Пригадайте, скільки років тривають розмови про залучення інвестицій для вугільної галузі. Держава вже давно розписалася у своєму безсиллі утримувати цей головний сектор економіки країни, що забезпечує її енергетичну незалежність. Реформи у вугільній промисловості потрібні були ще двадцять років тому, але, як то кажуть, не склалося. На щастя, крига скресла, з’явилися позитивні зрушення, і це наповнює оптимізмом: отже, є вихід, є можливості? Сьогодні, коли зростає ціна на енергоносії, — кам’яне вугілля стає реальною альтернативою нафти й газу. Фахівці стверджують, що розвіданих запасів чорного золота Україні вистачить на 500—600 років. Сам Бог велів розвивати вугільну галузь як стратегічно важливу для енергетичної безпеки країни. Але як це зробити з найбільшою ефективністю?
Працюють без державних дотацій
Говорячи про проблеми вуглевидобувників, керівник Комітету Верховної Ради з питань промислової і регуляторної політики й підприємництва народний депутат Наталія Королевська (на знімку в центрі) має дуже чітку позицію: на даному етапі реформуванню вугільної галузі допоможе державно-приватне партнерство. Це єдиний інструмент, який зможе забезпечити довгострокові інвестиції для розвитку вугільних підприємств і гарантувати соціальну стабільність регіонів. Більше половини вугільних запасів країни знаходяться у складних гірничо-геологічних умовах — тонкі пласти, великі кути падіння і значні глибини їхнього залягання. Вести вуглевидобуток у таких умовах, причому давно застарілою технікою і старими способами, стає нерентабельно. Майже 32% українських шахт експлуатуються більш як 70 років, а 50-річний вік відзначили 64% вугільних підприємств. Як очевидно, шахтний фонд перебуває в дуже складному становищі. Продукція державних шахт уже неконкурентоспроможна.
— Обсяг інвестицій, необхідний, скажімо, тільки для двох луганських державних підприємств — «Свердловантрацит» і «Ровенькиантрацит», — становить 10 млрд. грн. — каже Наталія Королевська. — Це обсяг державного фінансування всієї вугільної промисловості країни. Причому 80% цього обсягу йде на заробітну плату й мінімальні соціальні стандарти, передбачені працівникам вугільної промисловості. На капітальне вкладення грошей не залишається, у той час як знос основних фондів галузі становить понад 80%. Якщо найближчими роками ми не мобілізуємо капітал для інвестицій, навіть такі потужні сьогодні підприємства, як «Свердловантрацит» та «Ровенькиантрацит», можуть опинитися в безперспективному становищі. Тоді як тільки один «Свердловантрацит» сьогодні видобуває 25% загального вугілля в Луганській області й 15% обсягу вуглевидобутку всієї України.
У 2012 році обидва підприємства підходять до межі, коли відсутність капітальних вкладень призведе до зниження виробничих потужностей у наступні роки. Але цього, треба думати, не станеться, оскільки як свердловські, так ровеньківські гірники мають успішний досвід залучення коштів від приватного інвестора — компанії ДТЕК. У 2010 році в рамках державно-приватного партнерства ДП «Свердловантрацит» одержало від інвестора близько 260 млн. грн., а ДП «Ровенькиантрацит» — близько 300 млн. грн. Слід зазначити важливу деталь: обидва підприємства сьогодні працюють без державних дотацій.
— У нинішній ситуації державно-приватне партнерство — це найоптимальніший вихід для галузі, — пояснює Наталія Королевська як автор законопроекту про державно-приватне партнерство. — По-перше, все майно, причому навіть придбане, залишається у власності держави. При цьому вимоги до інвестора досить жорсткі. В разі невиконання партнером своїх зобов’язань, програм і соціальних гарантій держава має право перервати договір про партнерство й повністю позбавити інвестора впливу на підприємство. Такі інструменти вже давно працюють у Європі й показали себе максимально ефективними. Сьогодні наше завдання полягає в тому, щоб на пілотних проектах ДП «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» довести перспективи й можливості співробітництва держави та приватного капіталу. Моя позиція як автора даного законопроекту дуже жорстка: всі основні фонди мають залишатися в держави, і трудовий колектив, профспілки повинні контролювати виконання умов партнерства, соціальної відповідальності. Держава, зі свого боку, повинна моніторити виконання взятих зобов’язань із боку інвестора — обсяг фінансування, соціальні гарантії тощо.
З такою позицією народного депутата не можна не погодитися. На жаль, у Луганській області є приклади, коли залучені інвестори «висмоктували» підприємства, нічого не вкладаючи в їхній розвиток, і доводили їх до повного краху. Так було із шахтою «Новопавлівською», низкою підприємств «Луганськвугілля». На помилках вчаться, тому на прикладі співробітництва держави з компанією ДТЕК Наталія Королевська має намір проаналізувати дію закону про державно-приватне партнерство. Із цією метою вона й приїхала до Свердловська, побувала на шахті «Должанська-Капітальна»
Ексклюзивний виняток
— Ми вирішили досконально вивчити план гірничих робіт не тільки за картами й схемами, а й своїми ногами, — посміхається Королевська. — Поспілкуватися з гірниками безпосередньо на їхньому робочому місці — під землею, зрозуміти, які перспективи має підприємство і які ресурси вкладає інвестор у розвиток виробництва в рамках партнерства. Ми залишилися задоволеними, бо побачили перспективу шахти на наступні двадцять років. Для мене, людини, яка виросла в шахтарській родині, в шахтарському місті, це дуже важливо. Є перспектива в шахти — є перспектива в міста, є соціальна стабільність. На жаль, даний приклад, я б сказала, — це ексклюзивний виняток із загальної не дуже радісної картини.
Переваги концесії
Шахти одержують довгострокові інвестиції в розвиток виробництва, інвестор одержує вугілля і надійного постачальника продукції, а держава отримує концесійні платежі. При цьому вона залишає за собою право власності на підприємство, котре може виставити на приватизацію за більш вигідною ціною.
Чому пілотний проект здійснюється на базі найуспішніших підприємств країни?
— Тому що для таких компаній простіше знайти інвесторів, бо тут склалися найсприятливіші умови для укладення державно-приватного партнерства, — пояснює Наталія Королевська. — Тут став можливим діалог держави та великого бізнесу, збіглися інтереси, готовність нести відповідальність. А це дуже важливо. Сьогодні на балансі вугільної промисловості утримується майже дві тисячі житлових будинків, 75 гуртожитків, 57 установ культури, 42 спортивні споруди, 41 дитячий садок. Такий соціальний багаж одній державі нести дуже важко. А за час співробітництва з «Свердловантрацитом», наприклад, ДТЕК виділила мільйон гривень на ремонт БК, ще 350 тис. грн. — на капітальний ремонт тротуарів, установлення світильників у міському парку, який, до речі, вважається найкрасивішим місцем відпочинку в області. На кошти інвестора придбано нові машини «швидкої допомоги», відремонтовано дитячу школу мистецтв. А в Ровеньках за допомогою компанії відремонтували дороги. Тільки на ці цілі виділено 2 млн. грн. Це дає змогу вивільнити значну частину державних коштів і направити їх на вугільні підприємства, які перебувають у тяжкому економічному становищі.
Державно-приватне партнерство — це як палиця на два кінці: і «паличка-виручалочка», і дубина, який може вдарити по підприємству, якщо не буде належного державного й соціального контролю. За словами Королевської, у процесі реалізації закону про партнерство вже проявилася низка нестиковок і неточностей. Народний депутат обіцяє опрацювати необхідні зміни в закон про державно-приватне партнерство, щоб документ був максимально зручний і ефективний. Зокрема, буде посилено відповідальність інвестора стосовно виконання соціальних зобов’язань. Королевська вважає, що Україні необхідний закон про соціальний діалог. Держава повинна стимулювати інвестора, брати на себе відповідальність за розвиток медицини, соціальної сфери, освіти, всієї соціальної бази територій. Свій депутатський обов’язок Наталія Королевська бачить у тому, щоб «віпрацювати соціальні складові, щоб, перебуваючи в концесії, вугільні підприємства зберегли гарантії колективу, місту, щоб була соціальна відповідальність». Концесія — це інструмент, що залишає за державою функцію досить жорсткого контролю, — вважає Королевська.
Луганська область.
Фото УНІАН.
