«Міста-матрьошки» — це не гра, а велика проблема

Розповідаючи про місцеве самоврядування, Микола ГРЕКОВ (на знімку), міський голова Олександрівська, населеного пункту, що входить в адміністративну структуру Луганська, звертає увагу на один істотний нюанс — «місто в місті».

— Миколо Олександровичу, нещодавно ви заявили, що в ситуації, яка склалася у нашій країні, поняття «місцеве самоврядування» не існує. Однак ця думка не знаходить підтримки в багатьох ваших колег. Деякі з них навіть звинувачують вас у незнанні українських законів. Що можете відповісти?

— Для початку хочу нагадати одну просту, але всім добре відому істину: потрібно не тільки приймати закони, а й виконувати їх. Так, у нас ухвалено дуже гарний закон про місцеве самоврядування, але він, на жаль, не змінює стану справ на місцях на краще. У першу чергу, я маю на увазі ставлення до органів місцевого самоврядування і з боку влади, і з боку жителів територій. За законом існує низка повноважень, які держава делегувала на місця, але оскільки ці повноваження не підкріплено фінансовими коштами, виконати їх не уявляється можливим. Існує, як відомо, три гілки влади — судова, законодавча й виконавча. Тож орган місцевого самоврядування не належить до жодного з цих напрямів. На мій погляд, у країні давно назріла потреба проведення розумної реформи місцевого самоврядування, адміністративного устрою, що закріпить за нами повноваження, виходячи з розумного фінансування. А взагалі я вважаю, що суть цієї проблеми зачіпає навіть не досконалість законів, а, швидше за все, ставлення до них людей, які управляють нашою державою. Напевно, їх усе влаштовувало...

— Іншими словами: в органів місцевого самоврядування мало прав, але багато відповідальності.

— Це так, до того ж цей казус спостерігається не один рік. На-приклад, у кожному місті є проблеми у сфері охорони здоров’я. Є вони, зрозуміло, і в нас в Олександрівську. Але ми не можемо їх розв’язати, бо в нас немає для цього коштів. Наше місто — дотаційне. Лікарня, дві школи, дитячі садки фінансуються з державного бюджету. А це — крихти. До того ж з кожним роком фінансування зменшується. На території Олександрівська проходить 30 км доріг, з яких 80 відсотків не придатні до експлуатації. Більше того, як з’ясувалося, ці дороги не мають господаря, бо ні в кого не стоять на балансі. Але ремонтувати їх доводиться нам, адже саме до нас приходять люди й просять, критикують, вимагають. Як можна навести в місті порядок у благоустрої, якщо на нашому балансі немає ні метра труби, ні метра доріг, ні метра проводів тощо. До того ж така ситуація не тільки в Олександрівську, а майже у всіх 34 малих містах і 118 селищах України.

У нашій області ситуація така: Щастя й Олександрівськ — супутники міста Луганська, Вахрушеве, Мінусинськ і Петровське — Красного Луча, Молодогвардійськ і Суходільськ — Краснодона, Привілля й Новодружеськ — Лисичанська, Горське й Золоте —Первомайська, Ірміне та Алмазне — Стаханова, Червонопартизанськ — супутник міста Свердловськ. Ми сьогодні почали процедуру з оформлення безгоспного майна — доріг, водопроводів та ін. І скажу, що зіштовхнулися з багатьма проблемами. Олександрівськ, наприклад, не має своїх чітких кордонів, через що виникають різні неприємні ситуації. Наприклад, певний клаптик землі ми вважаємо власною територією, а лісовий фонд пред’являє на неї свої права. Підставою для цього, на думку керівників фонду, є постанова Кабміну. Однак ніяких правовстановлю-

ючих документів фонд не надає з тієї простої причини, що їх немає. Є й інші казуси. Скажімо, майже 1500 тисяч жителів Олександрівська (це селище Тепличне) живуть на землях Слов’яносербського району і майже 1000 осіб селища Дзержинського — на землях Лутугинського району, хоча входять ці селища до складу Олександрівська. Або взяти інший приклад. Наше місто забезпечується водою у трьох напрямках. Селище Дзержинського користується свердловиною, що належить Аграрному університету, селище Тепличне обслуговує кампанія «Луганськвода», а його приватний сектор має свої свердловини. Що стосується Олександрівська, то частково його населення користується свердловиною, що колись належала нафторозвідці. Для своїх господарських потреб нафтовики пробили свердловину і встановили водонапірну башту. Сьогодні ми намагаємося переконати жителів кварталу імені Стрєльцова взяти цю свердловину на свій баланс, створивши спеціальну структуру, бо орган місцевого самоврядування за законом не може займатися такою діяльністю. Це не його компетенція. Але населення не готове до такого виду співробітництва і вважає, що ми відмовляємося від своїх повноважень. Я вважаю, що завдання держави полягає в тому, щоб громади стали повноцінними і самодостатніми структурами.

— Голова Луганської облради Валерій Голенко вважає, що багатьох таких проблем можна уникнути, якщо ліквідувати всі так звані «міста-матрьошки», до яких, до речі, належить і Олександрівськ.

— Я повністю підтримую цю думку. Адже наявність таких «матрьошок» суперечить Конституції України і Європейській хартії місцевого самоврядування. Приміром, місто Олександрівськ було засновано раніше за Луганськ, але навіть не має з ним спільних кордонів. Олександрівськ давно має стати самостійним, без статусу міста-супутника Луганська. Також це стосується й міст Щастя, Петровське, Червонопартизанськ, селища Ювілейне та інших міст і селищ України. Невідповідність чинного законодавства, що регулює відносини органів місцевого самоврядування й державної влади, набуває потворних форм. Ми сьогодні відповідаємо за все: надзвичайні ситуації, призов молоді до армії, екологію тощо. Одне слово, підмінюємо функції різних структур. Але про ці функції, на жаль, ні слова не сказано в законі про місцеве самоврядування, яким ми послуговуємося. Такий от виходить парадокс.

— Ви порушували це питання на високому рівні?

— І не раз. Про ситуацію, що склалася, я розповідав у комітетах Верховної Ради, але, знаєте, народні депутати мені не вірять. Кажуть, що такого не може бути. Хоча проблема «міст-матрьошок», що дісталася країні від радянського минулого, їм відома. Але дехто міркує так: якщо за двадцять років цю проблему широко не обговорювали — вона може ще почекати. Одна з наших пропозицій стосується ст. 68 Бюджетного кодексу. Ми просимо змінити систему фінансування, щоб гроші надходили нам через обласну раду, а не міську раду Луганська. У цьому, повірте, є принципова різниця. Тоді такі міста, як Олександрівськ, не фінансуватимуть за залишковим принципом.

— Миколо Олександровичу, ви пропонуєте всім міським головам України, до того ж не тільки таких міст, як Олександрівськ, у День місцевого самоврядування 7 грудня провести в Києві мирну акцію. Тим самим, вважаєте, можна привернути увагу до теми, порушеної вами. Асоціація міст України та Асоціація малих міст України вас підтримують у цьому?

— Так, я звертався в Асоціацію міст України, а також в Асоціацію малих міст України із пропозиціями й висловлював свою позицію. Я, наприклад, вважаю, що час уже переходити до радикальніших заходів, тому не відкидаю, що в День місцевого самоврядування представники громад і керівники міст вийдуть під стіни Верховної Ради. Вийдуть, щоб висловити свою думку і тим самим підтримати реформи, розпочаті Президентом. Сьогодні, наприклад, ми наполягаємо на скасуванні нещодавно прийнятого закону про корупцію. Я щодня займаюся тим, що шукаю кошти й можливості залатати дірки в міському бюджеті. В одного випрошу папір, у другого — бензин, у третього попрошу за свій рахунок відремонтувати, скажімо, автобусну зупинку. Однак усі ці діяння підпадають під статтю про корупцію. Цього року ми залучили понад 60 тис. грн. позабюджетних коштів, відповідно до цього закону, всі ці кошти, знову-таки, — результат корупції. У цей розряд можна навіть зарахувати «Писанкового лева», якого ми одержали в подарунок від громади Львова. Ще одна проблема — оплата праці людей, які працюють у місцевому самоврядуванні. Мої співробітники одержують у середньому тисячу гривень. Я змушений виплачувати премію, інакше їхня зарплата буде нижча за прожитковий мінімум. Ми не чиновники, а «посадові особи місцевого самоврядування», і ця різниця відчутна навіть в оплаті праці. Асоціація міст, Асоціація малих міст, звичайно, багато займаються законотворчою діяльністю з комітетами Верховної Ради, але результату поки що не видно. Чи то до думки представників асоціацій серйозно не прислухаються, чи людей, котрі очолюють ці органи, така ситуація цілком влаштовує.

— Перш ніж стати міським головою, вас тривалий час обирали депутатом Луганської міської ради й запам’яталися ви своєю активною діяльністю. Цей досвід допоміг вам у роботі?

— Я поки що недосвідчений міський голова. Продовжую пізнавати, вникати, вчитися, долати труднощі. Свого часу я вважав себе досвідченим депутатом (все-таки дев’ять років пропрацював) і думав, що мені це допоможе. Але коли обрали градоначальником, уже в перші дні зрозумів що, по суті, нічого не розумію в органах місцевого самоврядування. Досвід приходить із часом. Але що більше я вникаю в процес, то більше переконуюся в необхідності наблизити адміністративні послуги до людей. Сподіваюся, що Президент і його команда доведуть розпочату реформу місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою до логічного завершення.

Луганськ.