Учора під стінами Кабінету Міністрів України знову відбулась акція протесту. Уже вкотре із вимогою виплачувати їм достойні пенсії на вулицю вийшли ліквідатори аварії на ЧАЕС.
Урядовці ж до зустрічі із мітингувальниками підготувались і напередодні зробили контрхід: розповсюдили повідомлення прес-служби, мовляв, акцію протесту ініціюють організації-клони. Їхня мета, буцімто, «точково» вирішити особисті проблеми, отримати одночасно чималі кошти із загального фонду і залишити його спустошеним. І тим самим зірвати роботу з «врегулювання питань соціального захисту всіх категорій чорнобильців та афганців».
Протестувальники, щоправда, і не приховують, що вийшли на мітинг і справді, щоб відстояти власні інтереси. Та керує ними бажання не спустошити фонд, а просто вижити.
Адже із пенсією у 800—1200 гривень з кожним днем робити це їм дедалі складніше.
Ніна Іванівна Сіра на мітинг до столиці приїхала із Фастова. Коли на Чорнобильській АЕС стався вибух, їй не було ще й 30 років. Тоді. залишаючи вдома трьох маленьких дітей, вона бігла виконувати свій обов’язок перед державою. Зараз вимагає від останньої взаємності.
— Ми не на пільги працювали. Сказано було «Треба» — значить треба. Я там заробила всього: болячок і хвороб, от тільки грошей не змогла. Мене п’ять разів оперували. Зараз ледве стою. Можу роздягтися, показати — я вся перев’язана, тільки після операції. Прийшла, бо сьогодні на свою пенсію не можу прожити. Щомісяця майже все на ліки йде. І що, я винувата, що я така? — зі сльозами на очах запитує Ніна Іванівна. Каже, готова відмовитись від пільгової пенсії, якщо їй повернуть її здоров’я. Та навряд чи знайдеться той, хто зможе це зробити.
Найбільше обурили учасників акції заяви, мовляв, «чорнобильці» мало не олігархи, отримують пенсію десятками тисяч гривень. Харків’янин Григорій Миколайович каже, за все життя такі суми у руках не тримав. Хіба що по телевізору бачив. І це при тому, що уже на другий день після аварії потрапив на ЧАЕС.
— За станом здоров’я я змушений чотири рази на день робити уколи. Зараз отримуватиму пенсію у розмірі 1092 гривні. Із них тільки на шприци у мене щомісяця йтиме 400 гривень! Додайте до цього витрати на медикаменти. От і виходить, що зайвого разу булочку здобну собі дозволити не можу. На свою пенсію я можу купити моток колючого дроту та каністру бензину. Мені втрачати просто немає чого. Згорю, хіба що діти поплачуть, погорюють, і все. Найцінніше я втратив ще у 1986 році — своє здоров’я..
Доведений до відчаю чоловік зізнається, їхати додому після цієї акції протесту просто не хочеться. Адже обіцянками уряду підняти пенсії від хвороб не вилікуєшся і сім’ю не прогодуєш. Тим часом влада і представники громадських організацій намагаються дійти компромісу. Як уже писав «Голос України», і справді є такі пільговики, які у судовому порядку присудили собі п’ятизначні пенсії.
І зараз, мовляв, необхідно знайти золоту середину: щоб не сталося так, що, виплативши пенсію одному, десятеро залишаться «голодними».
Між тим учасники акції як варіант пропонують і народним обранцям поділитися своїми статками. Приміром, переглянути зарплату та пенсію депутатів або ж прорідити ряди їхніх «залізних коней».
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
