З третиною світових запасів чорноземів Україна вже давно мала б стати і першою у світі житницею, і молочницею, і... Про це вже й писати непристойно: стільки написано — не перечитати. Зараз хочемо вдесяте чи двадцяте звернути увагу нашої влади на аграрну галузь, на яку вона давно вже махнула рукою і забула, як і про решту її «подруг». У цій публікації йтиметься про льон, коноплі, їхнє животіння, а також про чиновне варварство.
Чужа сорочка далека від тіла
Чи давно ви купували у магазині, чи навіть на базарі якийсь одяг із льону? Навіть українські вишиванки нині з бавовни, яка в Україні майже не росте. Чому сталось так, що своє загубили, а на чуже підсіли? Чому ця схема запрацювала там, де в ній немає жодної логіки? Чому в усьому світі льон давно вже в моді, а там, де він найкраще росте, про нього геть забули?
Є у Глухові на Сумщині установа під назвою Інститут луб’яних культур та фітофармацевтичної сировини Національної академії аграрних наук України. «Фітофармацевтичну сировину» до інституту додали лише кілька місяців тому — після того, як приєднали дослідну станцію лікарських рослин, що знаходиться під Лубнами Полтавської області. Перед цим у Глухові опікувались лише луб’яними культурами: льоном і коноплями.
Ще 20 років тому під льон відводили до 10 відсотків усіх посівних площ українського Полісся. Були часи, коли коноплями засівали більше 100 тисяч гектарів ріллі, і навіть такої кількості сировини не вистачало.
Однак за цей час наші «реформатори» дали луб’яним культурам повну відставку. Станом на сьогодні під льоном в Україні зайнято менш як 2 тисячі гектарів, під коноплями — практично нуль, тоді як у 1990-му ними засівали понад 10 тисяч гектарів. Згідно з даними Інституту луб’яних культур, у 2009 році під коноплями було зайнято аж цілих 260 гектарів. У нинішньому ситуація не поліпшилась.
— І льон, і коноплі мені ніби дві руки, які однаково болять, — каже директор Інституту луб’яних культур Віктор Кабанець.
Законсервували і... закопали
Хоч і льон, і коноплі належать до луб’яних культур, причини їх занепаду різні. Льон пішов «у відставку» у середині 90-х — після зупинки двох українських текстильних гігантів у Рівному і Житомирі. Саме після їхньої консервації на український ринок лавиною посунули дешеві замінники з Китаю, Туреччини та інших держав з добре розвиненою легкою промисловістю.
Тож можна назвати справжнім дивом, що на сьогодні в Україні ще збереглося кілька підприємств з первинної переробки льону. Причому близько половини з них — чотири — розташовані на Сумщині. Однак галузь так і не оговталась після «викорінення». Не так давно її спробували реанімувати в Житомирській області. Аби заохотити сільгоспвиробників, затвердили обласну програму. З обласного бюджету повністю компенсували вартість насіння і частково — пально-мастильних матеріалів, витрачених на посіви льону-довгунця. Але для відродження колись потужної галузі зусилля регіональної влади виявились ніби краплею в морі.
Сьогодні навіть запуск житомирського і рівненського текстильних гігантів не зарадять справі. Тепер розвиток льоновиробництва стримуватиме відсутність необхідних технічних засобів. У деяких господарствах на півночі країни дещо з механізмів на чорний день припасли, але всі вони годяться хіба що на металобрухт.
Що ви знаєте про тетрагідроканабінол?
Нині, коли щось і пишуть про коноплі, чи показують про них сюжет по «ящику», обов’язково у контексті наркотичної небезпеки від цієї культури. У 70-х роках минулого століття через наркотичну «плаху» вирощування конопель зупинили в усіх провідних європейських державах. Тодішнє радянське керівництво пішло іншим шляхом. Ухвалили урядову постанову, якою Інституту луб’яних культур наказали не чекати милості від природи, а вивести сорти конопель, де не було б тетрагідроканабінолу — специфічної речовини, що викликає наркотичне збудження. І глухівські науковці з цим завданням «партії і уряду» впорались! Через 10 років напруженої селекційної роботи вони видали «на-гора» кілька сортів конопель, в яких вміст тетрагідроканабінолу наближено до нуля. За таке епохальне досягнення — врятування для людства однієї з найцінніших сільськогосподарських культур — українських науковців треба було висунути на Нобелівську премію, оскільки після їхнього тріумфу коноплі знову почали сіяти в усьому світі. Проте це вже була зовсім інша рослина. Вітчизняні селекціонери повністю позбавили її наркотичної складової, а вміст волокна із колишніх 12—18 довели до 30—40 відсотків. Але й це ще не все. Глухівські науковці перетворили класичну дводомну культуру на однодомну, що дало змогу повністю механізувати процес вирощування конопель. Навіть ще не старі жителі українського Полісся пам’ятають осінні поля з посірілими суслонами (складені в пірамідки конопляні снопики). Пізньої осені, а то й узимку висохлі коноплі замочували в річках, потім знову висушували і проводили мацерацію — відокремлення деревинної частини рослин від волокнистої. Глухівчанам повністю вдалося механізувати дідівську технологію.
Утім, розробки наших науковців у рідній країні виявились нікому не потрібні. На початку 90-х в Україні ще залишалось дев’ять коноплезаводів, де упродовж року можна було виготовити 8 тисяч тонн волокна. Нині вціліло лише сім підприємств первинної переробки конопель, з них три — на Сумщині та по два у Черкаській та Полтавській областях.
Знову наздоганяємо останній вагон
Кілька століть тому Російська імперія була світовим лідером з вирощування конопель та пеньковим монополістом. Відомий історичний факт, коли через відмову росіян продати для англійського флоту пенькові канати, вдалось уникнути англо-французького військового конфлікту. Надворі нібито інші часи й інші технології, але й сьогодні світ не може обійтись без використання конопель. Більше того: з кожним роком вони знаходять дедалі ширше застосування.
З конопель одержують три види технологічної сировини: волокно, насіння й кострицю. З них виготовляють канати, шпагати, тканину, використовують замість синтетичних матеріалів в автомобіле- та літакобудуванні.
Особливо багато конопель у німецьких автомобілях. Спочатку в кожному було 5—10, нині 25—30 кілограмів. Насіння та олія конопель мають чудові харчові, фармацевтичні та косметичні властивості. Костриця використовується для виробництва целюлози, у будівельній промисловості, для виробництва паливних брикетів. З конопель, вирощених на одному гектарі землі, можна виготовити учетверо більше паперу, ніж з деревини! І якість у нього зовсім інша. Класичну світову валюту — американські долари — друкують на папері, виготовленому з конопель. А паливні пілети, зроблені з відходів конопель, мають майже удвічі більшу тепловіддачу, ніж торф’яні брикети, і наближаються за цим показником до кам’яного вугілля. Європейські науковці підрахували: якби всі можливі у світі площі засіяти коноплями, одержана біомаса цієї культури могла б дати стільки метану і метанолу, що цього вистачило б, щоб на 90 відсотків забезпечити світові потреби в електричній енергії.
У Франції змішують волокно льону й конопель і виготовляють теплоізоляційний матеріал, який використовують замість синтетичних утеплювачів і який не їдять миші. У скандинавських країнах, де, здавалося б, нікуди дівати лісу, дедалі більше луб’яних культур сіють для виробництва целюлози і виготовлення паперу. У Білорусі під луб’яними культурами зайнято ще більше площі, ніж за часів Союзу. Льон та коноплі почали вирощувати навіть у Китаї. Площі під коноплями найближчим часом у Піднебесній планують довести до 100 тисяч гектарів, у Європі хочуть розширити до 400 тисяч гектарів. Відома французька компанія «Еліфібр» (одним із засновників якої є нащадок відомого українського цукрозаводчика Мішель Терещенко) має свій офіс у Глухові. «Еліфібр» вже придбав два льонопереробні заводи — на Сумщині та Чернігівщині — і хоче налагодити в Україні глибоку переробку льону. Американці планують розпочати з луб’яних культур виробництво високоякісної целюлози. І хоч дехто тішиться від перспективи залучення іноземних інвестицій, груди здавлює жаба. Невже ми такі недолугі, що віддаємо на відкуп іноземцям навіть ті галузі, в яких були і зобов’язані бути світовими лідерами?
Копійка гривню береже, а ми чхаємо на мільйони
За радянських часів в українському Поліссі 10 відсотків посівних площ, зайнятих під льоном, давали господарствам близько половини всіх прибутків, одержаних від рослинництва. Кілька місяців тому в Глухові відбулась міжнародна науково-практична конференція «Шляхи відродження галузей льонарства і коноплярства та підвищення ефективності їх наукового забезпечення». Президент Української лляної компанії Олексій Романюк у своєму виступі з трибуни конференції констатував: вітчизняне льоноволокно стало на світових ринках неконкурентним. Тож, щоб надолужити згаяне — вихід один: розвиток власної глибокої переробки луб’яних культур. Парадокс, зазначалося на конференції, але сьогодні світовими лідерами з вирощування глухівських сортів льону та конопель є Франція, Бельгія, Велика Британія, Голландія і Канада.
У конференції взяли участь науковці та виробничники з Росії, Білорусі, Польщі, Німеччини, Франції, Латвії, Литви та інших держав. Вже сам цей факт свідчить про високий авторитет у світі української школи вирощування луб’яних культур.
На жаль, все інше, окрім авторитету, ми втратили. Та й сам авторитет глухівських науковців залишився без практичних наслідків: хоч у всьому світі його й визнають, вітчизняні можновладні «реформатори» чхати на нього хотіли.
Собаки гавкають, а караван стоїть
За словами В. Кабанця, Україна — єдина держава в світі, де чинне законодавство вимагає від тих, хто бажає вирощувати коноплі, забезпечення цих ділянок воєнізованою охороною. До того ж охоронці мають бути озброєні і з «церберами» на повідках.
Чинні у нас нормативно-правові акти включають вимоги, однакові для посівів конопель і маку: після збору врожаю рештки рослин треба знищити — подрібнити, розкидати по полю і приорати. Якщо для маку таке підходить, то для конопель ні. Стебла луб’яних культур є цінною сировиною, а наркотичні речовини, якщо вони і є в коноплях, містяться у залозистих волосках на самих вершечках рослин, на листках та на оцвітінні. Ні стебла, ні насіння навіть наркотичних конопель жодної загрози для суспільства не становлять.
Що вже казати про виведені в Глухові безнаркотичні сорти?!
Але хтось придумав недолуго-підозрілі інструкції, і вони «гуляють» Україною. А господарники, від гріха подалі, оминають будь-які коноплі десятою дорогою. І це — одна з причин занепаду перспективної галузі. Тим часом, вважає фермер з Ямпільського району Сумської області Олександр Саєнко, потреба внутрішнього українського ринку лише в насінні конопель становить близько 100 тисяч тонн щорічно. Він має у своєму розпорядженні 400 гектарів землі і хоче всю її засіяти коноплями.
— Цього року не встиг обновити ліцензію, почав збирати папірці на рік наступний, — розповідає О. Саєнко. — Назбирав вже їх теку завтовшки в кілька сантиметрів. Тут тобі і довідка від нарколога, від психолога, про відсутність судимості, про наявність приміщення для зберігання врожаю... На те приміщення приїжджали дивитися, наказали провести сигналізацію і вивести її на пульт централізованої охорони.
— А якщо вдасться крізь усе пройти і виростити врожай — є де його збувати?
— Деякі домовленості вже є. Конопляне масло, наприклад, справжня знахідка для фармакології і харчової промисловості. У ньому міститься вісім амінокислот із дванадцяти, необхідних для людини. За своїми властивостями воно значно цінніше від масла оливи. Якщо ним помазати пролежні — вони одразу загоюються. Один мій знайомий так свою стареньку матір врятував. Ледве знайшов невеличку пляшечку конопляного масла, утридорога заплатив!
За словами О. Саєнка, рентабельність конопель може становити від 80 до 120 відсотків(!) Щоб виклопотати ліцензію на їх вирощування, він возив до Києва на аналізи зразки кількох сортів глухівських конопель. У жодному з них не виявили нічого наркотичного.
— У столиці ще раз підтвердили те, що й так усі знають, — похмуро усміхається Саєнко. — Нам передали кілька висновків спеціалістів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України. Результати експертиз від 12 березня 2009 року, 27 серпня 2009 року, 22 липня 2010 року, 21 вересня 2010 року... Текст скрізь приблизно той самий: «Спеціаліст відділу... має вищу хімічну та біохімічну освіту... Дослідженням необхідно встановити, чи містять надані для дослідження зразки рослин наркотичні речовини». І висновки експертів у всіх документах також однакові: у наданих для дослідження зразках конопель глухівських сортів «ЮСО-31», «Безнаркотичний», «Гляна», «Золотоніський 15», «Зоряна» «... у межах чутливості застосованого методу аналізу (до 0,001 відсотка) тетрагідроканабінолу не виявлено». Тобто якщо наркотична речовина в якійсь коноплині й збереглась, то її там менше тисячної частки відсотка. До речі, у всьому світі безнаркотичними вважаються коноплі, вміст тетрагідроканабінолу в яких не перевищує 0,2 відсотка. Глухівські коноплі містять його у 200 разів менше від гранично допустимої норми.
Попри це кожен український сільгоспвиробник, котрий вирішить зробити свій внесок у відродження вітчизняного коноплярства, має перетворити поле мало не на концентраційний табір з охороною і собаками. І немає значення, цікаве те поле наркоманам, чи вони проігнорують його через відсутність підстав для кайфу. Для чиновника головне — зняти клопіт із себе і перекласти на когось. Нехай цей маневр і підрубає під корінь цілу рослинницьку галузь.
До речі, у складі витрат на вирощування конопель охорона їх посівів 2011 року становила в Україні 25 відсотків. Це — 1250 гривень з кожних 5 тисяч гривень, витрачених на гектар посівів.
Володимир ЧЕРНОВ, Владислав ЖМУРКОВ.
Сумська область.
