Життя у тіні туберкульозу

Колись у нас прикладом милосердя було підібрати на вулиці кинуте кошеня чи цуценя, принести його додому, лікувати й годувати. Тепер у херсонців «іспит на милосердя» найчастіше складають не тварини, а люди, котрі помирають прямо посередині дороги або в занедбаних підвалах. Днями такі от жалісливі городяни підібрали на вулиці Херсона жінку, якій було лише 35 років, але вигляд вона мала на всі шістдесят. Жінці вочевидь було зле — вона важко дихала, і ледь розуміла, на якому світі перебуває. У лікарні Дніпровського району міста пацієнтку, схожу на живу тінь, оглянули й рекомендували везти в обласний протитуберкульозний диспансер. Доброзичливці дослухалися поради, однак усі їх старання були марні — у диспансері лікарі вже не змогли нічим допомогти жінці з відкритою, і до того ж запущеною формою туберкульозу. Вона померла через якихось п’ятдесят хвилин, тому що відмовили і серце, і легені.

Найстрашніше, що містами і селами Херсонщини таких ось «живих тіней» бродить не десятки, а сотні й навіть тисячі. Область уже десяток років «улаштувалася» на першому місці в Україні й за кількістю хворих, і за числом померлих від туберкульозу. Тільки за минулий рік недуга «поставила хрест» на 182 місцевих жителях, а за неповний нинішній рік — ще на 171. Майже кожний восьмий з них був безхатченком, який махнув рукою і на лікарів, і на лікування, мовляв, скільки вдасться прожити, стільки й проживу. Адже туберкульоз — це смерть «тиха»: людина живе, бадьориться, «запиває» напади кашлю й перепади температури горілкою або «глушить» їх наркотиками, сам не усвідомлюючи, що день за днем наближається його кінець. А потім уже пізно щось робити.

Але така «наплювательська» позиція — це біда не окремо взятого бомжа, а всього суспільства. 

Це на взятих у нього «в борг» ногах пересувається наша з вами смерть! І повірте, сказано це не для красного журналістського слова: є відома будь-якому грамотному фтизіатру моторошна арифметика. Відповідно до світового медичного досвіду, перевіреного століттями, один хворий з відкритою формою туберкульозу протягом року може заразити сотню людей. Із цієї сотні в середньому двадцять людей занедужує, і з цих двадцяти помирає кожний п’ятий. Враховуючи, що за відсутності лікування «туберкульозник» має шанс протягнути від двох до п’яти років, нескладно прикинути: неприкаяний бомж забере із собою в могилу ще не менш як 10—50 наших земляків. Вони ще справно ходять на роботу, виховують дітей, лягають із дружинами або чоловіками в ліжко, але ВЖЕ МЕРТВІ — ПРОСТО ЩЕ ПРО ЦЕ НЕ ЗДОГАДУЮТЬСЯ.

— Якщо людина не хоче лікуватися, її не змусиш. Але є прості, які вже довели свою ефективність, стимули, коли медичні процедури «пов’язано» з можливістю одержати які-небудь матеріальні блага. Приміром, з 2008-го по 2010 рік на гроші з міського бюджету херсонським біднякам видавали так звані соціальні пайки, до яких входили масло, тушонка, згущене молоко і гречка. Роздавали їх нужденним безплатно через поліклініки, вимагаючи натомість лише одного — приймати призначені лікарем ліки і вчасно проходити медичні процедури. Дуже шкода, що грошей на пайки в бюджеті на нинішній рік не нашкребли: багато херсонців з їхньою допомогою зберегли здоров’я, — жалкує заступник головного лікаря обласного протитуберкульозного диспансеру Херсона Галина Коваль. — Я упевнена, що цю практику потрібно не тільки відродити, а й поширити. Скажімо, відкрити по області давно обіцяні нічліжки й пункти гарячого харчування, доступ до яких, знову-таки, обумовлювався проходженням обстеження й прийманням призначених лікарем препаратів. Я ще в 2008 році виступала із цією ініціативою на колегії обласного управління охорони здоров’я, але у відповідь почула лише іронічні смішки від чиновників тодішнього складу облдержадміністрації й головних лікарів деяких районних лікарень. А тут треба не сміятися, а плакати: адже ні нічліжок, ні соціальних пайків, ні притулків для бомжів у нас як не було, так і немає. Зате туберкульозу — скільки завгодно!

Ще одним стимулом для приборкання туберкульозної епідемії в Таврії могло би стати перенесення звідси таких розсадників небезпечної хвороби, як дві виправні колонії в Голопристанському районі й у самому обласному центрі, які служать лікарнею й закритим реабілітаційним центром для засуджених «туберкульозників». Хоча б скільки влада і громадські організації зверталися до керівництва пенітенціарного відомства України з проханням перенести ці колонії якщо не за межі області, то хоча б подалі від густонаселеного Херсона, ці звернення залишаються голосом волаючого в пустелі. А колонії, відповідно, «відстійником»: хворі зеки, які вийшли на свободу, часто валандають навколишніми селами у пошуках їжі, і нерідко помирають, так і не діставшись до «цивільної» лікарні. І ось вам невблаганна статистика: тільки нинішнього року, за даними Херсонського обласного управління охорони здоров’я, від туберкульозу в нас померло 14 засуджених.

Коли Херсонську область 2006 року, нарешті, визнали зоною поширення туберкульозної епідемії, місцева влада запровадила правило обов’язкового флюорографічного обстеження раз на два роки всіх без винятку місцевих жителів старше 15 років, щоб витягти туберкульоз «з підпілля». Для цього Таврія обзавелася сімома флюорографами на колесах. І це дає певний результат: тільки в 2011 році тут виявили й взяли на облік ще 808 «туберкульозників». Однак планові обстеження в деяких районах зриваються, оскільки в Новотроїцькому, Цюрупинському і Каховському районах області ці пересувні установки дихають на ладан, відпрацювавши по десятку років і більше замість належних семи-восьми.

— Наша флюорографічна установка змонтована на базі автомобіля ЗІЛ з 37-річним терміном експлуатації. Самій установці теж років двадцять, але ми її модернізували, і техніка ще послужить. А от машину недавно поставили на ремонт — двигун по осінньому бездоріжжю «не тягне». Добре ще, райрада й райдержадміністрація виділяють бюджетні кошти на бензин і плівку для флюорограм, отож десять тисяч жителів обстежити встигли, — розповів головний лікар лікарні Каховського району Херсонщини Олександр Віттіх.

В обласному управлінні охорони здоров’я погоджуються, що пересувні флюорографи не завадило б «підновити». Однак заступник начальника обласного управління охорони здоров’я Андрій Пасєка зауважує: нова така установка коштує півтора мільйона гривень, а в місцевій скарбниці таких грошей немає. Надія на державне фінансування по лінії Мінохоронздоров’я України, однак останнім часом по цій лінії навіть безплатні медикаменти для хворих на туберкульоз у регіони постачають з перебоями — отож на нову техніку годі й сподіватися.

Чимало також населених пунктів, у яких немає ні дільничних лікарень, ні навіть фельдшерсько-акушерських пунктів, працівники яких могли б здійснювати збирання цього самого мокротиння. Отож без флюорографічних «пересувних» авто області все одно не обійтися. І, можливо, саме ця техніка могла б допомогти заощадити на пігулках і порошках: адже витягнуту з «підпілля» ще «у зародку» недугу вилікувати набагато легше й простіше, ніж занедбану. А отже, це було б і значно дешевше.