Цей парадокс важко зрозуміти. На Львівщині дві партії влади регіонали, котрі обіймають провідні посади у виконавчій гілці влади, і «Свобода», яка має більшість в обласній, міській та в ряді районних рад. Але жодна політична сила не хоче себе ототожнювати з владою.

Голова обласної ради Олег Данькевич («Свобода») зі своїми колегами постійно нарікають на облдержадміністрацію. Петро Писарчук, голова обласної організації Партії регіонів, теж скаржиться, що в «білому домі» мало регіоналів, хоча його політичній силі віддали переважну більшість посад керівників районів. Схоже, дві партії влади хочуть абсолютної влади — тільки тоді обіцяють землякам переміни та реформи. У багатопартійній Львівщині такого балансу сил скоро не передбачається, тому партійні лідери далі перетягуватимуть канат і демонструватимуть виборцям запеклу боротьбу за народні інтереси.

Історичний ракурс

Ейфорія перших років незалежності швидко минула. Після мітингів і святкових концертів настали будні, і нова українська влада виявилася не готовою до викликів часу, часто була непрофесійною, непідготовленою до адміністрування, копіювала гірші зразки радянської адміністративно-командної системи. Тоді нарікали, що наша влада тільки у західних областях України, а нині, що жодна партія не має абсолютної більшості.

Після того, як на зміну чорноволівській команді прийшли аграрії з Михайлом Гладієм, Львівщина, як дві краплі води, стала схожа на інші регіони. Відкати, нові схеми відмивання грошей, голосування за гроші — весь набір дикого капіталізму стрімко увірвався в Галичину.

Кому потрібний такий футбол

Політична ситуація на Львівщині нагадує футбол, де кожен грає за себе. Колишній голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк у партійному протистоянні залишався осторонь містечкових конфліктів. Новий керівник області Михайло Костюк, якщо захоче бути справжнім лідером регіону, намагатиметься залучити більше інвестицій, створити сприятливі умови для бізнесу.

Для місцевих регіоналів новий голова ОДА теж чужа людина — позапартійний. Вони вже використали адміністративний ресурс під час виборів, коли найавторитетніших керівників області запросили у свій партійний список. Серед них начальник Львівської залізниці Богдан Піх, начальник Академії сухопутних військ генерал-лейтенант Павло Ткачук, ректор університету забезпечення життєдіяльності генерал-лейтенант Михайло Козяр, генеральний директор футбольного клубу «Карпати» Ігор Дедишин. А тепер можна побавитися в опозиційність до влади, навіть критикувати, що нема сприятливих умов для бізнесу, до кінця не вибудувана вертикаль. З тих причин Михайлові Цимбалюку легше було порозумітися з простими галичанами, ніж знаходити спільну мову з політичними партіями.

Серед відвертих і справжніх опозиціонерів найбільше виділяються «Батьківщина» і «Фронт змін». Якщо перша працює на мітинги та акції протесту, друга — займається серйозною аналітичною роботою, показує прорахунки влади і вказує на шляхи виходу із ситуації. Інших партійних футболістів на львівському полі майже не видно.

Найслабше місце обох гілок влади — це економіка. На сесії обласної ради тільки мови, як поділити бюджет і проконтролювати використання коштів. Майже не робиться жодних кроків для розвитку приватної ініціативи. Тому не дивно, що в обласному центрі середня зарплата трохи більше двох тисяч гривень. Зате з «вибивання» коштів із державного бюджету попереду міський голова Львова Андрій Садовий. Місто в борг відремонтувало доріг на 270 мільйонів гривень, і невідомо, чи надійдуть кошти зі столиці. З того приводу з’явився новий львівський жарт: Андрія Івановича Садового обов’язково треба залишити на ще один термін — нехай спробує повернути взяті кредити.

Серед найвідоміших політичних «футболістів» слід згадати Василя Павлюка, секретаря Львівської міськради, заступника голови ВО «Свобода». Це тіньовий міський голова Львова, в руках якого реальна влада — 55 депутатів- «свободівців» із 90. Без помаху його руки жодне рішення в міській раді не пройде.

Удар, ще удар

Обидві партії влади на Львівщині нещодавно обмінялися дошкульними ударами. Регіонали звинуватили «свободівців» у зв’язках з криміналом. Власник ринку «Південний» Петро Писарчук пригадав, що нинішній заступник голови обласної ради колись привозив на базар кримінального авторитета «Завіню» — щоб вибити гроші з бізнесмена. Справа про захист честі та гідності з цього приводу вже знаходиться в суді, тому не називатимемо усіх прізвищ. Випливла історія ще одного «свободівця», який у молодості обікрав магазин.

«Свобода» не залишилася в боргу: витягнула на світ історію, як керівник фракції Партії регіонів в обласній раді перепродав заставлений у банку магазин. Кримінальну справу чомусь тихо закрили.

«Свобода» не дає спокійно жити власнику ринку «Південний» і вимагає компенсації за самовільно захоплені на околиці Львова землі. Торг з того приводу затягнувся до непристойності — на десяток років.

Тим часом у самому центрі міста з благословення влади виростають скляні потвори, що ніяк не вписуються в історичну архітектуру, хоч Львів задихається і смердить від нової забудови у центральній частині. Стара каналізаційна система не може витримати величезні навантаження.

Чим живемо?

Що найбільше запам’яталося з останніх баталій у коридорах львівської влади? В обласній раді — боротьба з корупціонерами на митниці та спроба викрутити руки керівнику «Гасільлісу», який заявив, що нікому не дозволить у лісах «стригти капусту». У міській раді хотіли з наскоку скоротити районні відділи освіти. Бунт на вчительському кораблі змусив владу зробити кілька кроків назад. Ще один захід — намагання відмовитися від двоставкового тарифу за тепло — теж закінчився провалом. Депутати розпустили виконавчий комітет, але чиновники не здалися.

Колишній голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк після того, як два керівники райдержадміністрацій, до речі, члени Партії регіонів, були заарештовані за хабарі, порушив традицію: новим головою райдержадміністрації захотів призначити прихильника «Сильної України». Це викликало хвилю невдоволення регіоналів.

Дуже цікавою була підкилимна боротьба зі зміщення з посади голови ОДА Михайла Цимбалюка. Ті, хто найбільше клявся в любові, в останні години кинулися топити керівника області. Найбільше звинувачення, що Цимбалюк попросив бізнесменів профінансувати відкриття львівського стадіону. А що генералу міліції, який опинився в кріслі голови ОДА, не дали сформувати свою команду, опоненти скромно мовчать. У доборі кадрів на Цимбалюка тиснули як з Києва, так і зі Львова різні групи впливу. Чи не найбільше наступали на мозолі фінансово-промислові клани, які мають свої інтереси в прикордонному регіоні. Вони визначають основну політику на Львівщині.

Ось так і живуть в очікуванні нових виборів на політичному регіональному олімпі. Дрібні політичні перепалки далекі від реального життя львів’ян, які в більшості випадків залишені наодинці зі своїми проблемами. Поки що партійна та чиновницька еліта крутяться на одній орбіті, а звичайні галичани на іншій. Зустрінуться вони тільки під час виборів.

Львів.