Через свою специфіку виправна система держави така, що обиватель про неї або нічого не знає, або чув, як правило, сумнівні відгуки. Проте пенітенціарні служби — це стовпи будь-якого цивілізованого суспільства, охоронці його лоску та безтурботності й навіть гарант безпеки. Вони також реформуються разом з усіма сферами держави. І увага до них з боку світових правозахисних організацій особлива. Ось про це в нас і відбулася розмова з начальником Управління пенітенціарної служби в Донецькій області, полковником внутрішньої служби Юрієм ПРИХОДЬКОМ.
— Юрію Миколайовичу, сьогодні громадськість поінформована про багато негативних процесів, що відбуваються в місцях позбавлення волі. Це данина політичній моді, що навмисно проповідує таку відкритість, чи ініціатива самоочищення йде ізсередини?
— На жаль, негативні процеси властиві всім правоохоронним структурам. Така їхня специфіка. Скандали супроводжують їх за всіх часів і у всіх країнах. Що ж стосується нашого відомства, то в наявності кадровий голод. Низькі зарплати і соціальні гарантії відштовхують професіоналів. А багато новачків просто не відповідають критеріям, які до них висувають. У нас справді вистачає випадків зловживань і злочинів, які ми не збираємося приховувати. Найчастіше ми самі їх виявляємо й оприлюднюємо. Коли я заступав на цю посаду, то на першій нараді заявив: зрадників не покриватиму. Нехай навіть і доведеться виносити сміття з нашої хати. Якщо порушення виявить сам керівник установи, він уникне дисциплінарної відповідальності. Одразу з’явилися результати.
З початку року порушено кримінальні справи стосовно 12 осіб. Серед підслідних опинився і начальник ВК-27 у Горлівці. Вимагав хабар від засудженого за оформлення документів на умовно-дострокове звільнення. Серед інших прикладів можна навести донецький слідчий ізолятор, де стосовно контролера було порушену кримінальну справу за перевищення службових повноважень. Він побив підслідного. А загалом спектр службових порушень широкий. Складено дев’ять адміністративних протоколів за пронесення на режимні об’єкти заборонених предметів. Наша служба внутрішньої безпеки діє добре.
— І корінь проблеми...
— Як і скрізь. Насамперед, як я вже казав, — оплата праці. Зарплата молодшого начскладу в перший рік — півтори тисячі, у другий — тисяча сімсот гривень. Загроза втрати роботи часом слабша, ніж завдання прогодувати сім’ю будь-яким шляхом. Кожен співробітник має бути впевнений у завтрашньому дні, має знати, що на нього чекає завтра не лише на службі, а й у побуті.
Зауважу одразу: керівництво пенітенціарної служби України це чудово розуміє. Не випадково із приходом на посаду її голови Олександра Лисицькова зарплату молодшому начскладу було підвищено. Нехай і не набагато, але це показує ставлення до справи, щоб ті, хто на суворій ділянці служби, хоч якось відчули матеріальне поліпшення.
— Давайте зупинимося на тих проблемах, які характерні суто для вашого відомства. Адже є ж специфічні питання.
— Наша система є частиною держави й тому в нас ті само проблеми, що й скрізь. Пенітенціарій з латині перекладається як «каяття». Люди, які приходять до нас відбувати покарання, повинні покаятися. Покаятися — як? Через перевиховання, загальноосвітнє навчання, опанування нової професії і, звісно, працю. Із працею у нас в Донецькій області, як і по всій країні, справді, проблема. У місцях позбавлення волі нашої області перебувають майже 22 тисячі осіб. Із них 15 тисяч — ті, хто вже засуджений і відбуває покарання в колоніях. А це майже 12 тисяч праце-здатних людей, які хочуть працювати, хочуть заробляти, хочуть працею зайняти свій час. Але трудяться в нас від сили три-чотири тисячі. Тобто третина.
Пенітенціарна промисловість може виробляти найрізноманітніший асортимент товарів, багато які мають заслужену популярність. У попередні роки було втрачено господарські зв’язки, деякі споживачі відійшли до інших виробників — незважаючи на низькі ціни й прийнятну якість. Ми звернулися до облдержадміністрації із проектом комплексної програми «Суспільний вплив» із поліпшення трудової зайнятості засуджених і створення нових робочих місць у Донецькій області на 2011—2015 роки. Сподіваємося на її затвердження найближчим часом. Адже ми виробляємо багато чого — від гірничо-шахтного устаткування до кутих фігур. І що більше споживачів довідаються про наші можливості, то швидше й ефективніше проявиться наш потенціал. Ми не вимагаємо грошей — ми просимо роботи! Маємо забезпечити працею наш контингент і заробити кошти на його стерпне утримання. Питання перевиховання засуджених — завдання не лише суто наше відомче, а й усього суспільства...
— Наскільки нині перенаселені колонії та СІЗО?
— За останнє десятиліття наповнюваність установ трохи скоротилася завдяки амністії й застосуванню такого заохочувального заходу, як умовно-дострокове звільнення. Але сама проблема переповненості не зникла. Вона відчувається насамперед у слідчих ізоляторах. За сьогоднішніми нормативами, на кожного, хто утримується у виправній установі, належить три «квадрати», у СІЗО — два з половиною метра площі. З наступного року ця норма становитиме чотири квадратні метри в колонії і три — для СІЗО. Знову актуальне питання про новий СІЗО в Донецьку. Колишній ізолятор уже вичерпав можливості для свого розширення.
— Хоч-не-хоч, але правозахисна політика загострює кризу всієї системи. Права засуджених, безперечно, повинні дотримуватися. Але чи не перегинаємо ми палицю, сліпо дотримуючись вимог Євросоюзу? Адже від цих реформ звичаї не поліпшуються, і якийсь бузувір за ґратами має від держави більше прав, ніж пенсіонер на волі...
— Ви самі відповідаєте на своє запитання. А взагалі, гуманізація — двоїсте поняття. Як казав Жеглов: «Злодій має сидіти у в’язниці». І держава повинна допомогти йому покаятися. А зайвий гуманізм тільки шкодить. Наприклад, серійний убивця може почуватися комфортніше, ніж інспектор, який за ним наглядає. Засуджений завжди отримає чай, хліб з маслом, кашу на сніданок — адже годують наших мешканців по повних раціонах. А прапорщик купує собі їжу з тієї півтори тисячі, які отримує у вигляді зарплати. У засудженого є набір продуктів, які він зобов’язаний отримати, — м’ясо, риба, крупа. Отримає менше — буде писати скарги в усі інстанції. Наших співробітників не годують. Щоправда, у деяких колоніях починають розв’язувати й цю проблему — створюють їдальні. Це не дріб’язкова затія. Адже колонії, як правило, розташовані далеко від населених пунктів, купити продукти в найближчому магазині не так-то просто. А загалом сьогодні просто плакатися і скаржитися ми не хочемо і не будемо. Потрібно працювати.
Вів розмову Юрій ФІЛАТОВ.
Фото автора.
Стосовно своєї кар’єри Юрій Приходько каже з гумором: «Коли був «опером», я їх ловив, потім начальником міліції їх саджав, а тепер я їх охороняю. Тож циклу дотримано».
