Торік Микола Азаров заявив, що держава взяла курс на відродження легкої промисловості. Подумалося: нарешті! Бо на Сумщині куди не кинь оком — всюди «мейд ін ненаше»: китайське, філіппінське, турецьке, німецьке, італійське... На азійське, половину з якого навіть задарма не взяв би, базарні «бізнесмени» накручують ціни до п’яти разів.
А де ж рідне, українське: сорочки, костюми, пальто, кожушки, дублянки?.. Хотів було запитати про це у керівництва обласного управління торгівлі, та згадав, що його разом з товарами українського виробництва давно корова язиком злизала. Як і вітчизняні текстильні, швейні та прядильні фабрики та комбінати, які канули в Лету через відсутність сировини. Сировина — льон, коноплі, овеча шерсть, шкіра — зникла через занепад відповідних галузей унаслідок так званих реформ. Таке ось зачароване коло.
Якщо простежити причини зникнення на Сумщині вівчарства, варто навести такі цифри: на початку 90-х на луках, у вибалках, стерновищах, ярках області ще випасалося понад чверть мільйона (!) овечок, а нині траву та стерню тут вискубує в 30 разів менше — з горем пополам чи й 7 тисяч голів набереться.
Хіба про Охтирський район можна з певною часткою іронії казати, що це регіональний «клондайк вівчарства», де утримується дві третини усього наявного овечого поголів’я області — аж 5 тисяч голів.
У двох господарствах у «рандеву» авторові цих рядків відмовили навідріз: мовляв, після «оздоровчої» газетної публікації клопоту не оберешся: не встигне висохнути друкарська фарба, як «за досвідом» наїде цілий гурт представників усіх фіскальних органів. Зі скрипом на розмову погодився лише Олексій Сугак, керівник ЗАТ «Сад», в якому нині утримують півтори тисячі овець.
— У 2007-му загорілися було серйозно зробити акцент на розвиток вівчарства. Закупили у сусідньому районі в збанкрутілого племзаводу останні кілька сотень овець і думали, що осідлали мустанга, який вивезе куди слід.
Вівчарство справді варте уваги і приносить серйозні дивіденди європейським тваринникам.
Тож уже за рік спробували вийти на ринок з метою реалізації племінних ярок. І одразу отримали щигля в ніс від... чиновництва, яке зажадало нечуваної кількості дозвільних документів: на реалізацію в районі, області, суміжних регіонах, на право переміщення за територію регіону... Майже два місяці бігали по чиновницькому колу та й плюнули на «племінну» затію. Вирішили обійти чиновницькі рогатки з тилу і спробувати хоча б мати зиск з м’яса та вовни...
Місцевих чиновників і справді охтирчани залишили з носом. Та радість була недовгою: вівчарі отримали облизня вже від держави. Якщо у 2008 році вона виплачувала вівчарям по 12,35 гривні дотації за кожен кілограм настриженої вовни, то наступного — 2009 року — «розщедрилася» лише на 5 гривень.
— Ось і вся урядова пісня про завтрашній рай для вітчизняних аграріїв, — дійшов висновку Олексій Сугак. — Зрештою, подібно держава «підтримує» практично увесь аграрний сектор.
Що правда, то правда. Так, наприклад, за останній рік свиней в області поменшало на 20 тисяч голів, великої рогатої худоби — майже на 5 тисяч.
— Коли хоча б половина, навіть третина обіцянок була втілена в життя, у села з’явилася б бодай перспектива, — переконаний керівник «Саду». — А то наобіцяють три мішки гречаної вовни, а потім викручуйся сам, «дорогий виробнику»...
Сумська область.
Фотоетюд Галини КВІТКИ.
