Стиль Павла Ганинця

Народився Павло Ганинець 10 листопада 1951 року в селі Нижня Грабівниця (тепер Мукачівського району) в учительській сім’ї. До речі, батько Павло Іванович викладав математику. Коли Павликові виповнилося п’ять років, родина переїхала до Сваляви.

Дід Павлика в далекому 1921 році працював директором Свалявської школи. Якраз тоді, коли відкривали новий навчальний заклад, споруджений за особисті кошти першого президента Чехословацької Республіки Томаша Масарика, у нього народилася донечка. Пан директор наважився попросити пана президента стати хресним батьком дівчини. Масарик дав згоду. Так майбутня вчителька, мати героя нашої розповіді, Марія Василівна стала хрещеницею Томаша Масарика.

До вподоби хлопцеві була фізика й хімія. Любов до останньої прищепив, безумовно, класний керівник, знаний у краї педагог Степан Степанович Жудер. Тому і логічним був вступ золотого медаліста Ганинця 1968 року на медичний факультет Ужгородського держуніверситету. Вже у студентські роки в юнака проявився потяг до науки. Він надрукував три наукові статті, брав участь у наукових гуртках, семінарах, конференціях. Закінчивши медфак із червоним дипломом, П. Ганинець з перших же днів почав працювати у курортній системі: направлення отримав у санаторій «Поляна». Спочатку — дієтлікарем, а потім тямущого молодого фахівця перевели на посаду заступника головного лікаря з медичної частини.

— У вересні 1986 року першим секретарем Свалявського райкому партії працював відомий господарник Павло Антонович Федикович. Саме він і «засватав» мене у «Квітку полонини». А далі все пішло й справді успішно — працюю тут і донині, хоча кожен робочий день — у турботах і клопотах.

Коли Павло Ганинець прийняв санаторій «Квітка полонини», це була типова профспілкова оздоровниця.

— Але вже через два роки ми розпочали капітальний ремонт санаторію, — розповідає Павло Павлович. — За дев’ять місяців здійснили модерний, як на той час, ремонт. Побутові зручності з’явилися в кожній палаті: туалет, душова. Ми перебудували ті великі 4—5-ліжкові кімнати. Всі вони стали одно-, двомісні. Зовні оздоровниця також набула сучасного вигляду.

— Реконструкцію «Квітки полонини» включили в плани останньої, одинадцятої п’ятирічки, до державної програми, — продовжує головлікар. — Ми планували розбудувати санаторій в обсягах 22 мільйонів карбованців — то була величезна сума. Мав з’явитися надсучасний комплекс із закритими спортивними спорудами, новою лікувальною базою, просторими корпусами на півтисячі місць, критими басейнами. Розпочали спорудження, надходили кошти, але Союз розпався і програму згорнули. Ми опинилися на роздоріжжі.

Врешті-решт, Павло Павлович згуртовує зацікавлених ділових людей. П’ятеро вітчизняних засновників товариства «Сузір’я» беруть потрібний кредит у банку «Київ».

— Чому саме «Київ»? — перепитує П. Ганинець. — То був єдиний банк, який погодився дати кредит без застави. 

...Постав новий, привабливий комплекс. Сьогодні «Сузір’я» — найбільший і найкращий рекреаційний об’єкт на Закарпатті.

Павло Павлович не без почуття власного задоволення показує мені нові корпуси зсередини — все облаштовано на європейському рівні: сучасний дизайн, дорога оздоба, шикарні меблі й сантехніка, вакуумні вікна, модерні світильники й холодильники — словом, три-, дво- і одномісні номери відповідають найвибагливішим смакам. Тиха музика, натуральні меблі, міні-водограї, м’яке світло і вишукана закарпатська кухня — це в їдальні. Кухонне ж обладнання — італійське.

— Я багато поїздив по світу, цікавився і роботою тамтешніх санаторіїв і хочу сказати, що наші умови зовсім не гірші, — резюмує головлікар. — Але щоб сягнути рівня п’ятьох зірок, то треба пропонувати широкий спектр сфери послуг. Сьогодні ще не дотягуємо до найвищих стандартів. Діє критий плавальний басейн з підігрівом, а не завадило б кілька плавальних відкритих басейнів. Як і платна автостоянка, хімчистка, пральня...

Так, у «Квітці полонини» подбали про розширення лікувальної бази, зокрема, звели новий блок, у якому встановили надсучасне медобладнання. А цього замало. На переконання П. Ганинця, сучасна ділова людина не може собі дозволити двічі їхати у відпустку: раз лікуватися, а вдруге — відпочивати або розважатися. Це має бути все водночас. У гармонії. Тому в «Сузір’ї» незабаром запрацюють модерний кіно- і конференц-зал, кегельбан, більярдні, тири, атракціони, фітнес-зал, бари...

Мета? Людина, яка приїхала в санаторій, хоче мати якісну діагностику, отримати сучасне лікування, а в другій половині дня — приємно відпочити.

Стиль П. Ганинця — постійний пошук. Уміє Павло Павлович слухати й запам’ятовувати. А потім, коли знадобиться, відшукати в голові почуте й зробити правильні висновки, запустивши потрібну інформацію «в дію». Чи не тому він автор 32 наукових статей і двох монографій (з дієтичного харчування та іпотерапії).

— Ми єдиний на Закарпатті санаторій, де відкрито відділення лікування хворих на цукровий діабет, — каже головний лікар «Квітки полонини». — У планах — відділення для хворих із зайвою вагою з усім сучасним комплексом устаткування. Закупили й проектуємо лижний підйомник-«кріселку».

На території санаторію з 1996 року функціонує завод, де розливають мінеральну воду, зокрема, «Лужанську-7» і «Лужанську-4», які вважають одними з кращих мінвод в Європі. Недарма за часів Австро-Угорщини цю воду доставляли до віденського цісарського двору.

— На чому грунтується успішна ваша кар’єра? — цікавлюсь у Ганинця.

— Мабуть, на тому, що мене завжди оточували й оточують такі люди, котрі мені добре радили, куди йти, спонукали до пошуку, — розмірковує Павло Павлович. — Я ніколи не думав, що займатимуся адміністративною роботою. У мене було цікаве й потрібне заняття лікаря-практика — одного з перших в області, хто пройшов спеціалізацію з акупунктури. Навчався я у Казані голкотерапії в тих фахівців, які довго проживали в Китаї й володіли неабияким практичним багажем. Крім того, я пройшов стажування ще з інших 11 спеціальностей у галузі медицини. І завжди готував себе до благородної праці лікаря-практика. Але на плечах головного лікаря так багато завдань і обов’язків, що на сьогодні я вже чисто на адмінроботі.

Завдання в житті з часом змінюються. У залежності від ситуації. «На сьогодні для мене основне — зберегти мінеральні ресурси, якими багате Закарпаття, для нащадків. Про наші цілющі води світ знає уже понад чотири сотні років, — продовжує П. Ганинець. — Але якщо й далі триватиме така нещадна їхня експлуатація, то наші діти й онуки не матимуть вже змоги скористатися цими дивовижними джерелами. До прикладу, лише в «Квітці полонини», відколи я тут працюю, оздоровилося понад сто тисяч чоловік. А в нашому районі працює ще п’ять, навіть потужніших, санаторіїв!.. Отже, сотні тисяч людей поправили тут своє здоров’я. А на догоду деяким чиновникам, посади яких дочасні, можемо залишитися без «унікальних лікувальних мінеральних вод» — саме так і записано у визначеннях Держстандарту України. Моє ж основне завдання — зберегти це унікальне народне багатство».

Павло Павлович розповів, що за річкою Пинею розташоване урочище «Маргіт» — найгарніша, найпривабливіша, найромантичніша місцина в районі. Десятиліттями сюди приводили дітей, приходили на відпочинок люди з цілої округи, бо тут усе зберігалось у первісному вигляді. Адже наші попередники розуміли: якщо це охоронна зона, то лише для відпочинку та оздоровлення малечі. А потім тут незаконно розпаювали цю землю, що категорично заборонено. А ще — позабудовували територію, про що «Голос України» писав уже декілька разів, повивішували таблички з написом «Приватна власність», і люди туди не мають доступу. 

Ганинець сповідує зовсім інші підходи — на територію санаторію «Квітка полонини» і товариства «Сузір’я» може зайти будь-хто з вулиці, посидіти, відпочити. Тут висаджено понад 200 видів різноманітних квітучих декоративних кущів і цінних та екзотичних навіть для щедрих Карпат видів листяних і хвойних дерев. Їх в області більше ніде не знайдете. 

Поряд з оздоровницями взимку для любителів гірськолижного спорту діють лижні витяги довжиною 400 та 900 метрів, саночна траса і ковзанка для дітей. На території оздоровниць є танцювальний та спортивні майданчики, обладнано місця і для малечі. Територія навколо курортного закладу — чудово облаштована. У санаторному парку — оригінальні скульптурні форми, міні-озерця, затишні альтанки та лавиці для відпочинку, а також два штучні ставки, де проводять час любителі риболовлі.

Тож треба народитися з тонким відчуттям прекрасного, щоб зуміти з таким смаком облаштувати санаторій!.. Сумніву немає — це також завдяки ідеям і старанням Ганинця. Це справді витвір мистецтва. І його варто побачити своїми очима.

...Про друзів у Павла Павловича я не розпитував. Їх, вочевидь, має бути в нього чимало. А ось про недругів таки запитав.

«Дуже багато недругів з’явилося тоді, коли я почав серйозно займатися збереженням родовищ мінвод, — каже головлікар. — Бо не міг терпіти наругу над цими казковими місцями, коли почалась інтенсивна незаконна забудова охоронних зон. Якесь диво: чомусь будують саме там, де формується мінеральна вода... Не знаю навіть, з чим порівняти таке нехтування закону й моралі!.. Як на зло, будують на мочарах, які підживлюють свердловину. Забудовники, ясна річ, поверхневі води відводять і цим самим зменшується живлення джерела».

Не може депутат Ганинець спокійно спостерігати, що без дозволу екологічної, санепідеміологічної служби, Держнаглядохоронпраці триває ця незаконна забудова. Є припис прокуратури, ухвала судів, але самовільна забудова не припиняється. Поруч зі свердловиною розпочали будівництво ще однієї «хатинки». І ніхто його не може зупинити. Наше законодавство таке: самовільників штрафують чисто символічно — і все. Далі жодної відповідальності!..

Без розв’язання цієї проблеми майбутнє курорту далеке від оптимістичного сприйняття.

...У нього легка, молодеча хода. Інтелігентного вигляду чоловік з поглядом упевненої в собі людини. 

Роки прожито не в довжину, а в глибину. З дружиною Оленою Степанівною виростили двох доньок — Олександру й Олену. Радіють п’ятьом онукам.

— Як відпочиваю? Намагаюся виїхати кудись за кордон, адже курортна система завжди організовує тури з обміну досвідом. Їду, щоб і відпочити, і повчитися. Побував на всіх континентах, крім Австралії. Збираюся у Китай і Японію. Коли відпочиваю, обов’язково звертаю увагу, як там, за кордоном, організовано дозвілля. 

Про перспективи «Квітки полонини» і «Сузір’я» Павло Павлович розповідає з притаманною йому непоспішністю.

— Я хотів би довести, — каже керівник комплексу, — щоб цей заклад став базовим у нашій області з гастроентерології. По-перше, ми єдиний санаторій, який має три різні типи мінводи на одній території — три свердловини: «Лужанську», «Лужанську-7» і «Поляну квасову». А, по-друге, тут унікальна зона відпочинку з самобутнім мікрокліматом у тихій, захищеній од вітрів, улоговині на березі річки з дивовижним дендропарком. Зведемо цілий мікрорайон, де створимо величезний парк відпочинку з лікувальною і розважальною базами. Прагнемо закласти основу для проведення європейських навчань: матимемо два великі конференц-зали на 300 і 80 осіб, де синхронно ітиме переклад на три мови. Наша проблема — заповнення санаторіїв у міжсезоння (влітку і взимку проблем нема), тому намагаємося залучати всі інші категорії людей, котрі би й справу зробили, і відпочили. Ще одне і немаловажливе у наш час: ми і тут перші в області встановили електрогазогенератори. Тобто незалежні від зовнішніх чинників. Тепло, яке виробляють ці агрегати, подаємо для обігріву санаторію. Коли м’яка зима — навіть котли не запалюємо. А якщо купуємо електроенергію в держави, то своя, до прикладу, втричі дешевша.

— Хоча б як це парадоксально звучало, але тепер найгостріше стоїть проблема кадрів. Бракує кваліфікованих фахівців так званої середньої ланки: офіціантів, кухарів тощо. Водночас — з вищою освітою начебто достатньо. Інша річ, якої кваліфікації. Ми пішли іншим шляхом: навчаємо за власні кошти цих спеціалістів з числа юнаків і дівчат — жителів навколишніх сіл. Їм не потрібно квартир, у них — наш менталітет, вони добре знають місцеві традиції і звичаї, вони прив’язані до всього свого — до рідного. Одинадцятеро чоловік уже підготували, а ще декілька навчається. Так діятимемо й надалі.

Ось такий він — Павло Ганинець. І стиль його роботи.

 

Село Голубине

Свалявського району 

Закарпатської області.