Торчин втомився стирчати на одній нозі

Питання землі сьогодні аж кричить, таке воно болюче для громадян селища міського типу Торчин Луцького району. Річ у тім, що під час укрупнення колгоспів, а потім розпаювання їх земель, від Торчина незаконно було відторгнуто і прилучено до сусідніх сіл до півтори тисячі гектарів споконвічних торчинських земель. В окремих місцях масиви сусідніх сіл вторглися навіть у межі вулиць селища.

Як і коли це сталося? То складна і давня історія. Вона бере початок у повоєнні роки, коли волинські селяни чинили шалений опір колективізації. Лише під кінець серпня 1948-го намітився певний злам у настроях. А навесні 1949 року аж 133 господарства північної частини селища керівні органи тодішнього Торчинського району таки умовили об’єднатися в колгосп ім. Калініна, земельний масив якого становив 722 гектари. Звели в спільну конюшню 88 коней, зібрали необхідний інвентар.

За недобудованим залізничним насипом північніше масиву колгоспу ім. Калініна ще були торчинські землі хуторських селян (це видно з доданої до листа карти). Там тоді організували ще один колгосп «8 Березня». Він мав землі значно менше за колгосп ім. Калініна. Але за тодішнім адміністративним поділом належали вони до Торчинської селищної ради.

У вересні того ж 1949 року в південній частині селища із 110 одноосібних господарств створили колгосп ім. Щорса. Його земельний масив не поступався колгоспу ім. Калініна.

Діяли ці колгоспи до великих хрущовських перебудов, тобто до укрупнення. Колгосп ім. Щорса приєднали до «Перемоги» сусіднього села Буяни. Контору колгоспу теж перенесли в Буяни. Невдовзі господарство перейменували в колгосп ім. Шевченка. Так торчинські хлібороби південної половини селища стали членами колгоспу ім. Шевченка.

Колгосп ім. Калініна та «8 Березня» північної половини Торчина об’єднали з боратинським колгоспом «17 вересня». Спочатку контора цього укрупненого колгоспу була в Торчині і колгосп звався ім. Калініна. Через кілька років її перенесли в село Боратин (нині це село Веселе), що за п’ять кілометрів від Торчина. У селищі залишилася лише бригада з корівником та конюшнею.

Та ось прийшов час незалежності України і розпаювання колгоспних земель. Мешканці селища, колишні колгоспники, одержали паї переважно на землях колишніх торчинських колгоспів. Але тепер ці землі автоматично перейшли в адміністративне підпорядкування сусідніх Буянівської, Веселівської і частково Смолигівської сільських рад. Це майже 1500 гектарів споконвічних торчинських земель. Ніяких урядових рішень щодо цього не було. На сесіях Торчинської селищної ради питання про новий адміністративний поділ не розглядалися. Все це зробила чиясь злочинна рука, чи ще за радянських часів, чи вже на початку незалежності України. Недавні торчинські колгоспники дізналися про це лише в 1992—1993 роках. Люди з обуренням казали, що селище Торчин обрізане «по самі нужники». Вибачте за цю фразу, але вона точно відображає те, що сталося. Торчин на чиюсь догоду просто обікрали.

Делегація торчинців одразу ж поїхала до Волинської обласної ради. Ходоків приймав її голова Володимир Іванович Блаженчук. Він вислухав прохачів, порадився з присутніми юристами і переконливо заявив: «Усе це можна виправити. Хай голова селищної ради візьме в обласному архіві карту земель торчинських колгоспів і карту меж Торчинської селищної ради. Облрада своїм рішенням поверне попередні адміністративні межі селищної ради...»

Делегація відразу розповіла про всі поради і запевнення голови обласної ради селищному голові Віктору Еріку. Він пообіцяв: усе зробить так, як порадив Володимир Блаженчук. Але перебуваючи в дружніх стосунках з головами сусідніх колгоспів, він не поспішав виконувати обіцяне. Депутати знову і знову порушували це питання на сесіях селищної ради. Згодом уже райдержадміністрація в особі її голови Івана Луцика та його заступників запевняла: «Почекайте адміністративної реформи, і це питання буде вирішено».

Тим часом маховик крутився в зовсім інший бік. На одній із сесій селищної ради її голова Віктор Ерік виніс на обговорення проект рішення, в якому пропонувалося:

— вилучити з назви селища слова «міського типу» і далі називати його селище Торчин;

— прилучити селище Торчин до Веселівської сільської ради...

Віктор Ерік досить красномовно виклав вигоди торчинців від такого рішення: «Ми, торчинці, від веселівського господарства одержуватимемо дешеву сметану, молоко, інші продукти. Та й споживче товариство перейде на сільські, тобто нижчі, ціни...

Головував на сесії депутат Леонід Дем’янович Петручик. Він одразу сказав: таке рішення — ганьба для Торчина. Уся сесія гнівно відкинула цей авантюрний проект. Хто наштовхнув Еріка на нього, так і не було з’ясовано. Очевидно, це була не його ініціатива, а згори.

А між тим ситуація в Торчині ставала дедалі критичнішою. Відчуження земель економічно тиснуло на мешканців селища. Випаси для худоби довелося орендувати на рідних землях, але вже у сусідній Веселівській сільраді. Це дорого. Кількість корів скоротилася в 4—5 разів. Те саме сталося і з поголів’ям іншої худоби. Бракує землі під городи. Ініціатори створення фермерських господарств орендують землю в сусідніх селах. Та відчуття у всіх таке, що з чиєїсь керівної волі селище Торчин добряче обікрали, поглумилися з нього і його мешканців.

Люди обурюються, чому це громада селища, недавні колгоспники за паї на споконвічних торчинських землях мусять платити земельний податок до сільрад сусідніх сіл Буяни та Веселе.

Є факти і зовсім анекдотичні. Ольга Совира живе на вулиці Наливайка і каже: «Моя хата стоїть на землі Торчинської селищної ради, а стіжок соломи і туалет, що у дворі, вже на території Веселівської сільської ради». Тобто масив села Веселе, яке від нашого селища за п’ять кілометрів, буквально переступив його межі. Або ще факти. Більша частина Боратинської вулиці належить до Торчинської селищної ради, північна ж її частина — це вже територія Веселівської сільради.

Здається, мудрі керівники Луцького району і Волинської області могли б давно вирішити це скандальне питання. Адже на підході земельна реформа, триває гостра дискусія про грошову вартість землі. Цю проблему не раз обговорювали на сесіях селищної ради навіть в присутності деяких районних земельних керівників. У їхніх виступах була порада: «Зверніться до цих сільрад, щоб вони повернули ваші споконвічні землі». Та де знайти таких дурнів, щоб повернули масиви? Бо, окрім усього, це ще й додаткові надходження у бюджет!

Торчинська громада з цього питання зверталася з докладними листами із сотнями підписів до двох президентів України — Леоніда Кучми та Віктора Ющенка. Вони, напевно, не читали їх, а канцеляристи з адміністрації Президента надсилали ті звернення для вирішення проблеми в місцеві органи влади. Приїздили, викликали авторів і підписантів листів, знову кричали: «Чого бунтуєте? Чекайте земельної та адміністративної реформ. Торчин стане волосним центром, і всі землі повернуться...» Та невже ж ніхто так і не почує голос торчинської громади, і болюче питання з поверненням селищу його земель так і залишиться невирішеним?