Із досьє «Голосу України»
Світлана Іванівна САД — освіта вища, народилась у смт Володимирець Рівненської області в багатодітній родині. Працювала в освіті, заступником голови Сарненської РДА із соціальних питань. Із січня — заступник голови Рівненської ОДА. Депутат Рівненської обласної ради по Сарненському виборчому округу №32.
— Світлано Іванівно, ви опікуєтесь дуже проблемними галузями — медициною, соцзахистом. Саме на медицину свого часу надходило багато скарг на «гарячу» телефонну лінію, яка діє при ОДА. Як наважилися взяти на свої жіночі плечі такий міх проблем?
— Я не боюсь проблем і труднощів, бо зростала у багатодітній сім’ї — була одинадцятою дитиною. Вдячна своїм батькам, простим трудівникам, за те, що змалечку виховували у нас самостійність, відповідальність і працелюбність. Це мені дуже знадобилось і у дорослому житті. Живу серед людей, тож знаю їхню думку про медицину, про соціальний захист. Звичайно, революції я одна в цих галузях не зроблю, але гуртом за підтримки голови ОДА Василя Берташа стараємося навести тут порядок.
— Що вдалося зробити у медицині за той короткий строк, відколи область очолив новий керівник ОДА?
— У рамках реформування медичної галузі у вересні в Рівненському обласному онкодиспансері відкрито регіональний центр променевої терапії, що дуже актуально для нашої області. Усе дороговартісне обладнання для нього придбав фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» в рамках проекту «Рак виліковний. Своєчасна діагностика і лікування онкологічних захворювань». Тут встановлені сучасні лінійний прискорювач і комп’ютерний томограф. Усі фахівці центру пройшли навчання і стажування за кордоном. Тож люди можуть розраховувати на висококваліфіковану медичну допомогу.
Нещодавно у місті Дубно відкрито перший в області хоспіс для тяжкохворих людей на 45 місць (в Україні десять таких закладів, сім із них — державні. — Авт.). Пацієнти хоспісу потребують не лише медичної допомоги, а й соціальної і психологічної підтримки. Адже тут переважно одинокі тяжкохворі люди. Є, щоправда, і такі, які тимчасово втратили працездатність, — лежачі, після інсультів, але не мають рідних, які могли б ними опікуватись. У кожного пацієнта хоспісу — своя життєва історія, трагедія...
Наша область співпрацює з Українською Лігою сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, яку очолює Василь Князевич. Ми разом із ним відвідали дубенський хоспіс, спілкувалися зі студентами місцевого медичного коледжу і черницями, котрі готові допомагати в догляді за тяжкохворими. Василь Князевич сказав, що наша область започаткувала унікальну практику, оскільки відділення паліативної допомоги є підрозділом навчального закладу. Тож маючи базу для практичної підготовки фахівців, область може апробовувати новаторський досвід навчання волонтерів. Пообіцяв, що очолювана ним організація ініціює введення до програми медичних університетів і коледжів курсу паліативної допомоги. Водночас в області також налагодили роботу з представниками релігійних громад, які надавали духовну підтримку пацієнтам онкодиспансеру, а тепер готові поширити цю практику на відділення паліативної допомоги (хоспіс).
— З яких джерел фінансуватиметься хоспіс?
— З обласного бюджету, а також за благодійні внески, пожертви релігійних громад... У майбутньому було б добре відкрити хоспіс і для людей, які хворіють на відкриту форму туберкульозу. Адже у нинішній хоспіс ми не можемо їх поселити.
— Ви тут згадали про реформування медичної галузі. Для багатьох це, на жаль, асоціюється із закриттям медзакладів. А як із цим на Рівненщині?
— Реформуючи медичну галузь, ставимо собі за мету зберегти всі медичні кадри, структуру первинної і вторинної ланки медицини. На сьогодні в області не закрито жодного ФАПу, навіть у найменшому селі, де він був. Ми зберегли всю структуру. А у найвіддаленішому від обласного центру Зарічненському районі до кінця року планують відкрити ФАП у селі Зелена Діброва, готова проектна документація на амбулаторії загальної практики сімейної медицини у селах Новорічиця і Кухче, у планах — і село Чернин. До речі, заслуговує на увагу досвід цього району, як можна розпайоване майно колишніх колгоспів використати на користь місцевих громад. Після розпаду колгоспів в окремих селах колгоспні контори (а це майнові паї) не використовувалися, занепадали, тоді як у селі не було ФАПу. Отож селяни, як власники паїв, на зборах вирішили передати розпайоване майно місцевій територіальній громаді для облаштування тут медзакладів. Влада ж взяла на себе зобов’язання відремонтувати приміщення, забезпечити медичними кадрами.
У рамках реформування медицини «переселимо» в кращі умови Комунальний заклад «Рівненський ендокринологічний диспансер», про що вже писала ваша газета. Будуть збережені ліжко-місця, діти і дорослі лікуватимуться в окремих відділеннях та ще й у кращих умовах. А обласний бюджет тільки на комунальних послугах зекономить мільйон гривень. Ці кошти можна буде використати на потреби медичної галузі.
А проблем у медицині, як ви помітили, справді багато. Найперша — проблема кадрів: 12 лікарських амбулаторій загальної практики сімейної медицини не повністю укомплектовані кадрами лікарів, не скрізь вистачає медичного обладнання, є потреба у 67 автомобілях підвищеної прохідності для транспортування хворих, окремі медзаклади функціонують у пристосованих приміщеннях...
— Чи правда, що ви зазвичай без попередження відвідуєте лікарні, інтернати для одиноких літніх людей?
— Правда. Я не кабінетна людина, люблю працювати з людьми. Та й керівник, на мою думку, тільки тоді може ефективно працювати, якщо буде бачити і вивчати проблеми на місцях і вчасно на них реагувати. Побувала в усіх інтернатних закладах області, районних лікарнях, не минаю й дільничних. Спілкуюся з пацієнтами, цікавлюсь, як їх лікують, годують, які тут умови для хворих. Якщо бачу недоліки, відразу реагую.
В одному з районних управлінь праці та соцзахисту побачила чергу із більш ніж п’ятдесяти осіб за оформленням пільг, субсидій, компенсацій. У черзі були й вагітні, літні люди. Від них дізналася, що вони записані на прийом ще з учорашнього дня. З такою організацією прийому, звичайно ж, не можна було миритися — тепер там черг немає. Від повторення подібного і в інших районах застерегла керівників управлінь на нараді.
— Але ж ось так, відразу, всього пласту проблем, що нагромадилися в медицині, соціальній сфері, не підняти...
— Це справді так. Але потрібно намагатись. Бо ті галузі, якими я опікуюся, — соціальний захист і охорона здоров’я, сьогодні формують соціальну політику держави, думку людей про владу, про чиновників. Та й люди, якщо з ними правильно і чесно спілкуватись, розуміють складнощі й готові підтримати, якщо це робиться конкретно для громади. Взяти ту ж передачу майнових паїв селянами на користь територіальних громад під медзаклади, заготівлю овочів для лікарень. До речі, цьогоріч по районах фермери і населення презентували борщові овочеві набори для лікарень — картоплю, моркву, буряки, капусту. Тож заощаджені кошти, які мали б піти на їх закупівлю, тепер можна використати на придбання інших продуктів, щоб поліпшити меню для пацієнтів лікарень.
За інтернатні заклади для літніх людей я спокійна: всі вони мають підсобні господарства, тож із харчуванням там усе гаразд.
— Хоча ми розлогіше говорили сьогодні про медицину, не можу втриматися, щоб не поцікавитись долею пацієнтів територіального центру, які врятувалися під час пожежі у селі Біле Дубровицького району.
— Це велика біда, адже у вогні тоді загинуло 16 людей. Ті, що врятувалися, потребували психологічної і медичної допомоги. Вони її отримали у Дубровицькій центральній районній лікарні, де перебували до відкриття нового терцентру у селі Висоцьк Дубровицького району. У новому терцентрі створені належні комфортні умови для проживання, лікування. В перші дні після трагедії я часто навідувалась у лікарню до врятованих стареньких, бачила їх розгубленість, тривогу за свою подальшу долю. У мене самої 90-літня мама, всі ми її дуже любимо. А у багатьох із цих людей немає нікого з рідних, а якщо і є, то старенькими не цікавляться. Тому старалася їх підтримати чим могла. Коли привезла погорільцям одяг, взуття, вони розчулились, розповідали про своє життя. Час від часу навідуюсь у новий терцентр, бо мені не байдужа доля цих людей, яким не поталанило доживати віку серед рідних.
— Свого часу в нашій редакційній пошті були листи від читачів, у яких вони скаржилися на несвоєчасну виплату за лікарняними. Як із цим зараз?
— Такі проблеми справді були. Скажімо, станом на 1 січня цього року у виплатах з тимчасової непрацездатності було 22 мільйони гривень боргів, на сьогодні такої заборгованості уже немає. Виплата пенсій в області теж проводиться своєчасно.
Розмову записала Олександра ЮРКОВА.
