Із досьє «Голосу України»
Ірина ГОРІНА, народний депутат України від Партії регіонів, член Комітету Верховної Ради з питань економічної політики. Народилася в Харкові 1967 року, має дві вищі освіти — в 1990 році закінчила Харківський фармацевтичний інститут (провізор), а 2004-го — Харківський національний університет імені В. Каразіна (економіст). До обрання в парламент працювала в бізнес-структурах, очолювала Український фонд підтримки підприємництва (2002—2005). Заміжня, має дочку й сина.
— Ви прийшли в політику з бізнесу. Яким був цей шлях?
— Десять років тому я вперше брала участь у парламентських виборах у команді «Озимого покоління». Тоді я почала задумуватися про ті проблеми, з якими стикалася як бізнесмен, — як можна їх розв’язати? Ці думки приводили до висновку, що потрібно міняти правила гри, які для бізнесу мають бути прозоріші й зрозуміліші. І вирішувати їх можна тільки якщо перебуваєш у центрі прийняття рішень.
У мене був великий досвід роботи в малому бізнесі. За першою освіту я провізор, працювала викладачем на кафедрі Харківського фармацевтичного інституту. Свою першу професію обрала за сімейною традицією — у мене тато провізор, я росла в цьому середовищі, мені було цікаво створювати ліки, займатися наукою, учити студентів. Але початок 90-х — були складні роки: наука пішла в небуття, я одержувала зарплату в 10 доларів. На той час у мене вже не було батьків, на руках маленька дочка і я могла розраховувати тільки на себе. І... відкрила в Харкові власну пральню. У радянський час працювали комбінати з прання білизни, але на той момент уже все завмерло. Хоча попит на послугу був.
— А де взяли гроші на стартовий капітал?
— Я не мала коштовностей, заощаджень, банки кредити ще не видавали, була тільки приватизована квартира, у якій жила. Продала квартиру, виручила за неї 10 тисяч доларів і на ці гроші купила б/в устаткування для прання. А жила з дитиною у тому самому напівпідвальному приміщенні в 30 квадратних метрів, яке зняла для пральні. Із чоловіком розлучилася — він, як і багато хто з моїх друзів не зрозуміли мене в той момент, навіщо я це роблю, хтось навіть казав, що у мене не все в порядку з головою. Мовляв, у мене гарна робота, треба перетерпіти важкі часи — який бізнес, які пральні? Навіть казали, що це соромно, навіщо тоді в інституті вчилася.
Це був дуже складний період, я була досить самотня у своєму прагненні. Чотири місяці працювала зовсім одна, сама звозила білизну, прала, прасувала, розвозила.
Друзі, які виїхали до Німеччини на ПМЖ, допомогли мені купити й доставити списане німецьке обладнання. Через рік у мене вже була пральня в 300 квадратних метрів. Я потрапила в течію, і бізнес почав успішно розвиватися, тому що виявилася першою на ринку. Незабаром уклала контракт із Міноборони на прання солдатського одягу. А коли в мене була вже мережа пралень і хімчисток, мене запросили в політику, як типового представника малого бізнесу.
— З ким із політиків ви спочатку познайомилися?
— З Валерієм Хорошковським та Інною Богословською.
— І брали з ними участь на парламентських виборах-2002 у складі блоку «Команда озимого покоління». Як вважаєте через 10 років: чому цей проект, молода команда зазнала поразки?
— Такими дослідженнями, напевно, мають займатися передусім психологи та соціологи. Тому що, на жаль, за 10 років нічого не змінилося в стереотипах сприйняття виборців. «Озимі» — це був дуже симпатичний проект, у ньому брали участь авторитетні люди, не заплямовані в політику, а також депутати-мажоритарники, які мали високі показники на своїх округах — тоді ще була змішана виборча система. Зустрічаючись з виборцями, я казала їм: я така сама людина, як і ви. І дещо змінити своє життя може кожний. І якщо не починати міняти закони в різних сферах — бізнесу, медицини, будівництва — нічого не зміниться в країні. Але люди не проголосували, говорили — ви дуже симпатичні, але краще проголосуємо за тих, хто точно пройде. У новій виборчій кампанії, напевно, ситуація повториться — прийдуть нові політичні сили, вони будуть актуальні, симпатичні, але люди за них не голосуватимуть.
— А як згодом опинилися в Партії регіонів?
— У програмі регіоналів були ті самі основні ідеї, що й у проектах «Озимих», «Віче». І я дійшла висновку: можна перебувати поза парламентом, у середовищі громадських організацій, багато говорити, порівнювати, висувати ідеї, але дуже мало зможеш зробити практично, поки не маєш законодавчої ініціативи.
— Хто вас запросив до Партії регіонів? Ви залишилися друзями з колишньою «Озимою» командою?
— Запросила Інна Богословська. Так, ми залишилися друзями, колегами. Досі спілкуємося з тими, хто був в «Команді озимого покоління».
— Останнім часом ви, як народний депутат, дуже багато уваги приділяли проблемам малого бізнесу, спрощеного оподаткування. Після ухвалення нового Податкового кодексу ви входили в різні робочі групи. Чи досягнуто компромісу між владою й бізнесом після ухвалення закону № 8521 — про внесення змін у Податковий кодекс України й деякі інші законодавчі акти (щодо спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб’єктів малого підприємництва)?
— У чому виникла проблема з прийняттям цього закону, який півроку опрацьовували в робочій групі в Кабінеті Міністрів? Міжнародні організації, зокрема, експерти Європейської Комісії з координації й адаптації законодавства до європейського, Світового банку й ін. звертали увагу парламенту на те, що в Україні дається занадто багато преференцій при спрощеній системі оподаткування й залишаються лазівки для представників середнього й великого бізнесу, щоб ухилятися від сплати податків. Експерти рекомендували забрати ці норми із закону як неринкові, а бізнес наполягав на преференціях. Це й було каменем спотикання. Але Україна перебуває на тому етапі економічного розвитку, коли її ще не можна порівнювати з європейськими країнами. Так, в Європі чи США немає пільг, преференцій тому або іншому сектору економіки, але вони дуже довго йшли до цього. А ми, як би не хотіли, якими розумними б не були, не зможемо перескакувати щаблі еволюційного розвитку країни. Нам потрібен час, щоб шляхом проб, помилок, проблем пройти цей етап, відпустити його й піти далі. Але поки ми перебуваємо на тому етапі, коли пільги для представників малого бізнесу ще потрібні. Ми не такі багаті, щоб визначати єдині, суворіші правила для всіх. У країні ще повинен вирости середній клас, а вже потім, через певний час можна вводити правила, єдині для всіх. Іншого шляху немає.
Ухвалений Закон вирішує багато важливих і суперечливих питань підприємців і влади, у тому числі припускає градацію підприємців, що працюють на спрощеній системі, на чотири групи, починаючи з 150,0 тис. грн. і закінчуючи 5,0 млн. грн. Залишилися важливі правила роботи зі спрощеної системи оподаткування для юридичних осіб. Багато інших моментів, які роблять дуже чіткими взаємини спрощенців і контролюючих органів. Бізнес чекав цей Закон, дуже важливо, що його прийняли. У кожному разі, це інструмент для продовження закріплення позицій малого бізнесу й формування середнього класу.
— Не секрет, що більшість реформ, які проводить нинішня влада, непопулярні в народі. Що треба робити владі, щоб люди зрозуміли й сприйняли реформи?
— Треба дуже грамотно інформувати людей про те, що збирається робити влада в результаті тієї чи іншої реформи, як це реформування відбуватиметься, що одержимо в результаті. На жаль, виходить так: дали сигнал про реформи, і владі здається, що ті, котрих це стосується, — пенсіонери, бізнес, охорона здоров’я — повинні його почути й зрозуміти. Але, як бачимо через півтора року діяльності нової влади, цього замало. Треба говорити голосніше, сильніше, більше. М. Тетчер зазначала: найбільша проблема у політика — йому щоразу доводиться говорити те саме. Повторювати кілька разів на день, на місяць, доки це не дасть плоди у свідомості людей, до яких звертаєшся. І партії влади треба цьому приділити особливу увагу. Треба більше, користуючись усілякими механізмами, — Інтернетом, телебаченням, радіо, конференціями, майданчиками — пояснювати, що збираємося робити, які можуть виникнути гострі кути й втрати завтра, а післязавтра — який одержимо результат. Реформи не можуть бути популярними, тому що будь-яка реформа — це корінна зміна. А зміни люди завжди сприймають із побоюванням. Багато хто навіть не вникає у реформи, не читає закони, а чує і хапає те, що лежить на поверхні. Тільки час розставить усе на свої місця, коли вже буде отримано відчутний результат. Але це дуже складний процес. Найголовніше — що команда, яка нині при владі, нарешті, уперше за 20 років Незалежності після ефемерних розмов про необхідність реформ почала їх проводити.
— Що вам, як народному депутатові, вдалося зробити за час роботи в парламенті?
— За час моїх депутатських повноважень я внесла на розгляд парламенту 19 законопроектів і близько 400 пропозицій до 30 законів України, більшість із яких підтримані колегами в сесійному залі. Серед них низка законодавчих ініціатив, спрямованих на розробку й удосконалення Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України, пропозиції до соціально спрямованих законопроектів.
Водночас, перебуваючи в Комітеті з питань економічної політики, я працювала над законом про держзакупівлі, який недавно прийняли, у мене є нові пропозиції до цього закону. Наступним кроком буде можливість того, щоб бізнес міг реально брати участь у процедурах держзакупівель у конкурентному середовищі.
— Політика — це жіноча справа? Якою має бути жінка-політик? Як ставитеся до фемінізму, гендерної рівності?
— Я людина слов’янських генів. І чудово розумію, що в нас у принципі патріархальний уклад життя. В Україні лише 8 відсотків жінок у парламенті. Це, звичайно, мало, тому що ми різні. І це нормально: чоловіки мають певний погляд, жінки бачать проблему з іншого боку. І коли приймається той чи інший закон, повинен бути погляд і жіночий, і чоловічий. Не можуть жінки займатися тільки проблемами дітей і охорони здоров’я. Але мені не дуже подобається акцент, що треба з цим боротися, щось робити. Ті жінки, які мають волю, характер, вони займуть передові позиції в бізнесі, у політиці.
Так, їм, напевно, складніше. Але в жінок є й свої переваги, інструменти впливу, тиску, якими вони можуть користуватися. Не можу сказати, що мене, як жінку, обмежували в політиці. Якщо ти професіонал, на тебе завжди зважатимуть. Жінкам просто треба домагатися поставленої мети.
Вела бесіду Юліана ШЕВЧУК.