Останніми роками кількість знедолених і покинутих «батьківською» владою напризволяще зростає немов на дріжджах. Підтверджує сказане редакційна пошта «Голосу України», яка переповнена слізьми пересічних українців. Одна з таких Лідія Матяш та її родина із Сум, викинуті в розпал лютневих морозів на вулицю представниками правоохоронних структур — міліції і прокуратури.
Радість, спотворена байдужістю
У Сумському житлово-будівельному кооперативі «Тополь» вона проживала у двокімнатній квартирі 33 роки. А родина, як у того Омелька: окрім неї, двоє дорослих дітей різної статі і стільки ж онуків. Тож згідно зі статтею 142 ЖК України член ЖБК, який потребує поліпшення житлових умов, має переважне право на отримання вивільненої у кооперативі квартири. Така можливість з’явилась п’ять років тому — після смерті сусідки Раїси Теленкової. Виконком Сумської міськради дублює рішення загальних зборів членів кооперативу «Тополь» і 04.10.2006 року видає Лідії Матяш на руки ордер за №3791 на вселення у вивільнену квартиру, в яку вона і переїжджає з 25-річним сином. І ні слухом, ні духом не відає, що попереду на неї чекають чорні дні...
Грім прогримів десь за рік після входин: саме тоді на світ з’являється заповіт, датований 2003 роком, згідно з яким померла все належне їй майно буцімто заповідає колишньому квартиранту Дмитру Леонову. Останній на підставі цього заповіту в липні 2007-го отримує свідоцтво на спадщину, до якої входить і квартира. Починається чотирирічна судова тяганина: сторони відстоюють своє право на житло, в якому весь цей час проживає сім’я Матяшів.
Однак «спадкоємцю» раптом «засвербіло», і він з відкритим забралом йде в атаку. Але не сам.
На роль тарана він визначив Василя Вороніна, якого офіційно наділив правом представляти його інтереси під час «продажу квартири». «Продавець», без судового рішення на виселення сім’ї Матяш, нічтоже сумняшеся вирішує силоміць експропріювати спірну оселю. Тож для надання акції видимої законності 15 лютого нинішнього року бере в «підпасичі» дільничного інспектора капітана міліції В’ячеслава Віткалова, а той прихоплює «зброєносцями» співробітників патрульно-постової служби двох Романів — Мілку та Симоненка (всі троє з Ковпаківського райвідділу міліції) на додачу з працівником прокуратури Андронніком Алахвердяном. Лідія Матяш у своєму листі до редакції описувала ці події так. Угледівши зайд у міліцейській і прокурорській формі, які за її відсутності вовтузилися з квартирним замком, вона зажадала, щоб вони надали рішення суду про її виселення. Замість судової ухвали браві пепеесники, за її словами, за командою ватажка-капітана схопили жінку за обидві руки й тримали, доки інші на її очах «викорчовували» з м’ясом старий замок на вхідних дверях.
— Після його заміни на новий здоровані мене «легенько» відшпурнули на сходи і закрили перед носом двері, — розповідає Лідія Тихонівна, — не дозволивши взяти ні документів, ні грошей.
Речі, розповідала жінка, почали викидати з балкона окупованої квартири на третьому поверсі просто у сніг лише наступного ранку. Меблі також винесли на сніг і зловтішно помахали рукою, мовляв, шукай правди, де хочеш, вона їсти не просить.
«Хоробрим» прокурорам навіть Генпрокуратура не указ
Свавілля дике і розгнуздане тим страшніше, що скоєне так званими вартовими правопорядку.
— У цьому випадку правоохоронці виступали в ролі звичайних рейдерів, і не думаю, що за «красиві очі» пана Леонова, — коментує ситуацію захисник Лідії Матяш адвокат Юрій Дяченко. — Мою гіпотезу опосередковано підтверджує ціла низка документів.
І справді. Взяти хоча б заповіт покійної, виконаний у двох екземплярах. І хоча підписи на обох різняться один від одного, мов свиня від коня, експерти Харківського інституту судової експертизи імені Бокаріуса «встановили», що обидва підписи поставила одна особа — Раїса Теленкова. З огляду на цей «епохальний висновок», Ковпаківський районний суд міста Суми категорично відхиляє клопотання захисника Л. Матяш про проведення незалежної експертизи.
— Великий сумнів викликає й дублікат свідоцтва «Про власність» виданий міським БТІ у 1992 році, — продовжує Юрій Дяченко. — Оригінал, як ви здогадуєтесь, корова язиком злизала, а інших документів, які б підтверджували юридично-правову достеменність цього папірця, в природі не існує. Утім, суддя Ковпаківського райсуду Андрій Алфьоров визнав це «суто технічною помилкою». Не побачив він суперечностей і у свідченнях свідків: один з яких стверджував, що заповідач особисто приходила до нотаріуса для складення заповіту, інший свідчив, що привозив її до нотаріуса на власному автомобілі цілою і неушкодженою.
З огляду на перелічені вище «ляпи» та підозрілу нестиковку в інших документах, які мають безпосередній стосунок до цього досить дивного заповіту, Лідія Матяш звертається до прокурора Сумської області Сергія Ленського із заявою про порушення кримінальної справи стосовно «експропріаторів» — трьох співробітників Ковпаківського райвідділу міліції Віткалова, Мілки, Симоненка та працівника прокуратури Алахвердяна за незаконне позбавлення її житла. У прокуратурі заяву потерпілої маринують і... відмовляють у порушенні кримінальної справи. Та Зарічний районний суд міста Суми під головуванням Ольги Собини скасовує постанову старшого прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органами прокуратури Сумської області Андрія Шерстюка від 04.03.20011 року «в частині відмови в порушенні кримінальної справи стосовно...» й ухвалює постанову відправити матеріали про відмову для додаткової перевірки.
Та, як відомо, в Україні багатьом прокурорам, у тому числі й вищеназваному, навіть судові ухвали та рішення «до лампочки». І тоді згорьована Матяш відправляє скаргу на дії, а точніше, на бездіяльність Шерстюка до Генеральної прокуратури України. Невдовзі звідти надходить відповідь за підписом старшого прокурора Другого наглядового відділу Головного слідчого управління Генпрокуратури України М. Дебольського, який також скасовує повторну постанову А. Шерстюка вже від 27.05.20011 року і відправляє матеріали для організації додаткової перевірки до прокуратури Сумської області.
— Однак пан Шерстюк чи то надміру загордився, чи так перевтілився в роль «захисника мундира», — коментує ситуацію Юрій Дяченко, — що знехтував і розпорядження столичного начальства, він 08.07.20011 року втретє відмовив у порушенні кримінальної справи стосовно В. Вороніна і трьох мундирних міліціонерів (співробітник прокуратори Алахвердян, аби від гріха подалі, вже на той час з доброї волі «злиняв» звідти за власним бажанням).
Та принижена і зневажена правоохоронцями Лідія Матяш не заспокоюється і знову подає скаргу до суду на постанову А. Шерстюка. Суд, тепер уже під головуванням Ірини Клімашевської, знову ставить запопадливого прокурора на місце: скасовує його третю постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
Дехто з читачів з подивом запитає: чи тільки прокурорського світла у віконці? Владних «вікон» у Сумах, справді, багато, та, схоже, абсолютна більшість із них замість давати — лише поглинають світло і тепло. Міський голова Сум Геннадій Мінаєв, в якого Лідія Матяш була на особистому прийому, відвідувачці просто в очі заявив: мовляв, жінко, проти вас скоєно злочин.
— Після цих слів кволо розвів рукам і «благословив» мене на «праведний бій» зі злочинцями, — витирає сльози Лідія Тихонівна.
На відміну від Мінаєва, голова Сумської обласної держадміністрації Юрій Чмирь ще на початку вересня пообіцяв відвідувачці «розкрутити справу і допомогти у вирішенні її житлового питання». Бідна жінка було повірила цим запевненням, і даремно.
Чому Юрій Павлович не дотримав свого слова? Можливо, в гонитві за розв’язанням «глобальних питань підвищення соціально-економічних параметрів життя населення регіону» йому ніколи займатися проблемами пересічноі людини або, що вірогідніше, понадіявся на підлеглих, а ті причепили до скарги Лідії Матяш здоровенну каменюку та й шубовснули в найглибшу ковбаню. Нехай, мовляв, чекає, доки випливе звідти...
Однак повернімось до головного «героя» цієї історії — старшого прокурора відділу Андрія Шерстюка, який за бажання вже давно міг би розставити всі крапки над «і».
— Чому ж він тоді так зухвало відбрикується? — запитую в Юрія Дяченка. — Від останньої судової постанови збігло три місяці, а пан прокурор ні кує, ні меле і у вус не дує...
— Зважте, не хоче «молоти» навіть після оголошення службової догани В. Віткалову. Не думаю, що з недомислу чи через власну некомпетентність. Керується, схоже, більш прагматичними підставами. Переконаний, уперто відмовляє в порушенні кримінальної справи проти чотирьох «експропріаторів» не лише заради збереження «честі» їхніх мундирів... Відкриття справи за нашою заявою одразу з’ясувало б головний момент істини: заповіт справжній чи сфальшований. Адже лише суд за вимогою слідчого може відправити заповіти на незалежну почеркознавчу експертизу. Гадаю, саме цього найбільше бояться не лише Шерстюк та «підзахисні». Та всім відомо, що в голоблі два кінця...
Адвокат Дяченко звернувся до Генерального прокурора України Віктора Пшонки із заявою про порушення кримінальної справи стосовно старшого прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органами прокуратури Сумської області Андрія Шерстюка на розсуд Генпрокурора: чи то за фактом халатності, чи то за фактом зловживання службовим становищем.
Сподіватимемося, що керівництво Генпрокуратури дасть належну оцінку підлеглим, які граються із Законом.
«Естафета безправ’я» продовжується...
Є підозра — не з ініціативи її рядових працівників. Не знаю, чи у прокурора Шерстюка нігілістичний запал закінчився, але, швидше за все, йому набридло бути цапом відбувайлом у чиїйсь грі. Тож нещодавно на справу Лідії Матяш «посадили» його колегу Сергія Шелудякова. Не інакше як для «освоєння» навичок «відфутболювання». Мої слова підтверджує четверта(!) постанова про відмову в порушенні кримінальної справи... стосовно В. Вороніна і «примкнулих» до нього В. Віткалова, Р. Мілки та Р. Симоненка, як ви здогадалися, «...за відсутністю в їхніх діях складу злочину...». Мимоволі закрадається думка про заміну одного «стрілочника» іншим.
А відтак без втручання Генпрокуратури України і надання нею правової оцінки діям сумських «вартових» Закону, Юріїв день для родини Матяш навряд чи колись настане...
Зрештою, жевріє надія, що після ознайомлення з цією публікацією голова Сумської облдержадміністрації Юрій Чмирь також згадає про свою обіцянку й предметно займеться виховною роботою з підлеглими, яким він доручив розв’язання проблеми бездомної родини Лідії Матяш...
Сумська область.
