Цей тиждень минув у протестах проти ухваленого Верховною Радою 3 листопада закону про скасування квот на українську музику в ефірі та зменшення квот на національний аудіовізуальний продукт. «За» — 238 голосів. Тепер частина 1 статті 9 Закону «Про телебачення і радіомовлення» передбачає, що в загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації національний аудіовізуальний продукт має становити «не менше 25 відсотків» (було — «не менше 50»). Була ще й така норма: «у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше 50 відсотків загального щотижневого мовлення». Тепер цю норму взагалі виключено.
Ці зміни підтримала Незалежна асоціація телерадіомовників. Але «Коаліція виконавців та продюсерів України» та низка інших громадських організацій закликають Президента ветувати закон. Тим часом Володимир Литвин відклав його підписання «до усунення неузгодженостей у тексті». Адміністрація Президента заявила, що Президент винесе свою ухвалу не раніше, ніж документ проаналізують фахівці АП та зовнішні експерти.
Ініціатори скасування квот мотивують свої дії тим, що таким чином наше законодавство приводиться у відповідність із вимогами Європейської Конвенції про транскордоннне телебачення. Ця Конвенція спрямована проти обмежень на поширення «європейського аудіовізуального продукту». Їхні опоненти вважають це спекуляцією, адже Конвенція жодним чином не забороняє квот для національного виробника аудіовізуального продукту. Такі квоти є у Франції, Польщі, Чехії, Угорщині. Та й то, Конвенція має на увазі лише ТБ, а не радіо. Отже — це спроба віддати наш телерадіоринок передусім російським виробникам. Бо навряд чи квоти на власну музику скасовано заради Бетховена.
Дехто пропонує сприймати ситуацію без емоцій. Адже у законі немає жодних заборон проти української музики, там сказано «не менше 25 відсотків і не сказано «не більше». Тобто, будь ласка, давайте більше — якщо хочете.
Також кажуть, що цей документ нічого не змінює, а лише фіксує «ту ситуацію, що склалася». А ця ситуація якраз тривожна. За даними руху «Простір свободи», російською мовою у нас видають 2/3 сумарного тиражу газет, 9/10 журналів, продають близько 87 відсотків книг. Українська мова домінує лише в середній освіті та кінопрокаті, а російська — в сфері послуг та в ЗМІ, тобто й на тому самому радіо та телебаченні. Зрештою, уявлення про українську мову як про другосортну формується насамперед через вітчизняне ТБ та радіо. Саме в цьому контексті (а не з огляду на Конвенцію) варто розглядати всі пристрасті нинішнього тижня. Й побачимо, що перед нами — спроба ще більше звузити і без того вузький власний культурний простір.
Цікаві відгуки можна знайти в Інтернеті. Зокрема, на сайті «Телекритики»: «Вы не протестовали, когда гибли наши заводы и фабрики, а теперь, вместо того, чтобы одеваться в свое, мы носим китайський ширпотреб. А убрать квоты нужно было только для жмотов, которые будут ввозить всякую дрянь в нашу страну». І ще відгук: «Уявіть, що тепер громадянам дозволено на 25 відсотків виконувати українські закони, а на 75 відсотків —закони інших держав...».