Жителі полтавського села через референдум хочуть змінити своє територіальне підпорядкування
Декому це спершу може видатися курйозом: близько 2,5 тис. жителів села Лазірки хочуть змінити свою «територіальну орієнтацію» — від’єднатися від Оржицького району і увійти до сусіднього Гребінківського. Але насправді все дуже серйозно, адже нещодавно депутати Лазірківської сільської ради відповідно до Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» навіть ухвалили рішення провести 20 листопада місцеве опитування щодо виходу села зі складу Оржицького району.
Ми, що нижче підписалися...
А почалося все з ініційованих сільським головою Лазірок Василем Ільченком сходин територіальної громади, які відбулися 29 липня. Тоді їх учасники ухвалили звернення до Президента, Верховної Ради, Полтавської обласної ради та державної адміністрації, Оржицької районної ради та державної адміністрації, яке багато в чому проясняє ситуацію:
«Ми, жителі села Лазірки Оржицького району Полтавської області, глибоко стурбовані ситуацією, яка склалася останнім часом навколо нашої малої батьківщини. Наше село найбільше за кількістю мешканців на Оржиччині. Тут проживає понад 2 400 осіб. До початку 60-х років минулого століття Лазірки тривалий час були районним центром. Після приєднання нас до Оржицького району село поступово почало втрачати свій колишній статус. Припинила своє існування ціла низка установ, організацій, підприємств. Певну негативну роль у цьому відіграв районний центр.
Особливо скрутні часи настали протягом двох останніх десятиліть. Так, аби простій людині доїхати з Лазірок в Оржицю (це близько 45 км в один кінець) і повернутися додому, потрібно потратити майже цілий день і викласти при цьому кілька десятків гривень. До того ж автобусне сполучення між нашим селом і райцентром незадовільне. Два роки тому працівники філії «Оржицький райавтодор» розібрали автобусну зупинку в центрі села, а нової й досі не збудували. Тож пасажири мусять чекати транспорту і під дощем, і під снігом, і в літню спеку...
Ціле століття в Лазірках успішно функціонувала номерна лікарня, працівники якої надавали кваліфіковану медичну допомогу землякам. До речі, не лише лазірківцям, а й жителям навколишніх сіл. Але цього року в Оржиці вирішили, що Лазіркам такий медичний заклад не потрібен. На захист лікарні зібралася сходка громадян (понад 300 жителів), учасники якої просили вищі інстанції не реорганізовувати лікарню. Проте, на жаль, ніхто «вгорі» до цього не дослухався. Рішенням сесії Оржицької районної ради від 18.03.2011 року Оржицьке комунальне підприємство «Лазірківська номерна лікарня» реорганізовано в амбулаторію загальної практики сімейної медицини. Після цього майже 20 осіб поповнили лави безробітних, а люди позбавилися права на кваліфіковане медичне обслуговування в своєму селі.
Для нормальної життєдіяльності села велике значення має чітка взаємодія місцевої влади з районною. Проте цього не спостерігається. У великій мірі все це з вини керівництва Оржицької райдержадміністрації та райради. Підтвердження цього — в словах голови Оржицької райдержадміністрації Г. Рибачова: «Усі справи, пов’язані з життєдіяльністю Лазірок, принципово передаю своїм підлеглим» (цитата з інтернет-видання «Полтавщина»). Хіба такою має бути позиція найвищої посадової особи району? В багатьох ситуаціях саме голова райдержадміністрації має бути першим порадником і помічником сільському голові, а тут все перекладається на підлеглих.
Голова районної ради В. Карлов місяцями не відповідає на депутатські запити лазірківчан, вважаючи це нормальним явищем. Чи так повинен працювати держслужбовець районного масштабу? Звичайно, ні! При цьому голова райради не соромиться одержувати виплату 50% державного окладу за інтенсивну працю (газета «Оржицькі вісті» 02.07.2011).
Для того, щоб ситуація і далі не погіршувалася, ми не хочемо, щоб Лазірки підпорядковувалися територіально Оржицькому району. Для цього на сходці ініціюємо вихід і просимо вищі інстанції територіально підпорядкувати Лазірки до Гребінківського району (від Лазірок до Гребінки — районного центру і потужного залізничного вузла — приблизно 12 км).
Щоб процес від’єднання відбувся цивілізовано, у рамках чинного законодавства ми керуватимемося ч. 2 ст. 5, ст. 7, ч. 1 ст. 140 Конституції, п. 2 ст. 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, п. 41 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 16, 17 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».
Ось така аргументація. Втім, дехто — особливо районне начальство в Оржиці — намагається все звести до «особистого конфлікту» сільського голови Лазірок Василя Ільченка з головою райдержадміністрації Григорієм Рибачовим. Мовляв, цей Ільченко «багато на себе бере». Конфлікт і справді був. Він і залишається, адже свого часу той же Ільченко навіть подавав позов до суду щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, де відповідачем саме і був голова райдержадміністрації. Як стверджує Василь Ільченко, посадовець у присутності свідків назвав його «сволотою». Суд першої інстанції ухвалив рішення на користь Рибачова, але це ж Оржицький районний суд!..
Стара слава нову любить
Свого часу Лазірки й справді були типовим «сільським» райцентром. З відповідною своєму статусу «управлінською атрибутикою» і інфраструктурою. Звичайно, це не Миргород і не Лубни, а от щодо Оржиці, то на той час Лазірки мало чим їй поступалися. Втім, після чергового адміністративного переділу 1962 року не стало не тільки Лазірківського, а й Оржицького району. Його відновили лише у 1965-му. І тоді за іронією долі колишній райцентр Лазірки опинився на самісінькій межі новоствореного району. Тоді це було суто географічним поняттям, нині воно вже здебільшого соціальне — «на межі».
Таку ж ситуацію у 60-ті на Полтавщині пережили не лише Лазірки. Сьогодні у схожому становищі й Великі Кринки, Нехвороща, Градизьк, Сенча... Це теж колишні райцентри, які з часом так само занепали, скотившись до рангу «велике село». Тут, як і в Лазірках, лише старі будівлі нагадують про «колишню славу»: ось тут був райком партії, отут — райвиконком, а в цьому приміщенні — народний суд... Та, як кажуть, стара слава нову любить. А цього, на жаль, не відбувається, бо в умовах тотальної централізації «триматися на плаву» у нас зазвичай можуть лише певні адміністративні центри. Тож буде дуже прикро, коли так званий лазірківський прецедент не лише районна, а й обласна влада, чи навіть високі адресанти, яким направили своє звернення жителі села, знову зведуть до «лічних трєній» (як висловився в розмові з кореспондентом «Голосу України» один обласний високопосадовець). А за половою не побачать і зерна — глибинних причин деградації навіть таких великих сіл, як Лазірки.
Полтавська область.
