Про кризу в рибному господарстві Херсонщини говорять уже добрих чверть століття, але виходу з неї ніхто не знайшов, і ситуація від безплідної говорильні тільки погіршується. Дійшло до того, що при колосальній загальній площі водного «дзеркала», що перевищує два мільйони гектарів, торік усі 22 організовані артілі й кооперативи області зуміли виловити в природних водоймах лише 4,8 тисячі тонн риби — улови з часів СРСР упали більш як десятикратно!
Скажімо, у всій нижній частині рукотворного Каховського моря улови 2010 року не перевищили 381 тонни, а в пониззях Дніпра від дамби Каховської ГЕС до лиманів — 152 тонни. Те саме і з 8,4 тисячі га ставкових господарств і малих водоймищ, власники яких уже давно не в змозі повністю забезпечити навіть регіональні потреби в рибі. Сьогодні галузь за її величезного потенціалу дає на стіл українців менше трьох відсотків свіжої риби від загального обсягу споживання — надзвичайно мало.
До останнього часу місцева влада всіляко намагалася «переломити» ситуацію — фінансували з обласного бюджету створення штучних нерестовищ, посилювали заходи боротьби із браконьєрами і так далі. Однак грошей у скарбниці вічно не вистачало, а «закручування гайок» і підвищення штрафів зовсім не заважало жителям навколишніх сіл (тільки цього року на Херсонщині затримано понад п’ять тисяч браконьєрів) регулярно виходити в річки й озера з сітками й електровудками. Адже роботи немає, а родини годувати треба.
Але, схоже, тепер влада усвідомила: адміністративне «закручування гайок» нічого не дасть, і вкладати гроші треба не так в рибінспекцію, як у саму рибу. Сьогодні під егідою управління «Херсондержрибоохорони» фахівці Херсонського державного аграрного університету, директори всіх місцевих рибозаводів, експерти обласної державної адміністрації ввійшли до комісії, що розробляє нову регіональну програму розвитку рибництва до 2020 року. Вона допоможе розв’язати велику частину проблем: від реконструкції ставків і вирощування племінного поголів’я промислових видів риб зі збільшенням поставок рибної продукції до 20 тисяч тонн щорічно, до створення робочих місць із перетворенням багатотисячної «раті» браконьєрів на законослухняних працівників рибницьких підприємств і рибопереробних заводів. Зупинка, як завжди, за грішми: для реалізації програми потрібно вкласти в галузь за триріччя близько 250—300 мільйонів гривень. Таких грошей у бюджеті, зрозуміло, немає, однак начальник управління «Херсондержрибоохорони» Михайло Черноморченко запевняє, що є інвестори, які можуть їх вкласти в багатообіцяючий проект. Тільки для цього бізнес не потрібно «годувати» обіцянками, а насамперед розробити чіткі «правила гри», які згодом не мінялися б без відома й згоди самих інвесторів. Так, сьогодні місцеві органи самоврядування, що розпоряджаються територією закритих водойм, передають їх підприємцям в оренду або користування на маленькі терміни — від трьох до п’яти років, а частіше взагалі на рік. За рік у цих ставках можна виростити хіба що коропа вагою 200—300 грамів, який годиться тільки на юшку чи смаження, але ніяк не для промислової переробки. Щоб перетворити рибництво на процвітаючий бізнес, орендар повинен мати ставок у своєму розпорядженні як мінімум на шість років, щоб провести два 3-річних цикли вирощування товарної риби, за перший цикл окупивши витрати, а за другий одержавши відчутний прибуток, який можна вкладати в розвиток виробництва.
— Водойми Херсонщини — майбутня «блакитна житниця» України. Адже більш м’які погодні умови, гарна кормова база дають змогу при тих же вкладеннях одержувати удвічі-утричі більше рибної продукції, ніж на півночі чи північному сході України. Але для розвитку галузі потрібно «переорієнтувати» сюди фінансові потоки, а без співпраці влади й підприємців програма так і залишиться «на папері», — застерігає Михайло Черноморченко.