Протиповітряна оптимізація

Депресивна осінь для економік Європи захопила і нашу, яка багато в чому залежить від європейського і російського ринків. За експертними прогнозами, вона піднялася у третьому кварталі на найвищу орбіту у 6,8 відсотка, щоб скотитися з неї вже до кінця року. Здебільшого — через погіршення світового попиту на метал, що лише частково покриє експорт зернових, і через макроекономічну нестабільність, яка стала очевидною вже у вересні.

Рейтингове агентство  Fіch на фініші місяця погіршило прогнозні оцінки платоспроможності країни в іноземній та національній валюті, як на мене, не зрозумівши, за рахунок чого можна утримувати в подальшому зростання реального ВВП і низький рівень дефіциту бюджету. Розкручені владою реформи в багатьох сферах життя поки що не дають на це відповіді й, прямо кажучи, не виходять за рамки широкомасштабної оптимізації на ринках праці та капіталів. Значною мірою це нагадує відомий анекдот радянських часів про наказ водолазу підніматися на поверхню. «Навіщо?» — запитує водолаз. — «Бо тонемо», — кажуть із корабля. Президент країни Віктор Янукович проілюстрував це на розширеному засіданні уряду реформаторам дуже переконливо.

Попри тенденції до зниження курсу валют на ринках, що розвиваються, Нацбанк ухилявся від цього у вересні-жовтні, мимоволі створюючи платформу для спекуляцій російським рублем і, звісно, посилюючи девальваційні ризики. Його мотивація полягає у небажанні ускладнювати погашення і обслуговування суверенних боргів у іноземній валюті. Це виправдано, якби МВФ не припиняв кредитувати країну, але це сталося ще навесні. У вересні відплив короткострокового капіталу і водночас попит на тверду валюту з боку громадян погіршують поточний рахунок платіжного балансу, змушують витратити 3 мільярди доларів золотовалютних резервів. Нацбанк пристає на білоруський варіант валюто-обмінних операцій із непередбачуваними наслідками. У жовтні штучно обмежена ліквідність банків замість того, щоб вийти на ринок із доларами і євро, на що, власне, й розраховували, відгукнулася подорожчанням кредитів. Їхня вартість не заохочувала, а відлякувала підприємства і громадян. Промисловість почала скочуватися з високої орбіти третього кварталу, а міністри піарилися на тлі позитивної динаміки вчорашнього дня — у сільському господарстві, на будівництві й транспорті. За відсутності зовнішнього кредитування загальноукраїнська оптимізація для уряду стала світлом у кінці тунелю.

Серед позитивних подій — перше читання проекту держбюджету на наступний рік, який передбачає зростання ВВП на 5 відсотків. Нацбанк вважає цей орієнтир реалістичним, Рахункова палата — занадто оптимістичним. Хто має рацію, не важливо — проблем із фінансуванням видаткової частини бюджету однак не уникнути. По-перше, розподіл субвенцій для підтримки територій відбувається дотепер суб’єктивістськи. По-друге, зростання доходів бюджету, як і раніше перегукується з інфляцією, затримкою з відшкодування ПДВ, з фіскальним тиском на бізнес. По-третє, фінансування видатків для забезпечення пільгових категорій громадян віддають, як і цього року, на розсуд уряду, попри протести афганців і чорнобильців. Гроші не друкуватимуть, а треба так багато — що не заробити.

Нарешті розставлено законодавчі акценти в адмініструванні спрощеної системи оподаткування. Але як бути з тим, що Податковий кодекс істотно розширив права перевіряльників і суттєво звузив права платників, по суті заклав фундамент для ручного управління бюджетним процесом? За колосальних боргових зобов’язань (сукупний валовий борг сягнув 77 відсотків від ВВП — Fіch) ручне управління потребує армії висококваліфікованих управлінців, яких немає. Бракує навіть чиновників, які вміють читати Податковий кодекс. Як наслідок маємо купу управлінських помилок і стрімке скорочення коштів на єдиному казначейському рахунку (у вересні — вдвічі, у жовтні — на один мільярд гривень). Плюс неясність, коли ж нарешті податківці віднайдуть консенсус із платниками, яким забороняється у звітних документах ураховувати збитки минулих періодів попри те, що вони оновлювали свої підприємства власним коштом у 2009—2010 роках.

Загалом позитивно розцінюючи нові зміни в Податковий кодекс та інші законодавчі акти зі спрощеної системи оподаткування (і диференціацію податків та збільшення оборотів, і право компаній відносити на валові витрати закупівлю товарів та послуг у фізосіб-підприємців тощо), важко позбутися думки, що виконавча влада сама не встигає за своїми реформами. Бо як ще пояснити, приміром, багатомісячні затримки з виплатою підприємцям лікарняних? Лише тим, що малий і середній бізнес найпершим потрапив під колеса безжальної оптимізації.

Уряд наступає на граблі своїх попередників, які то недооцінювали, то переоцінювали зовнішні й внутрішні чинники кризових явищ в Україні, йшли вперед під тиском обставин, не дивлячись під ноги. Їй-право, приєднання України до зони вільної торгівлі з країнами СНД можна було б занести в позитив, якби не готовність Нацбанку сплачувати за імпортований газ російськими рублями. Виходить, що, не оговтавшись від наслідків надмірної доларизації, ми ще й набиваємося у гості на рубльовку! Якщо так, то рубаємо гілку, на якій донедавна доволі вправно сиділи, перекриваючи дефіцит у торгівлі з Росією за рахунок виторгу з азійськими та африканськими країнами. Якщо так, то не помічаємо того, що мали ще недавно, — більш глибока девальвація рубля проти долара, з одного боку, сприяє нашим експортерам, а з другого — провокує купівлю останнього в Україні для вивезення в Росію. Але не виключаю, що таке рішення продиктоване наміром віднайти на російському боці дешеві кредити, що, зрештою, не прибирає з-під ніг добре знайомі граблі.

Так само я зарахував би в актив Нацбанку вихід країни із «сірого» списку FATF (групи з розробки фінансових заходів щодо відмивання грошей), якби він не запроваджував під цим «соусом» купівлю-продаж валюти за паспортами, розгорнуте анкетування громадян. Як на мене, це намір вивести на чисту воду всю країну, тоді як відмиватися треба далеко не всім. Запропонована «паспортизація», по-перше, алогічна, по-друге, протиправна, по-третє, шкідлива для авторитету банківської системи в очах їхніх клієнтів.

І чому так лякають наші реформи?! У жовтні, схоже, дійшли висновку, що спішити — людей смішити. Термін реформування залізничного транспорту подовжили з 2015-го до 2019 року. Запланували спершу подбати про підготовку нормативної бази й розподіл фінансових потоків за видами діяльності, потому, впродовж 2013—2015 років, створити вертикально інтегровану виробничо-технологічну системи залізничного транспорту, а вже наостанок — позбутися перехресного субсидування пасажирських перевезень. Але чомусь, як і у випадку з пенсійною реформою, рубонули з плеча черговою оптимізацією. Принаймні так можна розцінювати рішення адміністрації Укрзалізниці скасувати рейси 23 потягів, список яких потрапив у ЗМІ й неабияк ошелешив. Мова про скасування з 1 листопада потягів Сімферополь—Чернігів і Хмельницький—Київ, а з 8 листопада маршрутів: Знаменка—Шевченко—Москва, Львів—Адлер, Львів—Вроцлав, Маріуполь—Липецьк. Упродовж місяця припинять курсувати низка поїздів у Росію з Києва й Харкова. Адміністрація Укрзалізниці пояснила, що це свого роду оптимізація, спричинена доцільністю і вивченням попиту та пропозиції на залізниці. За словами гендиректора Укрзалізниці, поїзди не повинні перевозити повітря. Більш влучно й не скажеш.