29 мандатів (8,55%) — виборчий блок Соціалістичної та Селянської партій, 19 мандатів (5,43%) — Партія зелених, 17 мандатів (5,01%) — Народно-демократична партія, 16 мандатів (4,67%) — партія «Громада» та по 14 мандатів (4,04%) — Прогресивні соціалісти і СДПУ(о). При цьому між переможцями було перерозподілено близько 25 % бонусних, тобто відданих за політичні сили, що не подолали 4% бар’єра, голосів. А це означає, що фактично втраченими виявилися стільки ж голосів виборців, скільки їх отримала партія-переможець.

2002 рік. Верховна Рада четвертого скликання обиралася за тією само системою, що й попередня: 225 депутатів в одномандатних округах та 225 — за партійними списками зі збереженням 4% виборчого бар’єра. Щоправда, у 2002 році було заборонено одночасно балотуватися як за партійними списками, так і в одномандатному окрузі. За підсумками голосування в одномандатному окрузі «Наша Україна» здобула 70 мандатів, Компартія — 59, блок «За єдину Україну!» — 35, блок Юлії Тимошенко — 22, Соцпартія — 20 та СДПУ(о) — 19. Цього разу між переможцями було перерозподілено близько 18% голосів, що теж майже дорівнювало результату переможця.

2006 рік. Верховна Рада п’ятого скликання обиралася виключно за пропорційною системою, при цьому виборчий бар’єр було знижено з 4 до 3%. Індивідуальну першість здобула Партія регіонів (32,14% голосів), далі йшли блок Юлії Тимошенко (22,29%), «Наша Україна» (13,95%), Соцпартія (5,09%) та Компартія (3,66%). Однак з урахуванням перерозподілу 17,28% голосів, відданих за політичні сили, що не подолали 3% бар’єра, загальну перемогу та можливість сформувати коаліцію отримали фракції БЮТ, «Наша Україна» та Соцпартія.

У 2007 році за цією ж системою під час позачергових виборів обиралася Верховна Рада шостого скликання. За їхніми результатами фракції БЮТ та «НУ—НС», здобувши сумарно 228 депутатських мандатів, сформували коаліцію. Проте після скасування Конституційним Судом внесених у 2004 році змін до Конституції, на порядок денний знову було винесено питання розробки нового виборчого законодавства. Та якщо на той час більшість політичних сил висловлювалися за впровадження пропорційної виборчої системи з відкритими партійними списками (це, між іншим, чи не єдина з виборчих систем, що досі не була застосована в Україні), то зараз усе вказує на те, що буде підтримано дещо модернізований варіант 1998 року.