У скульптурах відображено трагедію Донбасу
У день свого 80-річчя луганський скульптор Олександр Редькін показав дві нові роботи шахтарської тематики. Обидві — невеликі за розміром, але вражають силою драматизму. Щоправда, робота «Живий повернувся» не позбавлена якогось ліризму, оскільки йдеться про людські емоції: шахтар повернувся з роботи, і на порозі домівки його зустрічає змучена очікуванням і надією дружина...
Професія гірника — одна із найнебезпечніших у Донбасі. Спускаючись під землю добувати вугілля, кожний із шахтарів ризикує одного разу не піднятися на поверхню живим. Сама назва — «Живий повернувся» — говорить про те, що скульптура, найімовірніше, присвячена не шахтарям, а їхнім жінкам — дружинам, матерям, сестрам, які чекають і сподіваються, сподіваються і чекають. Ідея її створення народилася в автора після вибуху на шахті «Суходільська-Східна» ПАТ «Краснодонвугілля», що стався в липні. Він забрав життя 26 гірників. «Суходільська-Східна» вважається однієї з найнебезпечніших у Донецькому вугільному басейні. У червні 1992 р. у результаті вибуху метану та вугільного пилу травмовано 100 осіб, із яких 63 загинули. У серпні 2006 р. тут знову стався вибух, у результаті якого загинуло вісім шахтарів... Дружини та матері їх так і не дочекалися...
Образ, обраний для «Реструктуризації», б’є в самісіньке серце. Щоб показати велике лихо Донбасу від непродуманого реформування вугільної галузі, автор зобразив шахтаря, розп’ятого на хресті. Біля підніжжя — шматки вугілля з назвами міст і селищ, де закрилися годувальниці-шахти. За результатами реструктуризації на Луганщині водночас було ліквідовано понад сорок вугільних підприємств, без роботи залишилися тисячі людей. Багато шахтарських селищ вимерли, і навряд чи підлягають відновленню. Хіба що тут знову відкриється шахта. Олександр Редькін сам виріс у такому селищі й не з чуток знає, яка важка праця гірника.
— У мене досі перед очима — така картина, — розповідає скульптор. — Йдуть із роботи гірники в чорних від вугільного пилу «шахтарках». Біліють тільки їхні зуби та білки очей. Кожний несе таке само чорне від пилу поліно. В один його кінець загнано лезо сокири, що в підсумку утворюють кут. От цей кут і носили на плечі. Ці оцупки складали у дворі, а взимку їх дрібно рубали, розтоплювали ними грубки, а потім засипали вугілля.
Батько скульптора теж працював на шахті, але Олександр Архипович не пішов його шляхом, адже в нього ще в ранньому віці відкрився талант художника. Гірником не став, але протягом усього життя був вірний шахтарській тематиці. Інакше й бути не могло: багато хто з його родичів пов’язав життя з вуглевидобувним виробництвом, тому скульптор знав, чим і як живуть родини гірників. Він розумів і відчував їх радості та біди. В 1983 році Редькін став автором стели, встановленої в пам’ять трагічно загиблих гірників шахти «Гірська» ДП «Первомайськвугілля». У результаті вибуху метану в 1982 році тут загинуло 58 шахтарів. Є його робота й у Стаханові: на в’їзді колишньої шахти імені Ілліча встановлено рельєф на шахтарську тему.
Дві останні роботи, присвячені землякам-шахтарям, — виставочний варіант. Але скульптор сподівається, що вони можуть стати пам’ятником луганським шахтарям. Адже хоч як парадоксально, але такого монументального зображення в Луганську дотепер немає.
Луганськ.
Олександр Редькін біля своєї роботи «Живий повернувся».
«Реструктуризація».
Фото автора.
