Нині вже немає й сумнівів, що вся так звана «російська історія» — суцільний фальсифікат, поставлений на службу імперській ідеї «руського світу», відродженої сьогодні з небуття керівництвом сучасної Росії і золотоординського (московського) православного патріархату.

 Починаючи з міфів про «великих руських» письменників, а насправді:

* українців (М. Гоголь, А. Чехов, М. Нєкрасов, А. Ахматова, П. Гребінка, Ф. Достоєвський, Ф. Сологуб, В. Маяковський, М. Волошин);

* казанських татар (Г. Державін, О. Радищев, М. Огарьов, Д. Давидов, І. Тургенєв, К. Бальмонт, О. Купрін);

* євреїв (О. Пушкін, Л. Толстой, В. Брюсов, О. Блок, О. Мальденштам, Б. Пастернак, О. Толстой, К. Паустовський, І. Бродський);

* поляків (А. Грибоєдов, Ф. Булгарін, Є. Баратинський, Н. Кукольник);

* німців (Д. Фонвізін, А. Фет, М. Салтиков-Щедрін) і закінчуючи так званою «великоруською історією».

Візьмемо, хоча б «хрестоматійну» Куликовську битву, в якій московсько-казанські війська, що «захищаються», «чомусь» опинилися на «канонічній» території Золотої Орди, очолюваної великим українцем ханом Мамаєм.

Вас, до речі, не дивує, чому ім’я легендарного українського козака Мамая (мал. 1, 2), який здавна ходить по білому світу, бореться за правду і допомагає людям у біді, збігається з ім’ям видатного полководця Золотої Орди хана Мамая (мал. 3)?

Як свідчать численні перекази українського народу, образ козака Мамая — це збірний образ козака й українця в одній особі за часів Козацької Української Держави. Його зображення українці здавна поміщали у своїх хатах поруч з іконами, з його ім’ям пов’язано поняття «мамаювати» — подорожувати, вести козацький спосіб життя, а «ходити на мамая» означало кочувати, йти, куди очі дивляться.

Як писав відомий філолог Борис Грінченко: «Мамай, мамая — камінна статуя в степу». Це дало підстави для тверджень, що здавна термін «мамай» вживався українцями у двох значеннях: як ім’я конкретної людини (роду-племені) і як кам’яна статуя в степу (кам’яна баба), які щедро розставлені в українських степах.

Зрештою, одне одному не суперечить, оскільки так звані «кам’яні баби» є, по суті, зображеннями богів племен, яким молилися наші предки тисячі років тому.

Як зазначає Сергій Павленко: міграція половців, в яких прізвища з доважком на -ук, -юк, -ак, -як є домінуючими, суттєво вплинула на утворення українських прізвищ на кшталт Поліщук, Іванюк, Павлюк.

Сучасні нащадки половців живуть нині у Волинській (33,6 відсотка прізвищ від загальної кількості із вказаними суфіксами), Рівненській (38,5), Хмельницькій (21,5), Житомирській (33,5), Івано-Франківській (19,5), Брестській (50) та інших областях. Серед нинішніх прізвищ, що несуть пам’ять про половецький етнічний компонент в українській історії цей дослідник називає і прізвище Мамай, яке досить поширене в усіх регіонах України, Росії і Білорусі.

Саме тому, абсолютно не випадково, ми скрізь зустрічаємо топоніми «Мамаєва слобода» (Київ), «Мамаєв курган» (Волгоград), численні села з назвою «Мамаївка», «Мамаї» і т. ін.

Повернімося, однак, до російського (православного) міфу про те, що, мовляв, на Куликовому полі (1380 р.) билися росіяни з татарами. Росіяни (православні) перемогли. Татари (мусульмани) програли. Але першоджерела чомусь дотримуються зовсім іншої думки. Навіть із московських православних джерел ми виявляємо, що хан Кият (киянин. — В.Б.?) Мамай — не татарин!

Попри все, російська імперська пропаганда переробила справжню історію по-своєму, перетворивши своїх союзників татар на споконвічне антиросійське зло. Подивіться лише на картину Іллі Глазунова (1979 р.), який виписав хана Мамая в чорних, трагічних фарбах, в типово «монголо-татарському» стилі, дуже схожого на зображення «антихриста» (мал. 5).

Проте зверніть увагу, в «Оповіді про брань благовірного князя Димитрія Івановича з нечестивим царем Мамаєм еллінським» Кият Мамай називається московськими тогочасними істориками еллінським царем! А його військо, виявляється, складалося з черкас (українців. — В.Б.), половців, поляків, латишів, естонців, іспанців, генуезців (фрязів), венеціанців, тюрків (кримських татар. — В.Б.), вірмен та грузинів.

Як стверджував Лев Гумільов, татари не воювали на боці Мамая, оскільки «...дві партії склалися у двох частинах Золотої Орди: західницьку очолював темник Мамай, а партію прибічників Московської Русі — хан Тохтамиш».

Тому й не дивно, що на монетах (мал. 6) Дмитрія Донського (проклятого православним митрополитом Кіпріаном) на одному боці зображено московського князя із зброєю та написом «Печать Князя Великого Дмитрия», а на другому боці — здравиця арабською в’яззю: «Султан справедливый Хан Тохтамыш да живет долго!».

Як обґрунтовано стверджує Кость Бондаренко: «Русские летописцы длительное время отделяли Мамая от прочих татар. К примеру, в 1374 «князю великому Дмитрию Московъскому бышеть розмирие съ тотары и съ Мамаемъ». В 1376 году к Олегу Рязанскому пришли «татары и люди отъ Мамая» (мал. 7).

Отже, волзькі та сибірські татари на чолі з ханом Тохтамишем воювали разом із московитами, очолюваними Дмитрієм Донським, проти коаліції українських держав — Литовсько-руського князівства Вітовта та Україно-кримської орди хана Мамая.

Тохтамиш, як відомо, прагнув стати головним ханом Золотої Орди, яка в той час перебувала в перманентній боротьбі за владу, а Дмитрій — зменшити податки, сплачувані зазвичай в Золоту Орду.

Агресором у 1380 році виступило московсько-татарське військо, яке, як нам розповідають імперські російські історики, боролося з «монголо-татарським ярмом». Саме тому бій відбувається «в землі половецькій», що й зазначається в так званих «пам’ятках куликовського циклу».

До цих половецьких (українських) земель, отже, ми можемо зарахувати Рязанське князівство, очолюване князем Олегом, який підтримував хана Кията Мамая (мал. 8).

Хан Мамай не очікував, що московські війська вдарять йому у 1380 році в тил в той час, коли він вів боротьбу з ханом Тохтамишем за лідерство в Золотій Орді. Тому він у поспіху зібрав ополчення, яке влаштувало «сталінград» московитам, не пропустивши їх у глиб українських земель.

Як відомо, московське військо Дмитрія Донського (який з переляку переодягнувся перед битвою рядовим воїном і, як кажуть, пересидів бій у кущах), далі не пішло в «землі половецькі» і вісім днів ховало вбитих.

А військо хана Мамая, як нам свідчать імперські російські історики, «тікало» на південь України (ставка хана Мамая була біля міста Каховка Херсонської області), а через кілька днів якимось «незбагненним дивом» розбило московитів, відібравши в них усе награбоване дорогою в Мамаєв «Сталінград».

Насправді все дуже просто. Першу «сталінградську» битву на Куликовому полі великий українець хан Мамай «програв», а коли підійшли його основні війська — московські «переможці» були розбиті і ще понад 100 років возили данину в Українське Причорномор’я.

Якщо кому і програв Кият Мамай, який очолював українців (черкасів і половців) і кримських татар, то це татарському хану Тохтамишу, який зумів скористатися великими втратами під час «куликовської кампанії» україно-кримсько-татарського війська.

Хан, точніше — беклярбек (прем’єр-міністр) Мамай, програв боротьбу за владу в Золотій Орді і не захотів кровопролиття, виїхавши до Феодосії (Кафи), де був підступно вбитий і... з царськими почестями похований Тохтамишем.

Від сина Кията Мамая ведуть свій рід князі Глинські, родові володіння яких розташовані на землях Полтавської, Сумської та Черкаської областей України, з ним пов’язані родинними узами дворянські роди Острозьких, Вишневецьких, Ружинських та Шашкевичів...

І ще кілька цікавих фактів тепер уже з російської історії. Як відомо, київський митрополит Кіпріан (канонізований через кілька десятиліть після Куликовської битви) напередодні згаданої битви піддав анафемі і виключив із «православної партії» московського князя Д. Донського.

Проте в 1988 році офіційно відлучений від православної церкви і підданий анафемі «благоверный князь Дмитрий Донской» (який не брав участі в Куликовській битві) за рішенням Московського (золотоординського) патріархату став святим. Долучившись у такий спосіб до київського митрополита Кіпріана, який прокляв його. Такі ось кульбіти так званого «руського міра»...

Наостанок нагадаємо, що московські літописи недаремно називали хана Мамая еллінським царем. Це абсолютно зрозуміло, оскільки справжня Еллада — це Стародавня Україна (Причорномор’я, Приазов’я і Крим). А сам хан і козак Мамай походив із давнього скіфо-арійського роду Кият, який дав 16 династій царів Киянідів у Персії (ІІ—І тис. до н. е.), династію єгипетського фараона Кияна (ІІ тис. до н. е.) і великого українця Чингізхана, який походив із давнього скіфо-арійського роду «Сивого вовка»...

Валерій БЕБИК, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»

(Далі буде).

Мал. 1. Невідомий художник. Козак Мамай. Одеський художній музей, 1728 рік.

Мал. 2. Д. Бурлюк (відомий футурист і друг великого українця В. Маяковського, уродженець Сумщини). Козак Мамай. 1912 рік.

Мал. 3. Великий українець — хан Кият Мамай.

Мал. 4. «Мамаї» — «скіфські баби» з міста Ізюм Харківської області.

Мал. 5. І. Глазунов. Хан Мамай. Із циклу «Поле Куликове». 1979 рік.

Мал. 6. Монета московського князя Д. Донського із здравицею татарському хану Тохтамишу.

Мал. 7. Територія Литовсько-української держави, держави хана Мамая та Московської і Татарських орд.

Мал. 8. Московські війська вдарили в тил хану Кияту Мамаю, окупувавши територію союзного йому українського Рязанського князівства.

Мал. 9. Мамаєв курган у Волгограді, навколо якого розгорілася знаменита Сталінградська битва за часів Другої світової війни (1941—1945 рр.). Тут на кургані великого українця хана Мамая нині стоїть російська «Родіна-мать».