Житель села Постійне Костопільського району Михайло Левчук (на знімку) прокидається дуже рано. Ставить чайник на плиту, а сам йде у хлів, де годує і напуває коня. Після того, як сам поснідає, запрягає свого Прошу (так звати коника, бо ще лошам просив в односельців щось смачненьке — печиво, цукерки тощо), ставить на віз більше десятка сорокалітрових бідонів і гайда по селу — від хати до хати молоко збирати: працює за договором з фірмою «Рівнеагропереробка» заготівельником. Каже, що за ранок двічі виїздить на сільські вулиці. Обслуговує близько ста дворів. У кожному з них хазяї утримують по дві-три корови. Тому назбирується майже тонна молока.
— А скільки платите людям і чи не нарікають селяни на ціну? — цікавлюсь.
— Раніше односельці бідкалися, що здають молоко за копійки, — тоді за літр платили в межах півтори гривні. Тепер ціна зросла вдвічі — три гривні і десять копійок за літр — і селяни задоволені. Хоча на базарах у райцентрі чи в області могли б мати і більше. Але щоб продати молоко, треба розкошелитись на квиток, який коштує недешево, бо село наше віддалене, та й час затратити, якого у селянина завжди бракує, — розмірковує Михайло Левчук. — Та й хто повезе молоко, якщо у селі мешкають переважно літні люди. Отож і здають заготівельникам і мають прибавку до пенсії.
— Справді, у селі вісімдесят відсотків мешканців — пенсіонери, — долучається до розмови Постійненський сільський голова Микола Жук. — Для молоді роботи практично нема. Колишній колгосп розвалився, селяни виживають за рахунок підсобного господарства. Цього року, слава Богу, картопля добре вродила, але її ніде продати. Залишається надлишки врожаю хіба що згодовувати худобі.
— От і виходить, — каже сільський голова, — що продовольчий достаток обертається житейськими клопотами. Це визнають керівники усіх рівнів, державних структур, організовують у містах потужні сільськогосподарські ярмарки. Але проблема збуту залишається.
 
Костопіль Рівненської області.
Фото автора.