Недавно Пирятин облетіла сенсація: родом звідси, виявляється, не дев’ять Героїв Радянського Союзу, як вважали раніше, а десять! У Пирятині новину озвучив голова райдержадміністрації Микола Купріян: «Я не помилився, назвавши цю цифру. Когорта Героїв Радянського Союзу — пирятинців — і справді зросла. Завдяки пошуковій роботі краєзнавців та нашої районної ветеранської організації повернуто в історію нашого краю ім’я ще одного героя-земляка, уродженця Пирятина, кадрового військового, капітана Павла Андрійовича Пономаренка.
Звідки сенсація
Новину оприлюднили деякі полтавські і навіть всеукраїнські ЗМІ, і «Голос України» також. До нашого полтавського корпункту зателефонувала полтавка Марія Писаренко: «Я родом з Малої Перещепини Новосанжарського району, навчалася там у школі наприкінці 60-х і тоді нам розповідали, що Герой Радянського Союзу Павло Пономаренко — наш земляк. Так це одна й та сама людина, чи різні герої?»
Ми провели власне розслідування і з’ясувалися досить дивні речі. Так, «пирятинський» і «малоперещепинський» герої — це одна й та сама людина: капітан Павло Андрійович Пономаренко. Але чому лише через 66 років після війни про нього стало відомо у Пирятині? Мало віриться, щоб за часів СРСР юні слідопити чи самі ветерани нічого не знали про героя-земляка.
Як з’явилися нові дані
Повернемося до слів голови райдержадміністрації «завдяки пошуковій роботі краєзнавців та нашої районної ветеранської організації...». Голова районної організації ветеранів праці, війни та Збройних Сил Богдан Дубецький, до якого ми зателефонували, щиро подивувався, що на Пономаренка є й «інші претенденти». А звідки узяли інформацію самі пирятинці? З’ясувалося — з Інтернету. Пошукову роботу на місці поки що не проводили, — зізнався Богдан Васильович, — «але обов’язково це зробимо».
Про що свідчать документи
Ми теж зазирнули спершу в Інтернет: за одними джерелами Пономаренко справді «числиться» за Пирятином, а в інших згадується як уродженець Малої Перещепини. Кому вірити? Авторитетним джерелом вважається сайт «Герои страны», створений ще 2000 року (його базу використовує «Вікіпедія»), тут — найбільше даних про усіх 12700 Героїв Радянського Союзу. Є і капітан Пономаренко, названий уродженцем Пирятина. Та вважати цю інформацію першоджерелом не можна. Самі укладачі інтернет-проекту посилаються на Короткий біографічний словник «Герои Советского Союза», виданий «Воениздатом» 1988 року. Але й це не остання інстанція, бо при підготовці таких масштабних видань інформацію на місцях перевірити практично неможливо.
Довелося звернутися до Центрального архіву Міністерства оборони Росії (колишній Центральний архів МО СРСР), де зберігаються усі документи часів війни. Та й там є «різночитання». Як Герой Радянського Союзу Павло Пономаренко фігурує «уродженцем Пирятина», а от як загиблий воїн він — «уроженец села Малое Перещекино Полтавской области». Звісно, що ніякого «Перещекино» у Полтавській області не було й немає, а значить, йдеться все-таки про Малу Перещепину. Архівісти пояснюють: у представленні до звання Героя могли бути вказані дані про тодішнє місце проживання сім’ї героя чи його рідних, а смерть могли зафіксувати за місцем народження.
А у Малій Перещепині теж подивовані, бо Пономаренка давно вважають своїм. Це підтвердили і у сільраді: Пономаренко народився у нашому селі, тут закінчив школу, звідси пішов у велике життя... Про нього та його подвиг розповідає й «Книга Вічної слави», яку свого часу започаткував директор місцевої школи, фронтовик Микола Андрійович Клименко. Звісно, він користувався передусім місцевими даними, може, навіть знав родичів Пономаренка (це прізвище тут і нині поширене). А на Стелі загиблих воїнів у селі викарбувано ім’я Героя. Так кому довіряти більше?
Хто вони — герої-земляки?
Керівник Центру дослідження історії Полтавщини Олександр Білоусько (один із авторів книги «Герої Радянського Союзу — уродженці Полтавщини») погоджується, що у таких речах ще багато білих плям і неточностей. В «обласній базі даних» відомості про місце народження того ж капітана Пономаренка також заплутані. Архівіст Тарас Пустовіт зазначає: оскільки у біографії героя фігурує лише 1905 рік, а точної дати народження нема, то, ймовірно, ці дані взято не з «первинного обліку», а отже, помилка можлива. Однак він пообіцяв з’ясувати це в обласному архіві.
Останнім часом у нас почали якось упорядковувати цю роботу, з’явилася низка видань про земляків-героїв, місцеві Книги пам’яті. Але й досі все здебільшого ґрунтується на публікаціях ще радянського часу, тоді як в Україні своєї документальної бази фактично не існує. І на місцях важко щось знайти, бо вже нема в живих родичів загиблих, і все менше людей, які пам’ятають ті часи. Отже, навіть біографії Героїв досі добре не досліджені, не кажучи про простих солдатів, що поклали голови на олтар Перемоги.
«Батальйони просять вогню!»
Хай там як, але пам’ять про капітана Пономаренка живе. І нічого страшного, якщо його вважатимуть своїм і в Пирятині. Певне, якісь зв’язки з цим містом він (чи його сім’я) таки мали. Нагадаємо ще раз, що ми знаємо сьогодні про Героя.
Отже, хай пробачать пирятинці, найімовірніше, що Павло Андрійович Пономаренко народився саме у Малій Перещепині. Закінчив школу, працював покрівельником, а 1927 року призваний до Червоної Армії. 1931 року закінчив Орджонікідзевську піхотну школу. На фронті з 1942 року: воював на Південному, Закавказькому, Південно-Західному, Степовому та Другому Українському фронтах.
Свій останній бій капітан прийняв у ніч на 31 березня 1944 року біля станції Пирлиця Унгенського району в Молдавії. Після загибелі командира полку Пономаренко прийняв на себе командування трьома батальйонами і відбив до підходу основних сил сім атак ворога! Коли прибуло підкріплення, командир повів бійців у наступ, отримав тяжке поранення, помер на руках бойових товаришів.
Поховали його у братській могилі в селі Грасени. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року за вмілі бойові дії, особисту ініціативу і стійкість у бою командиру 2-го стрілецького батальйону 248-го стрілецького полку 31-ї Сталінградської ордена Богдана Хмельницького ІІ ступеня стрілецької дивізії капітану П. А. Пономаренку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На честь героя у молдавському містечку Унгени названо вулицю. На жаль, на Полтавщині він ніяк не увічнений, але тепер, можна сподіватися, над цим замисляться і в Пирятині, і в Малій Перещепині.
