Десятиліття тому високий міжнародний авторитет радянської загальноосвітньої школи забезпечувала, зокрема, чітка система підготовки і підвищення кваліфікації учительських і керівних управлінських кадрів. Вона активно діяла до початку 90-х років минулого століття.
Підготовка резерву директорів шкіл, скажімо, розпочиналася за місцем роботи педагога-кандидата й завершувалась у Центральному інституті удосконалення вчителів (ЦІУВ).
У десятирічці педагога, зарахованого до списку резерву, залучали до різних заходів. У регіоні з ним продуктивно працювали обласні інститути удосконалення (курси і семінари, обмін досвідом, стажування у кращих педколективах). Якщо кандидат поводився пасивно, не виявляв зацікавленості управлінською діяльністю, його виключали із списку резерву.
Завершував процес підготовки претендентів на директорські посади ЦІУВ. Він організовував двомісячні курси, педагогічну практику тощо. Резервісти писали згодом курсові роботи, складали іспити і отримували відповідні посвідчення.
А що маємо сьогодні?
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту уже не планує щорічну підготовку резерву директорів ЗОШ. Тому офіційно звертаюсь до міністра Дмитра Табачника і його першого заступника Євгена Суліми: чому Україна, яка була зразком розв’язання кадрової проблеми для всього Союзу, тепер потерпає від браку підготовлених керівників-управлінців?
Іван ЖЕРНОСЄК, директор Центрального ІУВ (1979—1992), професор, заслужений працівник освіти України.
