На Хмельницькій міській станції «Швидкої допомоги» подія. Міський бюджет виділив триста тисяч гривень, ще сорок тисяч не пошкодували благодійники, і в результаті автомобільний парк поповнився двома новенькими машинами. Як і кожному новому придбанню, цьому також раді водії та медики. Тим паче що із 32 авто, які є на станції, за викликом виїжджають лише 26. Решту треба ремонтувати. Але чи варто вкладати гроші в те, що віджило свій вік?

Лікарі завжди в дефіциті

Нині роботу на «швидкій» особливо престижною не назвеш. Не дивно, що штат лікарів укомплектовано лише на сімдесят відсотків. До того ж практично половина із тих, хто трудиться, — вже пенсійного віку.

— Про те, яку суму треба заплатити, щоб улаштуватися на місце лікаря в міських чи районних лікарнях, ходять цілі легенди. Чому ж до вас немає черги із молодих випускників? — запитую в головного лікаря Олександра Терещука.

— Саме випускників час від часу ми й приймаємо, — пояснює Олександр Леонідович. — Закон зобов’язує бюджетників медвузів три роки відпрацювати там, де не вистачає лікарів. А це — сільська лікарня або станція «Швидкої допомоги».

Одне слово, найменш престижні місця. Тому ті, хто відбуває «примусовий» строк, дуже швидко їх залишають. Або навпаки — залишаються на все життя.

Чому на ці вакантні місця не вистачає претендентів, як правило, не кажуть уголос, але причину знають усі. Специфіка роботи така, що медикам «швидкої» практично не доводиться розраховувати на гривневу вдячність пацієнтів. 

Хоча офіційно саме на «швидкій» зарплата вважається однією з найкращих у медичній галузі, бо відповідно до стажу спрацьовують спеціальні надбавки. Але й у найдосвідченіших вона ледве перевищує три тисячі гривень. А лікарям-новобранцям до таких висот треба рости і рости роками. Ось тобі й головна причина дефіциту лікарських кадрів.

Про зарплатні парадокси на станції розмірковували не раз. Може, приміром, трапитись таке, що водій зі стажем отримує тут більше, ніж дипломований спеціаліст. За водіїв можна тільки порадіти, недаремно більшість із них міцно тримаються за свої робочі місця. Зате той, хто отримав медичний диплом, може про це пошкодувати.

До старої моделі та нові гроші

Однак великої трагедії з дефіциту лікарів на станції не роблять. Якщо взяти лише меркантильний бік справи, то така неукомплектованість тільки на руку тим, хто працює. Якщо маєш сили і бажання — завжди можеш прихопити ще половину ставки, і від такої спокуси мало хто відмовляється.

Та й із практичної точки зору якихось додаткових труднощів у наданні медичної допомоги така кадрова ситуація не створює. Це за класичними, ще радянськими, канонами на кожні десять тисяч населення має припадати одна бригада «швидкої». Тож у Хмельницькому таких бригад має бути не менш як двадцять п’ять. Насправді на виклики виїжджає шістнадцять, а для солідності до загальної цифри додають ще дві спеціалізовані. Та навіть із такою кількістю мешканцям обласного центру було б гріх скаржитися на недостатню оперативність «швидкої».

— Спілкуючись з колегами із західних країн, ми побачили, що й цього забагато, — розповідає Олександр Терещук. — Там у містах із чвертьмільйонним населенням дають раду шість-сім бригад.

Але сказати, що тамтешні служби працюють ефективніше чи вправніше, важко.

Наша традиційна модель не тільки «швидкої», а й загалом медичної допомоги могла б служити взірцем для багатьох країн. Без усякого реформування і надуманих змін. Лише за однієї умови — кращого фінансування.

Бо хто міг спостерігати за роботою закордонних колег, не раз переконувався, що наші лікарі і фельдшери набагато універсальніші, а головне — винахідливіші. Там, де в іноземців спрацьовують чітка інструкція та найновіше обладнання, у нас рятують життя людям кмітливість, вигадливість та особистий досвід лікарів.

Ось і того дня, коли на станції з’явились нові машини, лікарі та фельдшери швидко оцінили всі їхні переваги й недоліки: сідати в таке авто не те що пацієнту, а навіть персоналу незручно — треба мати довжелезні ноги моделі, щоб дістатися кабіни. То, можливо, доведеться портативні східці за собою возити — почали одразу жартувати.

Безплатна державна чи дорога приватна?

На «швидкій» і справді не звикли вимагати надто багато. Комплектація ні старих, ні новопридбаних машин не вражає. Зате пригадують, як одна із фірм пропонувала купити в неї автомобіль, обладнаний за останнім словом медичної техніки. Такий міг би стати справжньою гордістю не тільки для міста, а й для області. От тільки ціна...

За одну таку машину запросили мільйон гривень. А тут за третину цієї суми купили аж дві. Для скромного бюджету — втіха. Для хворого — не зовсім.

Загалом річний бюджет установи становить близько вісімнадцяти мільйонів гривень. Цифра начебто й немала, але майже вісімдесят відсотків від неї йде на фонд заробітної плати. Якщо відняти ще й плату за комунальні послуги, витрати на утримання автопарку та пальне, інші виробничі видатки, стане зрозуміло, що не тільки на закупівлю додаткового устаткування, а навіть на необхідні медикаменти залишається не так уже й багато.

Головний лікар переконує: весь комплект препаратів, необхідних для надання швидкої та невідкладної допомоги, є. І від пацієнта ніхто не вимагає, щоб у критичну хвилину біг до аптеки чи платив за ліки. Але хіба такого запасу, а тим паче асортименту, може бути замало?

З гордістю розповідали, що в розпорядженні кардіобригади є навіть дороговартісний препарат, котрий може врятувати життя під час інфаркту.

— Одна ампула такого коштує чотирнадцять тисяч гривень, — розповів Олександр Леонідович. — Але ми не заощаджували його для якихось особливих пацієнтів. Ось нещодавно стався випадок із сорокарічним чоловіком, й ін’єкція врятувала його.

Така налаштованість не може не вселяти оптимізму. Якби слідом не йшло прикре доповнення. Торік «швидка» могла закупити лише дві такі ампули. Та й нині їх у запасі не більше. 

Усе це робочі моменти. Викручуватись із найскладніших ситуацій медики «швидкої» навчались десятиліттями. А от стратегія того, якою може бути подальша доля цієї служби, хвилює по-справжньому.

Уже не перший рік активно дискутується питання, чи не варто розділити «швидку» і «невідкладну» допомогу на окремі служби. Це коли пацієнтам однієї життя треба рятувати негайно, а інші можуть ще потерпіти годину-другу чи взагалі дочекатися приходу сімейного лікаря. Мовляв, у світі давно діє така практика.

Тепер чекають, чим закінчиться пілотний проект, коли в одній із областей служба «Швидкої допомоги» має утворити окрему структуру зі своїми округами та підпорядкуванням.

А суперечкам про те, що краще: не дуже добре оснащена, зате безплатна державна інституція чи з повним набором ліків та устаткування, але недешева приватна, взагалі немає кінця.

А тим часом самі лікарі переконані: кращої моделі, ніж теперішня, годі шукати. От тільки додати б їй належного фінансування, справжньої матеріальної підтримки, сучасних автомобілів із повною медичною начинкою, необмежений кількісно та якісно набір медикаментів — і весь світ може повчитись, як працюють наші лікарі та фельдшери «швидкої».

Фото автора.