Із досьє «Голосу України»

Віктор Корж, народний депутат п’ятого та шостого скликань від Партії регіонів. Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я. Народився 3 серпня 1957 року в Харкові. Має дві вищі освіти: закінчив Харківський медичний інститут та Київський державний інститут фізичної культури. Майстер спорту міжнародного класу з велоспорту, семиразовий чемпіон України, переможець міжнародних змагань. Працював лікарем, згодом — на керівних посадах у ФСТ «Динамо». З 1982-го по 2005 рік перебував у кадрах МВС, завершив службу у званні генерал-майора міліції. З 2006-го по 2007 рік працював міністром у справах сім’ї, молоді та спорту. У серпні минулого року обраний головою ЦР ФСТ «Динамо» України. Віце-президент Національного олімпійського комітету. Президент Федерації панкратіону. Одружений, має двох дітей.

— Вікторе Петровичу, змінили професію лікаря на політика?

— Я певний час працював головним лікарем фізкультурного диспансеру, а також зі збірними командами Радянського Союзу із велоспорту, волейболу, хокею та національними збірними України з біатлону, легкої атлетики, плавання тощо.

Ми не займаємося політикою, доки політика не починає займатись нами. Події 2004—2005 років зачепили мене. Я побачив велику кількість абсолютно некомпетентних людей, які почали перебудовувати політичну систему та втручатися в безліч професійних напрямів соціального життя. Коли мене облили брудом, то це якимось чином підштовхнуло до політичної діяльності. Від Віктора Януковича я отримав запрошення ввійти до складу його команди.

До речі, я ніколи не відмовлявся від своєї професійної діяльності. Займаюся викладацькою роботою, є віце-президентом Національного олімпійського комітету, головою ФСТ «Динамо», президентом Федерації панкратіону тощо. Це — моє життя, від якого не збираюся відмовлятися. Продовжую наукову діяльність. Захистив докторську дисертацію і цього року випустив другу монографію. До друку готується третя — щодо епідеміології та проблем туберкульозу. А ще я очолюю медичну комісію Національного олімпійського комітету та опікуюся Національним антидопінговим центром.

— Зустрічаєтеся з виборцями? Знаєте про проблеми людей із перших уст?

— Активно працюю у своєму виборчому окрузі. Зокрема, в Тульчинському, Немирівському, Тиврівському та Шаргородському районах Вінницької області. Щонайменше раз на місяць туди приїжджаю. Тільки за останній місяць побував на Дні бібліотекаря, Дні працівника освіти, а також відвідав десять загальноосвітніх сільських шкіл. Також брав участь у святкуванні 404-ї річниці Тульчина. Допоміг із святковим концертом, запросив артистів, а також організував товариський благодійний матч за участю зірок радянського та українського футболу Олега Блохіна, Ігоря Бєланова, Олександра Заварова, Олексія Михайличенка, Андрія Баля, Валерія Поркуяна.

Нині створюю благодійний фонд і продовжуватиму практику позачергових обстежень громадян на селі. Крім того, за сприяння меценатів та фармацевтичних компаній на 4,5 мільйона гривень закупив ліків для соціально незахищених верств населення та людей похилого віку.

— Які законопроекти ви ініціювали?

— За дві депутатські каденції ініціював близько 25 законопроектів. Із них половина стали законами, деякі в роботі, а законопроект про державні лотереї в Україні, який повністю відповідає європейським і світовим стандартам, на жаль, відхилено. Пишаюся й тим, що є автором нової редакції Закону «Про фізичну культуру і спорт», який набрав чинності з першого січня цього року, та співавтором законодавчих актів у сфері охорони здоров’я, зокрема щодо обмеження реклами та вживання алкоголю та тютюну. Мені не соромно дивитися людям в очі і є про що доповісти.

— Що треба зробити, щоб громадянам вчасно та якісно надавали медичну допомогу?

— Насамперед треба змінити систему охорони здоров’я. Без цього підвищити якість медичних послуг неможливо. Реформування розпочалося. Чому так активно й послідовно розказують про реформу? Тому що, приміром, з 2000-го по 2011 рік фінансування галузі збільшилось із 4 до 35 мільярдів гривень, і це жодним чином не вплинуло на підвищення якості послуг. Нинішня система створена за радянських часів. Сьогодні маємо найбільшу кількість ліжок в лікарнях (70 відсотків з яких простоює) та лікарів на душу населення в Європі, які отримують одну з найменших заробітних плат і мають, на жаль, низький рівень знань. Ці питання лежать на поверхні і їх треба терміново вирішувати.

Дуже багато часу приділяємо створенню нормативно-правової бази, формуванню розвитку фармацевтичної галузі, яка впливає на якість і ціну лікарських засобів. Зокрема, підготовлено законопроект про поетапне запровадження страхової медицини та інші проекти законів, які прийнято або чекають свого вирішення.

— Коли запрацює страхова медицина? Розмов багато, а справа не рухається.

— Інколи кажуть, що ми дуже запізнилися із введенням страхової медицини. По-перше, сьогодні дуже непроста практика впровадження та існування різних страхових моделей медицини. Навіть вивчивши світовий досвід, не можна сказати, що є ідеальна система. Кожна має свої недоліки. По-друге, ми не маємо права на помилку в реалізації цього проекту. Тому все аналізуємо і доопрацьовуємо. Немає жодної країни в світі, яка успішно впровадила б систему страхової медицини на тлі кризових явищ та спаду економіки. Запровадження страхової медицини — це певне додаткове навантаження на роботодавців і громадян України. Тому до цього питання треба підходити виважено, адже країна тільки виходить на шлях сталого розвитку і зростання економіки.

— Коли спорт стане доступний для всіх? Що для цього треба зробити?

— Необхідно розуміти, що таке спорт вищих досягнень і що таке масова фізична культура. Це суміжні речі, але абсолютно різний менеджмент, джерела фінансування та ідеологія. У нас ще не відбулося чіткого розмежування цих питань. У свідомості громадян немає розуміння, що заняття спортом — це не розвага, а невід’ємна частина життя будь-якої цивілізованої людини. Сьогодні ми не замислюючись купимо дорогий одяг, навіть машину, яка не по кишені, а знайти гроші на комплект одягу для ранкової пробіжки, на відвідини спортивного клубу або басейну не можемо. Тому треба займатися пропагандою спорту і спортивній громадськості, і ЗМІ. Приміром, я вважаю, що відкриття стадіону «Динамо» в Харкові, який відповідає міжнародним вимогам для проведення футбольних і легкоатлетичних змагань, це — подія. Ми звернулися до ЗМІ і від деяких із них отримали відповідь: нам це не цікаво. Краще розказати про Луїша Фігу, сестер Вільямс, матч Барселони з Ліверпулем, а власне спортивне життя нас перестає цікавити. Прикро.

У країні немає жодного спортивного канала, який системно висвітлював би спортивні події. Немає жодного канала, який пропагував би здоровий спосіб життя. Є численне копіювання західних новин і прославляння закордонного спорту. На жаль, немає ні стратегії, ні тактики, ні державного підходу. Тому нині говорити про докорінне поліпшення в цьому питанні дуже складно. Тішить те, що вже запрацював новий закон, який сприятиме розвитку фізичної культури і спорту. Сьогодні завершується опрацювання нової державної програми розвитку фізичної культури і спорту, розрахованої на п’ять років, яка передбачає, зокрема, розвиток масового спорту і, найголовніше, будівництво за державні кошти доступної і розгалуженої інфраструктури.

— Чи зможе держава забезпечити повноцінну підготовку спортсменів до Олімпійських ігор у Лондоні, які відбудуться наступного року?

— Повноцінна підготовка олімпійців уже розпочалась, і всім необхідним вони забезпечені. На жаль, на мою думку, повторити успіх у Пекіні не вдасться, оскільки підготовка олімпійця становить 8—10 років. Саме в цей період у країні відбулося багато подій, які негативно позначились на їхній підготовці.

— У вас особисто вистачає часу для занять спортом?

— Щоранку бігаю по декілька кілометрів. В обідню перерву намагаюся знайти час пограти в теніс чи поплавати в басейні. Є колектив із народних депутатів, з якими раз на тиждень граю в баскетбол. Також маю три професійні велосипеди, але за браком часу дуже рідко вдається на них поїздити. Завжди кажу собі і всім, хто пов’язаний зі спортом: якщо ми не відповідаємо образу людини, яка сповідує здоровий спосіб життя, то нам не треба ні за що агітувати.

— Розкажіть про своє хобі.

— Моє хобі — нумізматика. Збираю монети, асигнації та інші фінансові документи різних часів, пов’язані з історією України. У мене є монети античних часів, початку нашої ери, з Північного Причорномор’я, монети часів Орди та Константинополя, Володимира Великого. Також є коронаційний срібний рубль Олександра І, срібний карбованець 1912 року, випущений в пам’ять 300-річчя царювання дому Романових, карбованці, випущені німецькою владою під час окупації і навіть купоно-карбованці та талони на тютюн, цукор. Для мене — це історичні віхи формування нашої держави. Люблю читати та намагаюся не відставати від музичних подій.

Бесіду вів Сергій МЕЛЬНИК.